Пролог

     Ніч. В густому лісі стояла глуха тиша, чулися лише поодинокі пугукання сови. Все небо було затягнуте хмарами, через що нічого не було видно, але зненацька всі вони розійшлись і показався повний місяць, який був особливо яскравий цієї ночі. Він освітив постать людини, що йшла поміж дерев сама, боса і в довгому чорному плащі (більше схожому на мантію відьм), що тягнувся за нею по землі. Людина зробила ще кілька кроків ламаючи сухі гілки і зупинившись скинула капюшон. Виявилось, що це юна дівчина. Спочатку могло здатися, що її волосся чорне, проте, у місячному світлі стало зрозуміло, що насправді воно шоколадного кольору. Здавалося, що її анітрохи не тривожить те, що вона вночі в лісі, навкруги жодної людини, та ще й в такому дивному одязі.

     Щось проповзло біля ніг м`яко шурхочучи по траві, легко зачепило чимось холодним босу ступню і поповзло вперед. Дівчина ані трохи не злякавшись спокійно пішла за змією розтинаючи нічний спокій лісу.

     Змія повзла непоспіхом, інколи призупинялася, щоб перевірити чи встигає за нею людина. Та своєю чергою намагалась не відставати від напрочуд розумної істоти. Ось вони проминули величний, високий старий дуб. Щось спурхнуло з гілки, яка була зовсім поруч з дівчиною, яка саме проходила повз. Звук був дуже голосний в порівнянні з гнітючою тишею цього місця, але вона навіть не глянула в той бік і пішла далі. Лице її виглядало навіть якось неприродно через кам`яний вираз. Інколи з-за дерев виглядав місяць. Приблизно через чверть години змія пришвидшилась і дівчині довелось мало не бігти чіпляючись краєм мантії за гілки дерев, наступаючи на гостре каміння і перечіпляючись за коріння. Одного разу вона мало не впала, але все ж втрималась на ногах.

    Все закінчилось так само раптово, як і почалось. Вибігши до стрімкого обриву дівчина ледве встигла зупинитись, щоб не полетіти вниз. Скеля, на якій вона знаходилась була заввишки на вигляд десь тридцять-сорок метрів. На місці де щойно була змія залишився лише легенький чорний димок. 

     Однак, це все недовго турбувало дівчину, вже наступної миті її увагу привернули дивні спалахи світла десь унизу, прямо біля підніжжя цієї гори. Подивившись униз вона побачила велику безкраю долину що розтяглась здавалося на тисячі кілометрів, аж до горизонту. Черговий спалах світла внизу одразу ж привернув її увагу. Там коїлось щось дивне, на добре освітленій місячним світлом галявині було видно якихось людей, усюди літали блискавки різних кольорів. Ось блиснуло щось зелене, а там синє і здійнялися в повітря іскри: чорніше чорного. Періодично до неї доносився звук зіткнення металу, в різних місцях спалахував і гас вогонь.

     Зачарована цим видовищем дівчина зрозуміла, що стоїть занадто близько до краю тільки коли її витягнув немовби з трансу пронизливий жіночий крик і було вже занадто пізно, вона падала вниз, а її чорна мантія розвівалась над нею.