Розділ 2

Я сильно зажмурилася на декілька секунд, а тоді розплющила очі та глянула на себе в дзеркало. Сьогодні я зробила яскравіший макіяж, аніж зазвичай, адже хотіла вразити Тимофія. Господи, це було найгірше рішення в моєму житті! Чим я взагалі думала, коли вигадала той тупий план з помстою? У нього, виявляється, ще й дружина та дитина є! Чому тоді він пише ті ганебні статті про кохання та жінок? Хоча, це дурне запитання, враховуючи, що він женеться за скандалами. Я глибоко вдихнула і видихнула, щоб заспокоїтися. Голосно застогнала від втоми й болю в голові. Мені хотілося провалитися під землю від сорому, але добре, що я хоч додумалася сховатися за окулярами та чорним плащем. Навіть якщо мені колись у майбутньому доведеться зустрітися з ним, то я не впевнена, що він впізнає мене. Може, уже встиг забути? Принаймні я сподівалася на це.

Я скрутила своє довге волосся в джгут і закріпила його крабиком на маківці, після чого поправила на собі спідницю та білу сорочку. Після того хаосу в кав'ярні мені конче необхідно було привести себе до ладу. Я зняла свої улюблені туфлі та мало не заплакала, коли помітила на одній з них зламаний підбор, що тепер уже ледь висів. Добре, що на своєму робочому місці я завжди тримала додаткові туфлі. Швидко взула їх, після чого помила руки холодною водою. Робочий день уже давно розпочався, а я мало того що запізнилася через той неприємний інцидент в кав'ярні, то тепер ще й витрачаю час у вбиральні, щоб зробити більш-менш пристойний вигляд.

Зрештою, коли я повернулася на своє робоче місце, то помітила декілька зверхніх поглядів у мій бік від колег. Мене не любили тут. Особливо за те, що я не брала участі в усіх скандальних статтях і завжди була проти висвітлення брудної білизни відомих людей. Деякі відверто показувати, що мені не місце в такому модному журналі зі своїми, як вони вважають, недолугими та нудними статтями.

— Анжела питала за тобою, — сказала Аліна, яка була моєю сусідкою за робочими місцями. — Казала, щоб ти якнайшвидше зайшла до неї в кабінет. Настрій у неї не дуже.

— Це погано, — схвильовано сказала я, прикусивши нижню губу. — Вона ж не збирається звільнити мене? Якщо так, то це... То це катастрофа, Аліно!

— Не панікуй завчасно. Вона, мабуть, просто хоче дати тобі якусь роботу.

Я озирнулася на інший відділ, де сиділи журналістки, що за останніх декілька місяців суттєво підняли рейтинги нашого журналу своїми статтями.

— Для цього вона взяла б когось з них, — пробурмотіла я, кивнувши головою в бік колег. — Їхні статті принесли б їй більше радощів, аніж мої.

— У тебе хороші статті, Ніло.

— Результат говорить про протилежне. Гаразд, я піду до неї. Не буду змушувати її чекати та нервувати ще більше.

Я відчувала хвилювання, адже йти в кабінет головної редакторки нашого журналу — це останнє, чого мені зараз хотілося. Ця жінка тримала в страху все відділення, а кожна моя зустріч з нею була майже стресом для мене.

— До речі, — додала Аліна, коли я майже відійшла, — вона запитувала, чому ти так довго у вбиральні, тож я збрехала, що ти отруїлася.

— О! Це майже правда. У цього Тимофія такі смердючі парфуми, що я від самого ранку борюся з бажанням виблювати.

Я скривилася та висунула язика, показавши на нього двома пальцями. При згадці про ті парфуми у носі закрутило так сильно, що я мало не чхнула. Я не могла змушувати Анжелу чекати ще довше, тому поспішила до неї в кабінет.

— Доброго ранку! — привіталася я, коли увійшла всередину після її дозволу.

Жінка подивилася на мене з-під своїх окулярів у модній квадратній оправі, а тоді перевела погляд на наручний годинник.

— Добрий день! — поспішила виправитися, після чого прочистила горло, щоб звучати впевненіше. — Аліна сказала, що ви хотіли мене бачити.

Вона мовчки оглянула мене з ніг до голови у повний зріст, вивчаючи кожну деталь. Я затремтіла та задумалася про те, як багато вм'ятин у мене на сорочці. Анжела терпіти не могла неохайний вигляд, і я засумнівалася у тому, що виглядаю достатньо пристойно.

— Як почуваєшся? — поцікавилася жінка.

