Розділ 7

— Серйозно? — Аліна глибоко втягнула повітря. — Він подарував тобі туфлі, бо ти загубила свої?

Я закотила очі та важко зітхнула.

— Знаю, — розвела руками. — Знаю, що це звучить дуже дивно. Чесно кажучи, я уявлення не маю, що очікувати від сьогоднішнього робочого дня. До речі, про туфлі... Як тобі?

Я зупинилася та показала на чорні туфельки, що красувалися на моїх ногах. Я довго думала, чи взувати їх сьогодні, але вирішила, що це допоможе мені зблизитися з Тимофієм. Усе-таки я повинна написати про нього скандальну статтю-викриття.

— Це вони? — спитала подруга. Я кивнула головою. — Вау! У нього хороший смак.

— Ну... Таке собі, — пробурмотіла я, зморщивши ніс.

— Ні! — Аліна раптом засміялася. — Вони однозначно у твоєму стилі.

— Можливо, але якби я обирала сама, то нізащо б не взяла ці. Вони... Не дуже зручні.

Звісно, я не могла зізнатися, що Тимофій з цими туфлями влучив просто в ціль. Була б моя воля, то я б і не знімала їх ніколи. Але Аліні цього знати не варто.

— Сумую за нашим офісом, — засмучено сказала я, прямуючи до кав'ярні.

— А я думаю, що тобі з Тимофієм в одному кабінеті значно цікавіше.

— Він занадто серйозний. З ним навіть не посмієшся, а ще більшу частину робочого дня він ходить з ось таким от обличчям! — Я зупинилася, насупила брови вниз і примружила очі. — І як з таким чоловіком розмовляти? Він схожий на... На... На капібару!

— О, вони дуже милі! — солодко сказала Аліна, але коли я кинула на неї різкий погляд, то одразу ж серйозним тоном додала: — Та мені б не хотілося зустрітися з цими створіннями в реальному житті.

— А мені доводиться, — застогнала я. — Кожного божого дня доводиться бачити це перекошене обличчя, високий підтягнутий стан, модні брендові костюми та до блиску чисті туфлі. Він ще так своє волосся вкладає. Ось так! Зараз покажу.

Я підняла свою руку та почала пригладжувати пасма на один бік. Аліна насуплено спостерігала за мною, а потім раптом засміялася. Я так само підтримала її своїм сміхом.

— Це жахливо, — сказала вона, просунувши свою руку під мій лікоть. — Хоча з твоїх розмов я бачу, що тобі весело з ним.

— Це тільки через те, що ми постійно потрапляємо в ці дурнуваті ситуації!

— Серйозно, Ніло. — Аліна так уважно подивилася на мене. — Ти давно вже не була такою.

— Якою? — спитала я, піднявши обидві брови.

— Емоційною, невимушеною, справжньою. Вибач за ці слова, але мені здається, що Тимофій непогано впливає на тебе.

— Це все тільки через те, що у мене давно не було стосунків, — зробила висновок я. — Востаннє я зустрічалася з хлопцем два роки тому, а на побаченні була ще як минулого року. Але поки я надто зайнята, аби перейматися пошуками своєї половинки.

— Це не обов'язково має бути щось серйозне, — сказала Аліна, глянувши кудись перед собою. — Наприклад, три експериментальних побачення з твоїм босом?

Я тихо засміялася та похитала головою. Коли прослідкувала за її поглядом, то зрозуміла, за ким вона спостерігала. Тимофій у цей момент якраз переходив дорогу до своєї улюбленої кав'ярні, в яку ми, власне, збиралися.

— Ти ж знаєш, що я не зв'язуюся з одруженими чоловіками, — видихнула я, дивлячись на високу постать, що впевнено прямувала вперед. — У мене особливий пунктик щодо цього.

— Розумію, — прошепотіла Аліна. — Але знаєш, Ніло, не руйнуй своє життя через те, що колись сталося з твоїми батьками.

— Я вже давно усе зруйнувала, Аліно. А щодо заборони стосунків з Тимофієм, то там не один особливий пунктик. Я не хочу бути його експериментом. Це він — мій експеримент, але просто сам поки не розуміє цього.

І коли він майже увійшов до кав'ярні, я побачила білявку, що мчала в його бік на високих підборах з іншого боку вулиці. Мої очі розширилися від здивування. Я штовхнула Аліну до стіни та сама забігла туди, аби сховатися з їхнього можливого поля зору.

— Це... Це Юля? — спитала Аліна, заглядаючи над моєю головою.

Я притиснулася щокою до стіни й висунула голову. Помітила, як Тимофій здивовано завмер, коли Юля підійшла до нього. Вона не була розлюченою чи злою на нього. На її обличчі застиг закоханий вираз і погляд, яким вона дивилася на нього. Ще ніколи не бачила подругу такою схвильованою і розгубленою. Вона щось говорила йому, а він мовчки дивився на неї, тримаючи руки в кишенях штанів. Зрештою, я зауважила, що кутики його губ здригнулися. Я примружила очі, щоб роздивитися краще. Не помилилася. Він, бляха, усміхається їй! У цей момент він раптом озирнувся назад, і я різко відхилилася до стіни, щоб заховатися. Хоч би вони не помітили мене! Юля не знає, що я стажуюся в Тимофія, а якщо вона дізнається, то це може стати проблемою.

