Глава 4

- Софія, - прошепотіла я, не зводячи з нього очей, але в той же час, не випускаючи з поля зору решту інших дивних людей.

- Як ти думаєш, Софіє, куди ти потрапила? Ти можеш припустити, де ти знаходишся? - він уважно насупився, приготувавшись ловити кожне моє слово. Здоровань, який стоїть поруч із ним хрипко заіржав та вигукнув:

 - Це моє найулюбленіше місце, коли вони намагаються вгадати!

- У мене два варіанти, - спробувала видавити я, утримуючи залишки самовладання. - Перший - я сплю і бачу жахіття, - мене перервав нестримний знущальний регіт. - Другий варіант, - продовжила я, коли Гарольд підняв палець і сміх тут же вщух. - Так як на момент цього провалу я перебувала на Таулендському кладовищі - я опинилася під землею, серед місцевих небіжчиків. Але більше мені подобатися перший варіант, - тепер вже ніхто не видав ані звуку, лише Гарольд криво посміхнувся:

- Не хочу тебе засмучувати, Софіє, але другий варіант ближче до реальності. Хоча нам не пощастило ми не небіжчики, ми живі люди, які потрапили сюди так само як і ти, тільки з інших місць і в різний час. Для себе ми називаємо це місце пеклом.

Слухаючи його, я ляснула себе по щоці, спочатку болю не відчула, тому другий раз я тріснула себе сильніше - щока відразу почала горіти.

- Ти не спиш, Софі, - похитав головою Гарольд. - З часом ти звикнеш, якщо звичайно не зламаєшся.

Знову він про це!

- Якщо вона так хоче прокинутися, може, я її вщипну ?! - промовив все той же широкоплечий, зарослий чорною щетиною здоровань. Але тут же осікся об холодний погляд свого ватажка.

- Гаразд, - видихнула я. - Що це за місце? Якщо сюди можна увійти, і всі живі, а не примари, тоді значить, є можливість вийти! - я просто наполягала на відповіді!

- Це просторова пастка тільки впускає. У пастці не передбачено запасного виходу, - охоче продовжив Гарольд. - Уяви, що пекло все-таки існує. І тут не киплять в маслі грішники, а тягнуть своє існування та борються за виживання звичайні люди, котрі провалилися в чорну діру. Це територія Темряви. Тут все виткане з енергії зла - це його вотчина. Тут правлять демони! О, вони дуже навіть реальні, можеш мені повірити! Янголів я не зустрічав у своєму житті, але в існуванні демонічних сутностей я переконався особисто!

- Маячня! - я спробувала говорити впевнено. - У вас затьмарився розум. Я ніколи особливо не вірила в існування пекла, - тут я скривилася. - Може, ви ще скажете, що тут повно відьом, перевертнів, вампірів та інших персонажів Хелловіна?

Гарольд знову похитав головою, терпіння у нього було не позичати!

- Все набагато складніше і реальніше. З подібними персонажами, якби вони існували, людина могла б боротися, але не з демонами виплодками зла. Ти просто зараз ще не готова прийняти інформацію. Я дам тобі кілька діб, щоб прийти до тями. Підемо, я покажу тобі, де ти можеш відпочити, - він простягнув мені руку, і це не сподобалося жінці, що стояла поруч із ним. Це саме вона мене сюди притягла. Кинувши на мене лютий погляд, вона демонстративно розвернулася та пішла геть.

Руки я не подала. Я спустилася вниз і спробувала протиснутися крізь натовп за Гарольдом. Але раптом один чолов'яга, несподівано схопив мене за плечі, згріб в оберемок, з силою притискаючи до себе, зарився обличчям у моє волосся, з шумом втягуючи мій запах. Я навіть не звернула увагу на біль. Найгірше було відчувати його сморід! Тому дихати мені не довелося.

- Негайно відпусти її, Томасе!!! - гаркнув Гарольд.

- Але вона така свіжа, трепетна! Понюхай, як вона пахне! - застогнав бугай, але Гарольд відштовхнувши його в сторону, схопив мене за руку.

- Це скоро мине, Томасе! Через кілька тижнів запах шампуню та духів вивітряться навіки, - полоснув він мене колючим, засуджуючим поглядом. - Я пропонував вам свою руку, міс, зовсім не з ввічливості! Якщо не хочете, аби вас розірвали зголоднілі чоловіки, робіть, що я вам наказую! - офіційно вимовив він.

Переляк пройшов, і, не віднімаючи руки, я попленталася за ним.

Про що я думала? Я продовжувала запевняти себе, що це сон. Адже жахіття можуть терзати цілу ніч. За таку нічку може приснитися ціле життя від початку і до кінця, а на це потрібно чимало часу. Так чому б мені не думати, що я сплю?! Адже легше і куди безпечніше переконувати себе в цьому, щоб не закрадалися думки про реальний жах, від якого сходиш з розуму.

Гарольд притягнув мене до цілого ряду ніш. З десяток цих напівлюдин волочилися за ним, як ніби придворна свита. Зупинившись біля стіни, Гарольд вирвав у мене сумочку. Виявляється, я досі стискала її в руках! Потім, він зірвав з мене мій теракотовий плащ так грубо, що я почула хрускіт безнадійно відірваних ґудзиків. Порившись в кишенях, він витрусив вміст в мою сумку. Діяв він дуже швидко й вправно. Він зняв з мене годинник, рвонув золотий ланцюжок, і почав стягувати мої улюблені срібні кільця. А я навіть не встигла збагнути, як все це втратила в одну мить. Він кинув мій плащ в одну з нижніх ніш, немов підстилку і простягнув мою сумочку одному зі свити:

- Позбудься від цього, Джеку!

Навіть уві сні мене обурило це нахабне пограбування.

- Але! …Якого біса?! Негайно поверніть всі мої речі! Я вимагаю! - я просто відчула, як від злості перекосилося моє обличчя.

Гарольд штовхнув мене на мій плащ і, ігноруючи мої вигуки, на останок стягнув з мене ще й мої туфлі, кидаючи їх тому ж Джеку.

- На підборах, міс, вам буде тут незручно! - вишкірився Гарольд. Всі інші продовжували пожирати мене очима. Мабуть їх, все-таки тішила моя розгубленість. Закінчивши мене оглядати, Гарольд майже співчутливо промовив, дивлячись на мою червону блузку і чорні облягаючі штани.

- Та вже, одягнена ти теж не дуже, але спасибі що не в спідниці! - ці його слова вже здалися мені повним маразмом! Можна подумати, вони одягнені за останньою модою!

- Попрошу Елізабет підшукати тобі зручні лахміття, - побачивши в моїх очах німе обурення і питання, він додав. - Щоб можна було легко тікати, повзти, падати і дертися, і на чому не так помітні будуть бруд та кров.