2 розділ

2

     Одним з плюсів мати подругу, яка регулярно організовує шкільні заходи було те, що часто потрібно було прикрашати приміщення і звісно ж Оля завжди незмінно брала в помічниці Валю. Цей раз не став виключенням і перші два уроки успішно проводилися в актовому залі який активно готували і прикрашали до вечірки.

     Так як дві тендітні дівчини не справилися б з усім цим завучі залучили до прикрашання ще кількох  учнів старших класів. Разом в залі було шість учнів: три дівчини і три хлопця. Побачивши, що одним з хлопців був Владислав Левчук-друг Дениса, який вчився разом з ним у 10-А Валя скривилась. Влад не набагато кращий за свого друга, тому якщо це все не закінчиться сваркою-треба буде обвести цю дату в календарику. Він одного зросту з Денисом, можливо, трішки нижчий. Волосся в нього світло-русе і завжди кучеряве, через що на перший погляд він дуже навіть милий і добрий. Хоча, переважно байдужий, трохи зверхній погляд все псував.

     Періодично до учнів заходив строгий завуч і перевіряв їхню роботу. Перший урок пройшов дуже навіть спокійно, Валя просто вішала кульки і інші декарії на стіни разом з привітною старшекласницею. Хлопці носили кудись стільці і вже на другому уроці почали заносити столи для різноманітних напоїв і закусок, що мали бути на вечірці.За перший урок Оля встигла разів десять посваритися з Владом. То вони випадково зачепили одне одного, то Оля через Влада мало не впала, то хтось поставив стілець не туди. Під кінець ніхто вже навіть уваги не звертав на них.

     Валя відійшла для того, щоб надути додаткові кульки і до неї підійшов чимось знайомий хлопець.

-Давай допоможу,-з усмішкою промовив він,-я Назар.

     Назар-хлопець з темно-русим волоссям був трохи вищим за Валю, виглядав він дуже привітним.

-Валя,дякую.-відповіла посміхнувшись дівчина.-Ти мені чомусь знайомий.

-Та-ак...-протягнув хлопець обмірковуючи відповідь,-я в багатьох наших заходах допомагаю. Слідкую за поведінкою.

-То це ти той самий хлопець, який завжди кричить всім, щоб не шуміли, не лізли на стіл і так далі?-згадала різні стереотипи Валентина.

-Я не такий.-весело махнув рукою хлопець.-Ти йдеш на вечірку?

     Вона вже хотіла сказати, що йде, але повернула голову в сторону де якраз ставили столи і зрозуміла, що потрібно негайно бігти туди. Там саме відбувалась якась нова сутичка між Олею і Владом, але якщо раніше вони просто обмінювалися уїдливими фразами то зараз стояли небезпечно близько один до одного і кричали щось так голосно, що, мабуть, було чути й за залом.

-І що тут відбувається?-підбігши одразу задала питання Валя.

-В подружки своєї запитайся.-повернувся до неї вже не на жарт злий Влад.

     Вона запитально глянула на Олю яка різко притихла. Оля дуже рідко з кимось сварилась, напевно все таки треба буде обвести цей день в календарику. Видно Влад і справді довів її, додайте сюди ще її бажання зробити все ідеально і ось вам і гучна сварка.

-Стіл має стояти не тут.-вперто мовила вона.

-Та яка різниця де він стоїть?! Досить вже ходити за мною всюди і тикати мені пальцем у все що я зробив «не так».

-Велика різниця!

-Може ви вже перестанете сваритись?-це підійшов Назар.

-Ще хоча б одна фраза Оль і я не уявляю, що тобі зроблю.-це знову Влад.-І не лізь Назар.

     І тут Валину увагу привернуло якесь слабке сяйво. Влад зжав руки в кулаки і на його лівій руці виднілося щось схоже на перстень. Перстень був срібного кольру і досить масивний. Це звучало б дуже дивно для будь-кого, кому Валя сказала б таке, але було таке враження, ніби синій камінь в перстні різко почав світитись легеньким блакитним сяйвом.

     Влад очевидно помітив різку зміну виразу обличчя Валі і швидко глянув на свою руку. Перстень перестав світитись.

-Куди ставити стіл?-приречено спитав він.

     Усі крім Валі, яка з підозрою продовжувала дивитись на нього, здавалося, здивувались такій дивній різкій зміні тону хлопця, але вже наступної миті Назар знову повернувся до неї:

-Йдем?

     Валя тільки коротко кивнула і вони пішли далі займатися своєю справою.

-Я сподіваюсь ти все таки йдеш на вечірку? Якщо так то мусиш подарувати мені танець.-посміхнувся хлопець і підморгнув.

     Дівчина зашарілась, але кивнула і вони просто продовжили декорувати приміщення.

     Нарешті все було закінчено і можна було зі спокійною душею повертатися в клас на ті два уроки, що залишився. Через вечірку учням починаючи від восьмих класів навіть скоротили уроки, щоб вони встигли до всього підготуватись.

-Як же він мене бісить!-невпинно повторювала Оля по дорозі до класу.

-Тепер ти хоча б знаєш як я ставлюсь до Дениса.

     Література проходила спокійно. Усі по одному виходили до вчительки і розказували вірші. Оля і Валя, що сиділи на майже останній парті і вже давно розказали вірш зараз просто займалися своїми справами. Оля вже всоте перевіряла всі плани щодо вечірки, а Валя сиділа в телефоні. Від школи вона вже конкректно змучилась. Кожного ранку вона мусила вставати досить рано, як завжди не висипалась через кошмар в якому падала зі скелі. Насправді, від такої втоми їй вже навіть було все одно на оцінки, це її мало хвилювало.

-Оля. О-ооль.-покликала якась однокласниця. Це висмикнула Валю з її лінивих роздумів, сил на більше й не було. Останнім часом вона почувала себе дуже дивно, нічого не хотілось, сил ні на що не вистарчало.

     Оля нехотячи відвернулась від паперів і глянула на неї трохи роздратованим поглядом:

-Ну?

-А скільки медляків буде на вечірці?

-Два.

     Дівчина схвально кивнула і відвернулась.

-Я зовсім забула про медляки...-проскімлила Оля.

-Ти чого?-від здивування Валя аж відклала телефон і різко перестала позіхати.

-Ну... буде ж якось не дуже класно просто стояти збоку і дивитись. От ТЕБЕ точно хтось запросить.