Розділ 3

— Моя хто? — перепитав він, насупившись.

— Стажистка, — відповіла я, усміхаючись своєю найкращою усмішкою. — Чому ви такий здивований?

Двері перед нами розсунулися. Ми все ще стояли одне навпроти одного, а моя рука була простягнута в його бік. Блакитні очі декілька секунд пильно вивчали моє обличчя. Цей погляд змусив мене ще більше напружитися.

— Божевільна, — наостанок пробурмотів він.

Тимофій першим вийшов з ліфта. Я дивилася на його спину, що віддалялася, а тоді опустила погляд на свою руку, що досі висіла в повітрі. Якого біса він не потис її? Грубіян! Та ще й божевільною назвав.
Я вийшла з ліфта та почала бігти слідом за ним.

— Ви такий невихований, — говорила йому в спину. — Справжнісінький нарцис. Мені цікаво, як довго ви вранці стоїте навпроти дзеркала та милуєтеся собою? Таких самозакоханих чоловіків ще пошукати треба. Але знаєте, я все ж сподівалася, що ви дещо інший.

— І як? — Тимофій раптом зупинився та обернувся до мене обличчям так різко, що я мало не вдарилася об його тіло. — Виправдав ваші очікування, Ніло?

Те, як моє ім'я звучало з його вуст, змусило мене схвильовано вдихнути. Наші погляди знову зустрілися. Я затремтіла всього на мить, а коли ще раз зробила глибокий вдих, то у носі закрутило від цього терпкого парфуму. В горлі залоскотало, тож я не стрималася та почала кашляти, прикриваючи рот рукою. Тимофій скривився і відсторонився від мене так, наче я була заразною, хоча це все через його огидний одеколон.

— Ваш запах, — намагалася пояснити, — він такий різкий, терпкий і смердючий. Мені здається, що у мене на нього алергія. Боже, викиньте цей одеколон, я прошу вас!

— Це вперше, — пробурмотів чоловік. — Вперше мені сказали, що від мене смердить.

— Я зараз задихнуся! Не знаю, як витримаю це один місяць.

Я поклала руку собі на шию та глибоко вдихнула чистого повітря. Як добре, що Тимофій стояв достатньо далеко від мене.

— Послухайте, — почав він, глянувши на мене, — я не знаю хто ви та що з себе представляєте. І ваша поведінка зараз трохи суперечить тому, що було в ліфті.

— А що було в ліфті? — спитала я, піднявши одну брову.

— Ви витріщалися на мене так, ніби готові були в ту саму мить здерти з мене весь одяг.

Я на секунду зависла, обдумуючи його слова, а тоді засміялася. Спочатку тихо, але не стрималася і почала сміятися голосніше, прикриваючи рот рукою.
Тимофій насупився ще більше, звівши свої густі брови.

— Ви серйозно? — спитала я, давлячись сміхом. — Який саме мій погляд змусив вас думати, що я хочу вас роздягнути? Ось цей? — Я трохи розширила очі, підняла брови вверх і злегка надула губи, покліпавши повіками. — Чи це був ось цей? — Я залишила брови підведеними, а очі примружила. — Чекайте, ще може бути...

— Годі! — буркнув він, тикнувши в мене пальцем. — Залишите ці свої погляди для когось іншого, бо я більше не збираюся терпіти це божевілля.

Я закотила очі та перевела вагу на одну ногу.

— Повірте мені, я теж не в захваті, але вийшло так, що моя начальниця відправила мене до вас на стажування.

— Яке ще стажування? Давайте відверто, — Тимофій втомлено видихнув, — ви це все придумали, щоб познайомитися зі мною, так?

— Що? — я ледве стрималася, щоб знову не засміятися. — Це правда!

— А мені здається, що ви це все вигадали, аби наблизитися до мене. Це міг бути чудовий план, Ніло, але все вийшло так передбачувано.

— Вау! Щоразу, коли ви відкриваєте свій рот, то дивуєте мене дедалі більше.

— А вам узагалі б не завадило помовчати! А ще краще — зникнути з моїх очей.

— Знаєте що? Ви... Ви просто найегоїстичніший чоловік з усіх, кого я коли-небудь зустрічала у своєму житті!

— Мабуть, вам раніше ніколи не потраплялися справжні чоловіки! — Тимофій розвернувся і махнув рукою вверх на прощання. — Бай-бай!


Я роздратовано тупнула ногою та невдоволено схрестила руки на грудях. Прекрасно просто! Як це можливо? Як людина може так сильно вибісити всього за декілька хвилин! Мені хотілося схопити його за голову та вдарити нею декілька разів об стінку. Хоча я сумнівалася, що це допоможе йому опуститися з небес на землю. Ким він взагалі себе вважає?