— Д-д-добре, — розгублено відповіла я, але коли вона запитально підняла свою ідеально нафарбовану брову, я швидко додала: — Трохи нудить з самого ранку. Але я прийняла ліки й зробила дещо у вбиральні, тому... Тому зараз все добре.

— Не вагітна? — уточнила вона.

— Ох, ні! Ні, звісно ж. Це... Це просто риба. Так, вчора ввечері я з'їла рибу. Вона була такою пахучою, смачною, що я не втрималася та скуштувала її всю. Потім уночі мучилася від болю в животі, але я, як старанна працівниця, не змогла попросити вихідний. У мене ж так багато роботи!

— Працюєш над черговою невдалою статтею? — спитала вона з відвертим глузуванням.

Анжела була різкою, інколи грубою, але водночас саме завдяки їй наш журнал досі не закрили. Я повинна завдячувати їй своєю роботою, а образи можна й потерпіти.

— У тебе хороший потенціал, Ніло, — продовжила начальниця. — Ти відповідальна, а ще дуже старанно працюєш. Твої статті мають право на існування, але вони не зовсім підходять для нашого журналу.

— Але ж я пишу для жінок! Усі хочуть знати, який трендовий колір цього сезону, чи що зараз у моді з одягу, яка косметика підходить для якого типу шкіри...

— Так-так! — погодилася Анжела. — Це все дуже добре, але цього не достатньо, розумієш? Ми не можемо витрачати свої кошти та сили на ті статті, які не приносять нам абсолютно нічого.

— І що ви хочете цим сказати? — схвильовано спитала я, передчуваючи неминуче. — Ви плануєте звільнити мене, так?

Вона замовкла та задумано відвела погляд до вікна. Я мало не впала від хвилювання, тому сперлася до дверей, міцно вчепившись за ручку за своєю спиною.

— Я могла б, — чесно сказала Анжела. — Після стількох невдач, Ніло, це було б правильним рішенням. І ніхто б мене не засудив за це, так?

— Так, — погодилася я і розчаровано опустила голову вниз.

— Але ти мені подобаєшся. Щось у тобі є, і я знаю, що згодом це може розкритися.

— Про що ви?

— Про твій талант. У тебе справді є дар писати хороші тексти, але ти чомусь обмежуєш свої можливості звичайними простими статтями, хоча можеш писати те, що буквально вистрілить і стане найкращим у нашому журналі. Тебе потрібно наштовхнути на це, і я знаю, як допомогти тобі.

— Справді? — здивувалася я. — Тобто ви не звільняєте мене?

— Поки ні, але найближчий місяць ти не будеш працювати у нашому офісі.

— У якому сенсі?

Я насупилася, спостерігаючи за тим, як жінка схилила голову вбік і задумано постукала олівцем по своєму підборідді.

— Я домовилася про навчальні курси для тебе у сусідньому офісі.

— Тобто? — пробурмотіла я, відверто розгублена.

— Починаючи від завтра, ти будеш стажисткою самого Тимофія Ткача! — задоволено вона сказала це таким тоном, наче про таку пропозицію мріяли мільйони людей.

— Що? — майже закричала я. — Ви жартуєте?

— Знаю, в це важко повірити.

— Я буду стажисткою в Тимофія Ткача... — пробурмотіла як папуга.

— Неймовірно, еге ж? Вчора побачила, що їхня компанія хоче виховати ще одного такого успішного журналіста, тому оголосили кастинг стажистів для Тимофія. Я вирішила подати твою кандидатуру, і вже сьогодні вранці мені повідомили, що ти їм ідеально підходиш.

— Цього не може бути.

— Як бачиш, Ніло, інколи доля сама підкидає рішення для твоїх проблем. Цей хлопець зробив справжній фурор у журналісті, і ніхто не може потягатися з ним за кількістю успішних статей. Він поділиться своїм досвідом, своїми секретами популярності та навчить тебе писати те, що ніколи не прогорить.

— Але ж він... Він проводить тупі експерименти з жінками, а потім просто використовує це у своїх скандальних статтях! Він грається почуттями дівчат, закохує їх у себе, а потім кидає, бо вони йому більше не потрібні. Його методи успіху — жахливі, принизливі та ганебні!

Я аж пихтіла від невдоволення і важкого дихання. Серце сильно калатало в грудях, а щоки розчервонілися від гніву. Я не хотіла мати нічого спільного з цим Тимофієм, а тим більше — бути його стажисткою на один, бляха, місяць!

