Глава 1

Те, що я ще досі жива - це все завдяки... шкідливій звичці.

Знаю, звучить абсурдно, якщо не знати справжнього змісту! А правда полягає в тому, що мене оберігає породження зла, у якого виявився настільки дивний недолік. О, так, я розумію, що виглядає це як марення шизофреніка на сповіді, але це стало аксіомою мого життя.

І це моє життя розділилося на дві половини на «до» та «після».

 Але те, що було «до» тепер здається лише мильною бульбашкою - райдужною, оманливою та порожньою.

Ця різнобарвна, безглузда кулька лопнула, як ніби її й не було! Залишивши після себе лише відчуття брехні та спустошення. Так іноді, напевно, буває, коли ти перший раз дізнаєшся про те, що казки - це всього лише вигадка, а доброго Санта Клауса ніколи не було, немає і не буде. І коли ти про це дізнаєшся - закінчується твоє дитинство і ти розумієш, що ось вже стільки років тобі безсовісно брехали з найщирішими намірами та милими усмішками на обличчях.

Але тепер цього часу для мене не існує, особливо після того, як я переконалася, що на відміну від добрих казок, жахи та моторошні історії цілком реальні! Я сама відчула на собі цю реальність в проміжку між «до» та «після». Пережите мною жахіття, загрожує перетворити це «після» на смертельну агонію. І ніхто, абсолютно ніхто в цьому світі, хто населяє нашу нейтральну зону, як її називають «там», не зможе мені допомогти. Ніхто і ніщо! Тому що ВІН тут! Він проник сюди слідом за мною. ... Демон пітьми! ... Рафаїл!

І його особливий інтерес до мене і є його шкідливою звичкою. У якийсь момент того пекельного існування я стала слабкістю виплодка темної сторони. Але щоб жити в цьому «після» - потрібно спочатку розповісти про проміжок, котрий змінив геть усе.

***

Щось мене непокоїло вже з ранку. Спочатку страшенно не хотілося вилазити з теплого ліжка. Писк будильника здавався набагато різкіший та нестерпніший, ніж раніше. Поглянувши на відображення свого обличчя у ванній кімнаті, я вперше подумала, про те, що молодість виявляється не нескінченна, що це всього лише вислизаючий відрізок часу. Побачивши свій заспаний, пом'ятий та дурнуватий вираз обличчя – настрій одразу погіршився. Промайнула думка, що потрібно все-таки відвідувати косметолога і масажні кабінети. І одразу накотило роздратування. «А як для всього цього викроїти час, якщо робота займає у мене більшу частину доби?!!»

Згадавши про роботу, я остаточно спохмурніла. Наспіх умившись та почистивши зуби обпалюючу холодом м'ятною пастою, я, нарешті, дісталася до кухні й поставила на плиту джезву. Процес роздумів про майбутній день вже запустився і, звичайно ж, мене протверезило шипіння кави, яка знову «втекла». І чому я засмутилася? Вже давно треба звикнути, вона тікала у мене з періодичністю рівно добу через дві!

Попиваючи маленькими ковточками ароматний напій, я прислухалася до внутрішнього відчуття, яке час від часу в мені ворушилося. Дивно, але вчорашній ентузіазм наче хвилею змило! Сьогодні ця поїздка вже не здавалася мені такою багатообіцяючою. По-перше, стали закрадатися сумніви, що ми накопаємо там що-небудь гідне тих припущень. По-друге, не хотілося тягнутися за двісті кілометрів в таку сіру погоду, яка відлякує усі позитивні емоції. Ідея Каміли різко перестала здаватися вдалою, цей матеріал точно був не вартий стількох мук. І чому я тільки з нею погодилася?! «Це ж треба слухати всю дорогу ниття Антуана на задньому сидінні!» Фотограф він був відмінний, а ось співрозмовник - ворогу не побажаєш! І що нас тільки смикнуло взятися за рубрику «Неймовірні таємниці та загадки світу»?

Чим більше я думала, тим більше зростало небажання вирушати в дорогу, і воно вже погрожувало перейти в ломоту суглобів.

Наспіх поснідавши та одягнувшись, захопивши з собою сумочку, я вийшла з квартири з препоганим настроєм.

 …Але ж треба було прислухатися до інтуїції! ... Тепер я це розумію. Внутрішній голос все-таки був розумнішим за мене і від щирого серця бажав мені добра. Але я недовірливо, як і більшість людей чинить в таких випадках, відмахнулася від дарованого нам шостого почуття. І хто тепер скаже, що мені не намагалися перешкодити зробити помилку? Вони намагалися, чесно сіючи сумніви в моїй душі тихими та тужливими голосами. Але я ж доросла та самостійна жінка, хіба стала б я піддаватися хвилинним слабостям?! Звичайно ж, ні!

Вискочивши на вулицю, на ходу поправляючи комір свого плаща, я не без задоволення помітила спрямований в мою сторону захоплений погляд молодика, який виходив з таксі. Він глянув на мене з легкою усмішкою, трохи піднявши брови і мій настрій помітно покращився, компенсуючи ранковий самоаналіз дзеркального відображення. Значить, все-таки вірне твердження, що «краса страшна сила!»

 От легковажна ідіотка, знайшла про що думати!

Каміла й Антуан вже чекали на мене в машині. Каміла сиділа за кермом, нервово барабанячи пальцями по чорній шкірі. Цікаво, що її розсердило? Або те, що я запізнилася на сім хвилин, або вже встиг дістати Антуан. Адже він віртуозно може всього лише однією фразою налаштувати проти себе оточуючих. Хоча ні, навряд чи, сам фотограф, відкинувшись на спинку заднього сидіння сидів в напівдрімоті.

- Привітик всім! - вмостилася я як зазвичай поруч з водієм. - А що такі кислі міни? - в першу чергу я зверталася до Антуана.

Ми були знайомі з ним приблизно вже років зо два, а я все ніяк не могла спокійно дивитися на його манірність. Антуан був геєм і не приховував цього. А я не приховувала того, що вважаю злочином позбавляти жіночу половину такої непересічної зовнішності, як у нього.

Він розплющив свої виразні мигдалеподібні очі й скривив красиво окреслені пухкі губи, відповідаючи з удаваною зневірою:

- Боже мій, Софі, ти ще питаєш! Ця липка волога мряка зіпсує будь-який настрій! По-перше, зачіска! Подивися на моє волосся - безформний стіг соломи! А по-друге, тиск! Адже я дуже тонко відчуваю зміни атмосферного тиску! Моя метеозалежність зведе мене з розуму!