— Це ви на стажування?

Я налякано підскочила, коли чоловіча рука лягла мені на плече. Різко повернула голову та побачила перед собою старшого чоловіка.

— Т-а-а-а-к, — усе ще схвильовано відповіла я.

— Чудово! Я Віктор — головний редактор цього журналу, — представився незнайомець. — Ми дуже раді, що ви вирішили проходити стажування у нашого найкращого журналіста. Я тільки щасливий, що у нашій сфері з'явиться більше таких хороших спеціалістів.

— Не те щоб я дуже хотіла цього, — тихо пробурмотіла. — Начальниця мене змусила прийти сюди. Повірте, я б нізащо не погодилася працювати з цим самозакоханим типом!

Я не одразу зрозуміла, що варто було б стулити рота. Чоловік замовк, дивлячись на мене, а тоді раптом почав сміятися. Я підтримала його своїм знервованим сміхом.

— А ви дотепна! — Віктор помахав своїм пальцем переді мною. — Думаю, що Тимофію буде цікаво працювати з вами, як і вам з ним.

— Безперечно, — погодилася я.

— Щоправда, він поки не знає про це.

— У якому сенсі?

Чоловік трохи нахилився до мене, а я наставила йому своє вухо, щоб він тихо прошепотів мені:

— Ми з начальством вигадали це без відома Тимофія. Скажімо, хотіли скористатися моментом, коли він на піку популярності.

— Ого! — здивувалася я. — І коли ви збираєтеся розповісти йому про це?

— Просто зараз! Заодно познайомлю вас.

Я змовчала про те, що ми уже встигли дуже так непогано познайомитися. Віктор легко натиснув долонею на мою спину, щоб я почала йти вперед. Мені нічого не залишалося, як наліпити на обличчя широку фальшиву усмішку та попрямувати туди, куди він вів мене.

Переді мною почало відбуватися щось дуже дивне. Скляні двері до одного з кабінету були відчинені, а біля них стояли двоє чоловіків, тримаючи в руках стіл. Я примружила очі, коли впізнала Тимофія, що закривав собою прохід і чомусь розмахував руками.

— Що відбувається? — сердито кричав він. — Якого чорта ви заносите стіл у мій кабінет?!

— Ми нічого не знаємо, — відповів один з чоловіків. — Це наказ.

— Чий наказ? — продовжував Тимофій. — Мені не потрібен у кабінет ще один стіл! Ви помилилися.

— У нас нема часу розбиратися з вами. Будь ласка, відійдіть, щоб ми зробили свою роботу, — інший чоловік почав злитися.

— Ні, ти будеш стояти й тримати тут цей стіл, доки ми не розберемося з цим! — гаркнув Тимофій, стиснувши щелепи.

— Я зараз... Ем, розберуся з цим, — Віктор почав бурмотіти щось незрозуміле поруч зі мною. — Зачекайте тут, Ніло!

Він натягнуто усміхнувся мені та швидко побіг туди, де напруга уже, мабуть, перевищила 220 вольтів. Я повільним кроком підійшла ближче до епіцентру подій та зупинилася біля стіни, поправляючи волосся. За цим було так цікаво спостерігати, а ще мені здавалося, що один з тих чоловіків просто зараз зі всієї сили вріже Тимофієві по його самовдоволеній пиці. Якби це сталося, то це був би найкращий день у моєму житті. Я усміхнулася своїм думкам.

— Перепрошую!! — почав говорити Віктор, щоб загладити цю ситуацію. — Ми домовлялися, що ви приїдете на десяту. Трохи незручно вийшло, бо власник кабінету не в курсі про... Ем... Цей... Тимофію, пропусти їх!

— Чому я повинен це робити? — обурився той. — Що тут, у біса, відбувається?! Я нічого не розумію.

— За що мені це все? — застогнав Віктор.

Він схопив Тимофія за руку вище ліктя та відтягнув від проходу, хоча той і пручався. Я помітила, яким сердитим поглядом Тимофій провів чоловіків, які заносили стіл у його кабінет.

— Що це за поведінка, Тимофію? — невдоволено буркнув Віктор, після чого почав кричати: — Ти соромиш нашу компанію. Якщо ще хоч раз дозволиш собі таку хамську поведінку, то я тебе викину звідси до чортової матері!

