Глава 6

- Брайане, скажи, а тебе ... теж п'ють? - здається, я вже знала, що він відповість, і тому, напевно, на моєму обличчі відбилося стільки жалю. Брайан гірко посміхнувся, і провів кінчиками пальців по моїй щоці. Майже ніжно…

- Так, тому у мене стільки шрамів. На мене давно вже полює демониця Ліл. Вона п'є мою ненависть до неї, ковтає через поцілунки мою душу. Я хочу ще сказати тобі, що демони можуть виглядати не тільки так, якими ти бачила їх сьогодні. Вони можуть приймати різні обличчя, їхня улюблена форма - це тіні та людська подоба. Іноді навіть з шалено вродливими рисами.

- Ваші полювання і полювання демонів якось пов'язані?

- Вони повністю переплітаються. Тут, уяви собі, водиться живність. Ми виходимо групою, як правило, в групі хоча б один з печаткою демона. Демон відчуває, що жертва вийшла за периметр, і відправляється на її пошуки. Іноді він сам викликає свою жертву. І поки демон бавиться з нещасним, інші полюють на тварин. Живе м'ясо відчуває присутність демона. Тварини налякано метушяться, втрачаючи координацію, і ми цим користуємося. Адже саме в такому стані здобич легше впіймати, легше підійти до водопою та набрати води. Одного разу, я спробував вийти за периметр самостійно. Мені прийшла в голову думка, що якщо я сунусь в стадо хижаків - вони роздеруть мене на шматки, і я навіки позбудуся залицянь демониці, зустрівши, таким чином, свою смерть. Вибрав стадо зі скаженим самцем. Мене навіть не злякав біль, я був вдячний їм, терпів, а потім й зовсім перестав щось відчувати. Шкіра висіла на мені клапотями, ... але Ліл відчула. На мені стоїть її печатка і в нас з нею сильний зв’язок. Вона з'явилася з нізвідки, розполохавши тварюк. Демониця цілий день не відходила від мене, вдихаючи в мене свою темну силу, ось так їй не хотілося розлучатися зі своєю іграшкою. ... І я вижив, але подяки до неї не відчуваю. Я ненавиджу її до тремтіння, до завороту кишок і спазмів у горлі, - він дійсно почав тремтіти, а я непомітно для себе просочилася ненавистю до його мучительки, у мене виникло непереборне бажання захистити його, але в той же час я розуміла, що сама я абсолютно тут безсила.

- А якщо тебе ... вб'є хтось зі своїх? - я не вірила, що змогла запропонувати це, мене аж пересмикнуло.

- Для цього є Гарольд, якого демони колись провчили раз і назавжди. Він не дозволить, він змушує всіх нас грати за правилами Темряви. Раніше, давно ... траплялися самогубства, бувало, що й хтось добросердий допомагав, але після декількох випадків демони з'явилися в печеру і змусили всіх відчути нелюдські муки, від яких розкладалися кістки і закипала в жилах кров, а мізки просто витікали з очей, пекельний біль! Люди кричали, плакали, рвали на собі волосся і билися головою об стіни, корчилися від болю, але не вмирали! Так тривало доволі довго. Вони пройшли всі кола пекла, засвоївши урок. Тому тут кожен намагається контролювати іншого, щоб не мучитися сильніше, ніж випало на нашу долю. Стовідсоткова, продумана до дрібниць пастка.

- Тоді чому демони полюють не на всіх?

- Людей з гнилими душами, які після природної смерті і так будуть належати їм, демони використовують в самому крайньому випадку, коли нікого цікавіше не залишилося або поки не з'явилися нові жертви. В першу чергу їм цікаві ті, хто потенційно належить світлим, адже своїх вони і так отримають.

- І світлі ніяк не можуть цьому перешкодити? – вражено але з легкою надією запитала я, хоча адже знала, що добрі казки суцільна брехня.

- Ні, не можуть, - Брайан похитав головою, задерши ноги на край ніші. - Вони ніколи не опустяться до крайніх заходів заради маленької купки людей. Ми незначна для них втрата з невідчутною вагою. Темні знають про це, тому спокійно бавляться собі на здоров'я.

- Ти хочеш сказати, що в такому жалюгідному безвихідному божевіллі можна пробовтатися років сто поки не набриднеш якомусь виродку?! - згорбилась, обіймаючи себе за коліна, втупившись на опущену голову Брайана. - Але ж це дійсно нестерпно! Я не хочу бути загнаною худобою! Треба пручатися, шукати вихід! Об’єднати зусилля…

- Софі, - Брайан зітхнув, скрушно хитаючи головою, - Ще раз кажу - тут немає понять того світу, де можна розділити погане і хороше, чорне і біле, де є любов і є ненависть. Тут не допустять почуттів та емоцій світлих. За це тобі влаштують таке випробування, в порівнянні з яким наше теперішнє щуряче життя тобі здасться раєм! Якщо в когось з нас демони відчують любов, ніжність, доброту - вони будуть знущатися до знемоги, поки не простерилізують твою душу, поки не схилять на свою сторону. Колись тут опинилася пара, яка дозволила собі покохати один одного. ... Демони цілою зграєю палили їм мізки своїми витонченими жахливими тортурами. Зрештою, вони змусили хлопця вбити свою дівчину голими руками, після чого він зійшов з розуму. За любов вони карають найсильніше. …Я знаю, Софі, почути це важко і не все береш на віру, - промовив він, дивлячись на моє бліде в сутінках обличчя. - Але з часом ти зрозумієш, в якому пеклі гориш і не згораєш.

Я мовчала, втупившись в одну точку. Перед моїми очима стояла чітка картина намальована моєю уявою, як божевільний хлопець позбавив свою кохану життя… Мене пересмикнуло так сильно, що Брайану довелося стиснути мене за плечі. Терміново потрібно було запитати про щось інше!

- Чому ти ще можеш мене навчити? 

- Насправді ти ще багато чого не знаєш. Я повинен навчити тебе як тікати від хижаків, яких видів вони бувають, як вистежувати дичину та які їхні частини тіла ми використовуємо для їжі. Як поводити себе з демоном і як впоратися зі слабкістю, яка обов'язково навалиться після того, як він почне пити твою душу. Ти зможеш розпізнавати його по тіні і по крику, коли він буде кружляти над нашим сховищем. Не треба зеленіти, Софі, тобі доведеться виходити та допомагати на полюванні. Ти молода і сильна, а значить повинна приносити користь колонії.

- А є хоча б мала можливість, щоб людина вбила демона?

Брайан хрипко засміявся.