Розділ 6

— Все, ходімо! — Тимофій різко підвівся, наче й не сміявся декілька секунд тому разом зі мною.

Він поправив на собі піджак і зробив декілька кроків до виходу з провулка. Я все ще стояла, спершись до стіни рукою. Моя одна нога була зігнута в коліні. Я відчувала різкий неприємний біль, а ще прохолоду.

— Ну, ти йдеш? — спитав чоловік, озирнувшись на мене.

— Я... Цей... Туфлю загубила, — тихо зізналася.

Тимофій обернувся до мене обличчям та насупився, звівши брови.

— Коли ми втікали, — почала пояснювати, — у мене туфля злетіла, і я ногу підвернула, а потім ви так притиснули мене до цієї стіни, що я й забула про це.

— Я піду пошукаю твою туфлю, — пробурмотів він.

— Ні! — скрикнула я, озираючись навколо. Тут було до біса темно і страшно. — Я боюся залишатися сама.

Тимофій втомлено зітхнув і підійшов до мене. Він зупинився навпроти, але на достатній відстані.

— Мій автомобіль припаркований за два квартали звідси. Нам доведеться йти туди пішки. Ти впевнена, що зможеш зробити це босою?

— Спробую, — прошепотіла я.

Тимофій недовірливо глянув на мене, але змовчав. Він відступив, щоб я зробила крок вперед. І тільки я стала ступнею на холодний асфальт, як відчула різкий біль. Довелося стиснути зуби, щоб не закричати від неприємних відчуттів. Я зробила всього два кроки, але біль був таким нестерпним, що у мене аж обличчя перекосило.

— Що з тобою? — спитав Тимофій, намагаючись звучати байдуже.

— Я ж казала, що ногу підвернула, — відповіла я і прикусила нижню губу. — Боляче.

Я зупинилася, щоб передихнути. Мій погляд опустився на мою ногу. Добре, що було достатньо темно і я не бачила, як вона опухла.

— Ти змушуєш мене це робити, — крізь стиснуті зуби сказав поруч зі мною чоловік.

— Що саме? — розгубилася я.

— Ось це! — Тимофій раптом схопив мої руки та поклав їх собі на плечі. — Застрибуй!

— Ви це серйозно? — здивовано спитала.

— А схоже на те, що я жартую? У нас не так багато часу, тож поквапся, поки вони не повернулися.

Одна згадка про тих бандитів змусила мене діяти. Я акуратно підстрибнула, вчепившись руками за плечі Тимофія. Відчула, що він просунув свої руки під мої стегна та підтягнув моє тіло трохи вище. Мої ноги охопили його пояс, а руки міцно трималися за шию чоловіка.

— Ти хочеш мене задушити? — буркнув він.

— Вибачте, — прошепотіла я і полегшила свою хватку. — Мені досі не віриться, що це все відбувається насправді.

— Ти не залишила мені вибору.

Я була здивована тим, що Тимофій ніс мене на своїй спині, і він сам вирішив це зробити. Чоловік так швидко йшов вперед, наче я для нього зовсім нічого не важила. Його запах в'їдався у мої легені, але сьогодні цей аромат мені подобався.

— Я така рада, що ви змінили парфуми, — сказала йому на вухо. — Інакше уже б задихнулася.

— Краще б подякувала за те, що я врятував твою шкуру. Серйозно, Ніло? Як ти взагалі нарвалася на тих людей?

— Я йшла до вбиральні, бо хотіла в туалет, — і тут я згадала, що досі не зробила своїх справ, — а ці туфлі виявилися такими незручними. Я всього лише зупинилася, щоб поправити одну з них. Аж раптом відчула як лапа того виродка лягла на моє стегно! Спочатку думала мовчки пройти повз, але мене це дуже зачепило. І... Власне, дякую вам за те, що втрутилися та заступилися за мене. Вони ж не знайдуть вас чи...

— Не знайдуть, — впевнено сказав Тимофій. Мені здалося, що він усміхнувся. — Я бронював столики не під своїм справжнім іменем.

— О! Це розумно.

— Думаю, мені теж варто подякувати тобі.

Я здивовано округлила очі, а мої брови злетіли вверх. Такого точно не очікувала почути від Тимофія. Може, це жарт?

— За що? — тихо спитала.

— Можна вважати, що ти врятувала мене від тієї жінки, — відповів він. — Бачила б ти її обличчя, коли я сказав, що ти моя дівчина.

— Щодо цього... Ем, навіщо ви сказали це? Вам не обов'язково було брехати, що я ваша дівчина.

— Не знаю. — Тимофій знизав плечима. — Тоді мені це здавалося логічним.

— Мабуть, так, — погодилася я. — В мене виникло одне цікаве запитання.

— Я вже втомився від твоїх запитань.

Я тихо засміялася, втомлено поклавши підборіддя на плече Тимофія. Помітила, що він косо подивився на мене. Я завмерла на секунду, щоб послухати його дихання. Мені здалося, що воно навіть не збилося, хоча він ніс мене на руках уже достатньо довго.

— Нам іще один квартал іти, тому я встигну ще більше набриднути вам зі своїми запитаннями.