— Вони домовляються, — тихо сказала Аліна, спостерігаючи за ними. — Записують щось у своїх телефонах.

— Що? — майже закричала я.

— І, здається, їм весело зараз. Юля усміхається. Тимофій... Ем, він теж.

— От козел! — буркнула я. — Він хоче вдруге використати її.

Коли я наважилася визирнути з-за стіни знову, то побачила, що вони уже прощалися. Тимофій потиснув їй руку на прощання, а тоді увійшов до кав'ярні. Юля тим часом замріяно притиснула телефон до своїх грудей і заплющила очі.

— Господи, та вона збожеволіла! — пробурмотіла я. — Тепер ми на власні очі бачимо, що означає "хвора від кохання".

— Що будемо робити? — спитала у мене Аліна. — Там глухий кут, а нам час на роботу. Юля помітить нас у будь-якому випадку.

Я випрямилася та поправила на собі бежеву шовкову блузку. Юля тим часом почала уже прямувати в наш бік, але вона була такою замріяною, що навіть нічого не помічала. Я підтягнула Аліну до себе, і ми обоє повільно почали йти вулицею, вдаючи, що про щось захопливо розмовляємо.

— Ох, дівчата! — скрикнула Юля, коли помітила нас. Вона підбігла та почала нас обох обіймати. — Я знала! Я знала, що зустріну вас сьогодні.

— Отакої! — здивувалася я. — А що ти тут робиш? Ми ось на роботу йдемо.

— Чому ви не сказали мені? — спитала подруга.

— Про що ти?

— Про те, що Тимофій працює в сусідньому офісі.

— О! Справді? — я вдала, що шокована, а Аліна зробила максимально здивований вираз обличчя. — Ми не знали про це. Ще жодного разу не бачили його тут! Оце так новина.

— То ти сюди до нього прийшла? — тихо спитала Аліна, нахилившись ближче до неї.

— Я дізналася адресу офісу і примчала сюди, — відповіла вона. — Він колись говорив мені, що кожного ранку купує каву в кав'ярні біля офісу. Як тільки побачила її, то одразу ж зрозуміла, що зустріну його там.

— І... І що далі? — поцікавилася я. — Ви зустрілися?

— Так. — Юля широко усміхнулася. — Він впізнав мене. У нього не було багато часу на розмови, але він сам запропонував мені зустрітися у суботу.

— Що? — закричала я, відверто здивована. Аліна непомітно вдарила мене ліктем вбік, і я прочистила горло. — Тобто... Це побачення?

— Т-а-а-а-к, — протягнула Юля, глибоко вдихнувши. — Він сам захотів пообідати зі мною.

— Пообідати з тобою, — повторила я крізь зуби. — У суботу?

— У суботу, — погодилася вона. Подруга чомусь засміялася і поклала свою руку на моє плече. — Що з тобою, Ніло? Ти якась знервована.

— Я в нормі, — швидко відповіла та засміялася. — Останнім часом так багато роботи. Втомлююся, працюю допізна, тож не з першого разу розумію, що мені говорять.

— Оу, тобі треба трохи розслабитися і відпочити, подруго! Слухайте, ми так давно не збиралися разом. А якщо в неділю? Це вихідний день, і я розповім вам, як пройшло моє побачення з Тимофієм.

— Це... Це чудова ідея, — пробурмотіла Аліна, натягнувши на обличчя усмішку.

— Прекрасно! — Юля радісно сплеснула в долоні. — Тоді до зустрічі в неділю. Нілочко, не перенапружуйся на роботі, гаразд?

Вона потягнулася до мене, обійняла за плечі та поцілувала у щоку. Я спробувала усміхнутися їй, хоча всередині був просто вибух емоцій. Ми з Аліною деякий час дивилися їй услід, а тоді я міцно стиснула долоні в кулаки, глибоко дихаючи через ніс.

— Ти теж це чула? — спитала я. — Він запросив її на побачення у суботу? Тобто спочатку він пообідає з нею, а тоді поведе мене в клуб?

— Схоже на те, — прошепотіла Аліна.

Я не стрималася та голосно засміялася, хоча це було більше схоже на істеричний сміх.

— Бачиш, як це працює? Спочатку він заступається за мене, несе на руках, купує нові туфлі, вдаючи, що дбає, а потім запрошує інших дівчат на побачення, бо... Бо йому так хочеться!

— Чекай, Ніло... — Аліна уважно глянула на мене.

— Йому вистачило ось стільки, — я майже торкнулася великим і вказівним пальцем, показуючи міру, — ось стільки мізерної уваги вистачило, аби я на мить відчула себе особливою. І це все було просто грою! Черговий експеримент. Що і варто було довести, Аліно. Тимофій — не той, кому можна довіряти, і тепер я ще сильніше переконалася в цьому. Ну що ж, нехай начувається! Йому сьогодні пощастить, якщо не засуну ці туфлі в його зад...

