3 розділ

3

     Пройшло вже десь двадцять хвилин. За весь цей час Денис на Валю навіть не глянув. Вони, здається, рухались в напрямку центру міста. Дівчина просто дивилась в вікно і намагалась зрозуміти, що тут власне відбувається.

     А відбувалось однозначно щось дивне. Отже, ще вчора в школі відбувалась вечірка на яку пішла і Валя, і Оля. На ній вони веселились і під кінець обидвом подругам стало погано. Олю забрали кудись, що важливо забрав Денис. Те, що було погано Валі ніхто не помітив і вона спокійно пішла додому. Сьогодні ж з Олею було щось дивне. Вона здається здружилась з ворогами Валі і навіть не подумала про це сказати своїй подрузі.

      На душі в Валі скреблись коти. Вони саме проминали центр і вона могла розглядати чудову архітектуру споруд їхнього міста. Кілька разів непомітно кидала погляд на Дениса. Він сидів з одним навушником в вусі і теж дивився в вікно навіть не звертаючи уваги на дівчину. Валя спробувала знайти телефон, щоб подзвонити батькам.

-Це шукаєш?-все таки повернувся до неї хлопець.

      В руках він тримав телефон. Валин телефон. Вона здивовано глянула на нього. Телефон був у неї в  кишені і вона б помітила якби він зник або Денис поліз туди.

-Музику ти слухати не хочеш,-проникливо продовжив він,-а дзвонити тобі нікуди не треба, повір мені. Приїдемо поговоримо.-ще кинув він і відвернувся.

     Валя ж принишкла і знову відвернулась до вікна. Було так незвично знаходитися з цим ненависним хопцем в одній машині, коли на вас не дивиться мінімум десяток учнів. Та ще й Денис мовчав і не ліз зі своїми шпичками. До такого Валя не  була готова.

      Врешті пейзажі за вікном потрохи змінились з шумного міста на його околиці. Вони виїхали з міста і саме зараз проїжджають якийсь ліс. Високі дерева здіймались до самого неба. Валя обдумувала що їй робити. З одного боку-що їй зробить цей Крижановський? А з іншого боку-нащо йому вести її силою до себе додому. І в школі останнім часом коїлось щось дивне. Проте, чи був в неї вибір? Вистрибнути з машини на величезній швидкості? Чудова ідея. Що ж там такого станеться, всього лиш не факт, що вона виживе. Тим більше вона навіть двері відкрити не зможе.

     Минуло ще десь півтора години перш ніж машина нарешті заїхала в якесь подвір`я посеред якого стояв величний будинок. Весь двір оточував високий паркан з якогось гладкого каменю у формі цеглинок. «І не втечеш»-подумалось дівчині. Двері зі сторони Валі відкрились:

-Вилазь, міледі.-посміхнувся Денис, а погляд його залишився холодним, видно було, що він щось обдумував.

     Дівчині нічого не залишилось крім того, як вилізти з машини і захопити з собою рюкзак вона не забула. Однак, нести рюкзак довго їй не довелось. Тільки вона встала на доріжку викладену масивним каменем, як Денис акуратно забрав рюкзак з її рук.

-І що ви там носите...-пробурмотів брюнет, щось зблиснуло зеленим світлом на його правій руці і далі він вже тримав рюкзак, як пір`їнку. Показав дівчині кивком голови на стежку:-Йдем по ній прямо до входу в будинок.

     Йдучи по стежці Валя оглядалась. Усе подвір`я було засаджене різноманітними деревами, в переважно невеличкими (на зріст трохи вище за дівчину) декоративними ялинками. Це можна було назвати садом посеред якого дівчина побачила невеличке штучне озерце, видно було, що за ним дуже добре доглядають. Усе виглядало «по багатому» і дівчина не могла не крутити головою все розглядаючи, так от як цей Крижановський живе. Під ногами те і діло шаруділи маленькі камінчики, якими була всипана стежка. З-за забору з усіх боків визирали височенні дерева. Вони підійшли до вхідних дверей, Денис однією рукою відкривав двері, в іншій тримав рюкзак. «Свій рюкзак він напевно залишив у машині»-подумала Валя. Двері були масивні й дерев`яні, словом, виглядали дуже надійно.

      Хлопець трохи відступив тим самим пропускаючи дівчину всередину. Та непевно зайшла і мало рота не відкрила. Всередині все виглядало як у старовинному замку. Прямо перед нею були сходи, які вели на другий поверх роділяючись ближче до першого поверху на дві сторони. Зліва були якісь масивні двері, які були зачинені, а навпроти них, тобто праворуч від дівчини арка в стіні, яка вела по всій видимості в вітальню.

-Ласкаво прошу до мого скромного помешкання.-вишкірився Денис.-Посиди, будь ласка, поки що тут,-він завів і посадив Валю в крісло у вітальні.

     Вона сіла навіть не знімаючи свою чорну джинсовку і не роззувшись-не встигла. Хоча Денис також навіть не роззувся, тому вона подумала, що, можливо, в них так заведено в сім`ї.

     На сходах почувся якийсь шум, до вітальні вбігли Влад і Оля.

-Денис, з Валею все..-вона затнулась бо побачила саму Валю.-А чому вона тут?

-Зараз будемо розбиратись.-відповів Денис.-Влад, йди, будь ласка, зі мною.

     Оля розгублено стояла посеред кімнати, а Валя тим часом розглядалась. Біля однієї стіни стояли диван і два м`яких крісла по боках, навпроти них камін, позаду велике вікно, майже на всю стіну. Позаду неї, як вона встигла помітити, коли заходила стояла велика книжкова шафа. На стінах перед нею, по боках від арки висіли різні картини. Все було зроблено в дерев`яних відтінках і виглядало дуже доречно.

-А що сталось?-все ще розгублено протянула Оля.

-Що сталось? Може це ти мені маєш пояснити, що тут відбувається? Що насправді сталось на вечірці? Що ти робила в нашому класі тоді, нащо збрехала, що йдеш до завуча?- не витримала Валя і прискіпливо дивлячись на подругу чекала відповіді.

     Оля здивовано мовчала і здається почала напружено обдумувати ситуацію, Валя ж від напруження вже не могла сидіти і вставши почала ходити туди-сюди по кімнаті.

     Продовжувалось це не довго, оскільки до кімнати зайшов високий чоловік дуже схожий на Дениса і два друга зайшли за ним. Чоловік жестом попросив її сісти в крісло.

-Отже, місс, це ви в нас нічого не забули?-одразу ж почав він оглядаючи гостю.-Я батько Дениса-Віктор Крижановський.