Я усміхнулася, коли Тимофій закотив очі. Мені здалося, що зробив він це вимушено, а йому насправді самому хотілося порозмовляти зі мною.

— Отже, на усі свої побачення ви вигадуєте різні імена? — поцікавилася я.

— Здебільшого.

— Тобто?

— Інколи я представляюся справжнім іменем, — пояснив він.

— І від чого це залежить?

— Перед деякими людьми не хочеться прикидатися.

Я задумалася та пригадала розмову з Юлею. Вона знала його справжнє ім'я та ще й чомусь називала "Тіма". Щось неприємно вкололо всередині, але я вперто проігнорувала це. Виходить, що моя подруга була однією з тих, перед ким йому не хотілося прикидатися.

— Як ви їх знаходите? — спитала я. — Ці всі дівчата... Ви створюєте фейкові акаунти та пишете їм у соцмережах?

— Не завжди. Зазвичай я використовую для цього сайти знайомств, — відповів Тимофій.

— Що? Та це просто жахливо!

— Зате я впевнений на сто відсотків, що дівчата зі сайтів знайомств зацікавлені у побаченнях.

— Вони мріють зустріти принца, а натомість ви розбиваєте їм серця, — засмучено прошепотіла я.

— Я нічого їм не обіцяю. Вони самі закохуються у мене.

— Але ж ви нічого не знаєте про них. Можливо, хтось уже настільки зневірився, що для нього сайт знайомств — це останній шанс. А тут ви зі своїм експериментом. Це дуже жорстко, Тимофію.

— Можливо, — погодився він, а тоді тихо пробурмотів: — Але це не змінює того факту, що жінки — найжорстокіші створіння в цьому світі.

Я насупилася, але ніяк не прокоментувала його слова. Тимофій усе ще був для мене закритою книгою, яку я лише почала відкривати. Інколи мені здавалося, що під цією маскою самозакоханості ховається хороший надійний чоловік, але тільки я згадую про тих усіх жінок, як цей образ у моїй голові руйнується. Тимофій не хороший, і ніколи не буде таким.  До того ж він одружений, і це бентежило мене найбільше. 

Він раптом зупинився на стоянці біля пасажирських дверей чорної іномарки, а тоді обережно опустив мене на ноги. Щоб не впасти, я все ще трималася за його міцні плечі.

— Я підвезу тебе додому, — сказав він без можливості заперечити йому.

Я кивнула головою. Тимофій відчинив для мене дверцята і навіть допоміг сісти всередину. Я проігнорувала те, як напружилося моє тіло, коли його пальці випадково зачепили оголену смужку шкіри на моєму животі. Я стиснула руки на своїх колінах і відвела погляд до вікна. В автомобілі було прохолодно, але коли Тимофій сів поруч на водійське сидіння, я відчула дивне тепло, що викликало рум'янець на моїх щоках. Ох, як же мені це не подобається! Я вирішила, що на сьогодні достатньо розмов, тому всю дорогу мовчала. Помічала, що інколи Тимофій кидав на мене свої дивні погляди. Язик свербів спитати щось дурне в нього чи просто поглузувати, але я все ж змусила себе мовчати. Коли автомобіль зупинився біля багатоповерхівки, в якій знаходилася моя орендована квартира, я потягнулася руками до пояса безпеки.

— Дякую, що підвезли мене, — це перше, що я сказала відколи сіла в цей автомобіль.

— Ніло, — звернувся Тимофій і повернувся боком до мене, — я хотів сказати, що тобі не обов'язково звертатися до мене на "ви".

— Мені так комфортніше, — швидко відповіла я, намагаючись не виказати свого здивування. — Я стажуюся у вас, тож ви мій начальник.

— Я почуваюся старим, коли ти мені викаєш.

— У будь-якому випадку я не з тих дівчат, які підуть з вами на побачення, тому можете не хвилюватися за це, — пожартувала я, але Тимофій навіть не усміхнувся. Я підняла руку та клацнула пальцями перед його обличчям. — Точно! Ледь не забула, що ви шукаєте своїх жертв на сайтах знайомств. Хоча після сьогоднішнього побачення з Жанною, сподіваюся, ви перестанете це зробити. Як щодо того, аби познайомитися з дівчиною наживо? Мені здається, що це було б дієвіше.

— Можливо, але так... Так важче вдавати. У листуванні простіше прикидатися кимось іншим. Але я обіцяю, що подумаю над твоєю пропозицією.

— Гаразд. Ем, я тоді, мабуть, піду.

Я потягнулася до дверцят автомобіля, щоб відчинити їх.

— Тобі потрібна допомога? — раптом спитав Тимофій, а коли я запитально глянула на нього швидко пояснив: — Твоя нога.

— О! Тут близько. Думаю, що впораюся. До завтра!

— До завтра... — почула його тихий голос, коли зачинила за собою дверцята.

Попри сильний біль у нозі я просто-таки бігла до під'їзду, щоб якнайшвидше опинитися вдома. Поведінка Тимофія абсолютно і повністю заплутала мене. Я відчувала сильну необхідність випити декілька келихів вина.