Ось так його!
Я задоволено усміхнулася і стиснула руку в кулак, підтримуючи Віктора. Цього було недостатньо, і я хотіла, щоб він ще більше вичитав Тимофія за це неподобство. Чоловіки, що заносили стіл, вийшли з кабінету та попрямували до виходу, хитаючи головами. Схоже, не лише у мене сьогодні був поганий ранок.

— Ги-ги-ги, — раптом засміявся Віктор. — Добре у мене вийшло зіграти роль суворого начальника?

Усмішка з мого обличчя впала, і я розтиснула свою руку.
Гаразд, Вікторе, друзями нам не бути!
Я схрестила руки на грудях, спостерігаючи за тим, що буде відбуватися далі.

— То що це за стіл? — урешті-решт спитав Тимофій. — Ти не попереджав мене про зміни, і ти знаєш, що я не люблю, коли діють за моєю спиною.

— О! Ну, взагалі цей стіл не для тебе.

— Для кого тоді?

Віктор показав пальцем у мій бік. Коли Тимофій повернув голову до мене, то мало рота не відкрив від здивування. Ох, це так несподіванка! Він же думав, що я тут бігаю за ним. Я широко усміхнулася, підняла свою руку та елегантно помахала йому. Тимофій перевів погляд на Віктора. Я помітила, що м'язи на його обличчі сіпнулися. Він раптом відтягнув його трохи далі від мене. Я намагалася підслухати їхню розмову, але чула лише тихе незрозуміле бурмотіння. Тож мені нічого не залишалося, як стояти та усміхатися, наче ідіотка. Тимофій кілька разів кинув на мене свої сердиті погляди. Потім вони обоє підійшли до кабінету, а Віктор махнув рукою, щоб я теж це зробила.

— Отже, вітаю! — сказав він. — Ніло і Тимофію, тепер ви будете працювати разом.

— Не разом, — огризнувся Тимофій. — Вона всього лише стажистка.

— Так, — погодився Віктор. Він показав пальцем вверх. — Ось там будуть у захваті!

Я насупилася, бо не зовсім зрозуміла, про що він. Тимофій втомлено зітхнув, після чого увійшов у свій (тепер наш) кабінет. Віктор провів рукою повз мене, щоб я зайшла слідом. Кабінет не був дуже великим, але просторим, з повністю прозорими стінами навколо. Отже, усі, хто буде проходити повз, будуть бачити чим ми тут займаємося. Я побачила достатньо великий білий стіл, що стояв у кінці приміщення. І поруч з ним тепер уже з'явився трохи менший. І тут мене нарешті осяяло!

— Ой! — вирвалося з мене, а очі розширилися. — То ми будемо в одному кабінеті? Тобто увесь робочий день тут? В одному приміщенні? — Я показала пальцем на Тимофія. — З ось цим самозакоханим типом? Та я не витримаю! Вікторе, може, я буду краще на коридорі? Чи у приймальні? Будь-де, аби тільки не з ним!

Я склала долоні одна до одної, благаючи. Витримати цього Тимофія увесь місяць в одному кабінеті — це нереально.

— Я швидше задихнуся від його бридкого одеколону, якщо залишуся з ним в одному приміщенні.

— О так! — погодився Тимофій. — Мені дуже подобається варіант з коридором. Думаю, ми зможемо знайти для тебе там якесь невеличке містечко. Хіба ні? Як на мене, це прекрасна ідея! Молодець, Ніло, тільки перший день, а ти вже проявила себе з такого креативного боку. Може, і тижня вистачить? Навіщо мені стажувати її місяць, якщо вона така здібна?

Мені так і хотілося вдарити цього нахабу, але натомість я мило усміхалася йому та кліпала очима Віктору, сподіваючись, що він погодиться на мою пропозицію.

— Не можна, — сказав чоловік і знову показав пальцем вверх. — Наказ зверху.

Тимофій мало не заричав, спираючись руками до свого столу. Я не могла працювати з ним і не хотіла цього. Потрібно зробити щось! Треба рятувати себе хоча б від цієї отрути у вигляді одеколону Тимофія.

— А як же його дружина?! — голосно спитала я. Дві пари очей зупинилися на мені. — Хіба вона не буде ревнувати свого чоловіка? Вона прийде сюди й влаштує скандал! Повірте мені, якби у мене був такий красивий чоловік, то я б т-а-а-а-а-к ревнувала, що вбила б їх обох. Ось так!

Я замовкла, глибоко вдихнувши повітря. Серце шалено калатало у грудях. Віктор дивився на мене шоковано, а Тимофій здивовано і водночас зацікавлено.

— Звідки ти знаєш про це? — спитав він, примруживши очі.

— Про що саме? — знервовано уточнила я.

— Про мою дружину...