— Доброго ранку! — радісно привіталася я, коли увійшла до кабінету.

Тимофій відвів погляд від монітора комп'ютера та глянув спочатку на годинник, а тоді на мене.

— Ти запізнилася, — сказав він.

— Прошу вибачення за це, але я не могла пройти повз своєї улюбленої кондитерської.

Я наліпила на обличчя широку усмішку та підійшла до Тимофія, звабливо виляючи стегнами. Помітила, що його погляд опустився на мої ноги. Як добре, що сьогодні я вдягнула цю коротку чорну спідничку.

— Це найкращі в усьому світі еклери, — сказала я та поклала коробку на його стіл. — Хочу, аби ви скуштували.

— Я не люблю солодке, — стримано мовив він.

— Це було очікувано.

Я зітхнула, схилилася над столом так, що моє обличчя було в лічених сантиметрах від нього. Швидко відкрила коробку і голосно застогнала, коли побачила ці красиві еклерчики.

— Ви навіть не уявляєте, які вони смачні. Я не заспокоюся, якщо ви не скуштуєте хоча б один!

Я підняла погляд на Тимофія, який здавався розгубленим і збентеженим. Його погляд спочатку був зосереджений на моїх очах та обличчі, а тоді опустився трохи нижче, до блузки, верхні ґудзики якої були розстебнуті.

Я легко пальчиком ковзнула по крему, намащеному на одному еклері. Після цього обережно всунула його собі до рота і закотила очі, відчуваючи на кінчику язика солодкий смак кокосового крему.

— Це мій найулюбленіший, — пояснила я Тимофію, який увесь цей час витріщався на мене, не відриваючи погляду. Я знову зачерпнула пальцем крем і облизала його. — Вибачте, не змогла втриматися.

Я прибрала свій палець і сором'язливо усміхнулася йому. Помітила, що Тимофій зглитнув, а його кадик зарухався. Він прочистив горло, а тоді спитав:

— Ти ж не відчепишся, так?

— Не відчеплюся.

— Кажеш, цей твій улюблений... — Тимофій потягнувся до коробки з еклерами, і як же я здивувалася, коли він взяв той, який я нещодавно обмацала своїм пальцем.

Я підняла одну брову, кидаючи йому виклик. До останнього не вірила, що він зробить це, але Тимофій наче навмисно надкусив цей еклер, дивлячись просто на мене. Я примружила очі, схиливши голову вбік. Гаразд! Ми можемо зіграти по-іншому. Я випросталася та елегантно сіла на край його столу. Помітила, як блакитні очі Тимофія здивовано округлилися. Але це здивування було миттєвим, бо він раптом відкинувся на спинку стільця та почав зацікавлено спостерігати за мною.

— До речі, — почала я і підняла свої ноги вверх. — Я сьогодні взула туфельки, які ви подарували мені. У вас чудовий смак, Тимофію. Вони такі красиві й зручні. Просто ідеально підійшли мені! І мені стало цікаво, звідки ви взагалі дізналися, який у мене розмір?

Тимофій задумано потер пальцями своє підборіддя. Він опустив погляд на мої стопи в цих красивих туфельках.

— Ну... Я приблизно прикинув. Вгадав, як бачиш!

— Вгадав, — тихо повторила я.

У голові почали крутитися різні картини можливого зваблення Тимофія. Саме з цією метою я мчала на протилежну вулицю та довго стояла в черзі за цими еклерами. Після ранкової ситуації я прийняла остаточне рішення, що закохаю його в себе чого б це мені не коштувало!

— Ти мала рацію, Ніло, — Тимофій закинув до рота останній шматочок еклера. — Цей справді дуже смачний.

— Я завжди маю рацію, — задоволено сказала та підморгнула йому. — Ух! Не можу дочекатися, коли ми підемо в клуб.

Я зістрибнула зі стола і почала стягувати вниз свою спідницю. Тимофій краєм ока подивився на мене. В його погляді було щось підозріле.

— Не знав, що ти така велика шанувальниця гучних закладів.

— Не можу погодитися з вами, але... Мені здається, що це ідеальне місце, щоб нарешті знайти собі хлопця!

Я розвела руками, покрутилася та широко усміхнулася, глянувши на Тимофія. Він завис на декілька секунд, а тоді раптом почав кашляти.

Я миттю підбігла до нього. Він аж розчервонівся, б'ючи себе долонею в груди.

— Що з вами, Тимофію? — спитала я та почала стукати рукою по його плечах. — Ай-ай-ай! Ви хіба не знаєте, що їсти треба обережно? Я розумію, що еклери дуже смачні, але щоб так вже наминати... Майте совість!

І поки він намагався відійти від шоку після моїх слів, я злобно посміхалася за його спиною та зі всієї сили била його в плечі. Здається, мій план перевершив навіть мої очікування.