— Отже, він заступився за тебе, вдарив головного з бандитів, а потім ніс тебе на руках, бо ти загубила туфлю?! — вражено спитала Аліна.

Я закивала головою та зробила черговий ковток червоного вина.

— І підвернула ногу, — додала я. — А потім він ще запропонував мені перейти на "ти"! Чесно, я... Я до біса заплуталася, Аліно. Боюся, цей Тимофій щось провертає за моєю спиною.

— Але ж він був такий милий з тобою сьогодні.

— У тому й річ! Це зовсім на нього не схоже.

— Може, поруч з тобою він починає розкривати себе справжнього? — припустила подруга.

Я голосно застогнала та втомлено поклала голову на спинку дивана.

— Тобі треба припиняти писати ті любовні романи! — голосно сказала я. — Кажу тобі, він точно щось задумав.

— Ти ж не думаєш, що він збирається використати тебе?

— Навіщо йому це? Звучить безглуздо. Але хіба хоч в одному з його експериментів був сенс? Та все ж, Тимофій чітко дав мені зрозуміти, що я його абсолютно не цікавлю. І він мене теж!

— Чого важко сказати про Юлю, — прошепотіла Аліна.

Я вирівнялася та підсунулася ближче до подруги. Вона зітхнула, зробивши ковток вина, а тоді розчаровано похитала головою.

— Юля намірена знайти його, — сказала вона.

— Що? — майже закричала я.

— Вона закохалася у нього, наче божевільна. Хоче зустрітися з ним і поговорити відверто. Зараз намагається знайти офіс, в якому він працює.

Моє серце забилося швидше від дурного хвилювання. А якщо Юля таки знайде офіс? Якщо вона побачить мене з Тимофієм? Це буде повна катастрофа!

— Я не думала, що все аж так серйозно, — тихо прошепотіла я.

— А ти... Ти справді вирішила відмовитися від "Правила трьох побачень"?

— Не те щоб відмовилася, — задумано сказала. — Стаття стовідсотково вийде. Я виведу Тимофія на чисту воду та покажу усім справжнє обличчя цього ошуканця. Я тільки не знаю, якою саме буде ця стаття у кінцевому результаті, але я впевнена, що вона його знищить. Присягаюся...

Я застогнала, поклавши голову на стопку паперів на столі. Хотілося вити вовком від болю. Мені здавалося, що мій мозок от-от вибухне. І навіщо я стільки пила ввечері, знаючи, що вранці потрібно на роботу? Я легенько стукнулася чолом об стіл, а тоді підняла голову вверх. Годинник на стіні показував уже майже десяту. Тимофій ніколи не запізнювався, і чомусь я почала нервувати. Можливо, Юля перехопила його дорогою до офісу і вони зараз мило розмовляють? І тільки я уявила це, як неподалік помітила високу фігуру в сірому костюмі. Я вирівнялася та швидко відкрила свій ноутбук. Тимофію не варто знати, що весь цей час я сиділа без діла. Я зосередилася на екрані ноутбука і навіть не глянула на чоловіка, коли він зайшов у кабінет.

Тимофій зупинився біля мого столу, але я вперто ігнорувала його. Раптом він витягнув якусь коробку з пакета і кинув її на стіл поруч з моїми руками. Я здивовано подивилася на коробку, а тоді на Тимофія.

— Що це? — спитала розгублено і зацікавлено водночас.

— Глянь! — Тимофій сперся обома руками до мого стола.

Я проігнорувала те, як цей рух змусив рукави піджака натягнутися на його м'язах. Охопивши коробку руками, я підсунула її до себе та зняла кришку. Рот відкрився від здивування, коли я побачила всередині красиві чорні туфельки на тоненькій шпильці з блискучим ремінцем. Я обережно взяла одну туфельку в руку, дивуючись тому, якою приємною вона виявилася на дотик.

— Щ-щ-що це таке? - вражено спитала я та підняла погляд на Тимофія.

— Очевидно, що з твоїми туфлями щось не так, якщо вони вчора просто так злетіли з твоїх ніг, — пояснив він. — До того ж ти казала, що ті туфлі не були зручними. Консультантка запевнила мене, що це найзручніші туфлі з усіх, які в них були.

— Це мені? — мій голос звучав надто ошелешено.

Я не могла повірити, що він подбав про це і навіть витратив годину свого робочого часу, аби придбати мені туфлі.

— Вважай, що це компенсація за вчорашню пригоду, — сказав Тимофій. Він вирівнявся та чомусь знервовано поправив на собі піджак. — До речі, я подумав щодо того, що ти вчора сказала. І так, ти маєш рацію! Більше жодних побачень з сайтів знайомств. Ми будемо шукати дівчат у потрібних для цього місцях.

— О! — все, що змогла видавити з себе.

— Тож готуйся, Ніло, цієї суботи ми йдемо в клуб.

Я все ще шоковано дивилася на Тимофія, а він підморгнув мені та розслаблено підійшов до свого робочого місця, наче й не подарував мені дорогу пару вишуканих туфель і не запропонував піти з ним у клуб.