— Але його методи дієві, — додала Анжела. — Вибір за тобою, Ніло. Або ти погоджуєшся на мою пропозицію, пишеш феєричну статтю та стаєш найкращою журналісткою в нашому журналі.

— Або? — спитала я.

— Або вже сьогодні пишеш заяву на звільнення. Я не буду няньчитися з тобою. Але ти, Ніло, будеш останньою ідіоткою, якщо відмовишся від цього.

Я злилася. Мене дратувало те, що Тимофія вважають ледь не богом в журналістиці, хоча єдине, що він робить, — це використовує жінок у своїх ганебних цілях. Я не розуміла, чому всіх просто-таки засліпило?! Чому ніхто не бачить, який він насправді? Ще сьогодні вранці я мріяла про те, аби ніколи більше не зустрітися з ним знову, а зараз від нього буквально залежала моя подальша доля у журналі. Я не хотіла йти звідси, адже знайти нову роботу швидко буде складно, і у мене не було достатньо грошей, щоб мати змогу деякий час орендувати квартиру. Ситуація скрутна, і я ненавиділа себе за те, що просто не мала вибору. Злість на цього чоловіка змушувала мою кров закипати. Нехай! Можливо, це мій шанс. Шанс написати скандальну статтю про Тимофія Ткача та знищити цього журналюгу його ж методами!

— Я згодна...

Дивно було стояти перед початком робочого дня біля абсолютно іншої будівлі. Я вагалася, а ще нервувала, тому постійно смикала пальцями ручку на сумочці, що висіла на моєму плечі. От-от я зустрінусь з Тимофієм, як його нова стажистка. І найбільше я боялася за те, що він таки впізнає у мені ту дівчину, яка вчора впала на нього у кав'ярні. Господи, я терміново повинна заспокоїтися! У цьому мені допомагали лише дихальні практики, тому я заплющила очі, підняла голову до неба та почала дихати через ніс і повільно видихати через рот. На мить я уявила себе вдома, медитуючи та поглинаючись у себе. Я підняла руки вверх і глибоко вдихнула повітря. Легені наповнилися свіжим запахом мокрого асфальту. Я повільно видихнула, відводячи руки в різні боки. Моє тіло наповнилося силами та енергією. Усе хвилювання поступово зникало. Я вкотре підняла руки та глибоко вдихнула. Після декількох таких повторень я нарешті змогла опанувати себе. Щоб налаштуватися на хороший день, широко усміхнулася і попрямувала до входу в новий офіс. Я мигцем глянула на годинник, і мої очі збільшилися від здивування та переляку. Чорт, я так сильно захопилася дихальними практиками, що тепер уже запізнююся на зустріч зі своїм майбутнім керівником!

З самого ранку Анжела повідомила мені, що редакція журналу знаходиться на десятому поверсі, тому я одразу ж побігла до металевого ліфта, в який переді мною хтось увійшов. Я бачила лише спину, і коли двері майже засунулися голосно закричала:

— Притримайте ліфт!

Я помітила руку, що затримала двері, після чого просто-таки влетіла в ліфт, важко дихаючи. Серце калатало в грудях так сильно, що мало не вистрибнуло. У голові запаморочилося від втоми, і я сперлася до металевої стіни та на мить заплющила очі.

Коли відкрила їх, то одразу ж пошкодувала, що не почекала на наступний ліфт, адже поруч зі мною стояв Тимофій. Мої очі стали ще більшими, коли я дивилася на його профіль. Він непорушно стояв у темно-сірому костюмі, а його руки були всунуті в кишені штанів. Вираз його обличчя був абсолютно беземоційний. Холодний погляд спрямований вперед. Присягаюся, якби я зараз стояла перед тим, то перетворилася б на лід від того, якими крижаними були ці блакитні очі. Я стояла і дивилася на нього, аж доки ліфт під'їхав на потрібний поверх. Тимофій витягнув руки з кишень і швидко поправив рукави піджака та годинник на зап'ясті. Мій погляд зосередився на його довгих пальцях з короткими акуратними нігтями. Я помітила якийсь перстень на його безіменному пальці й трішечки нахилилася, щоб краще роздивитися.

— Не соромтеся, — раптом заговорив він, — візьміть мою руку, піднесіть її до своїх очей і роздивіться детальніше. В принципі, цим ви й займаєтеся відтоді, як опинилися в одному ліфті зі мною. О, ви можете навіть поцілувати мою руку, бо вам, очевидно, вона дуже сподобалася!

— Перепрошую? — розгублено спитала я, піднявши погляд на нього.

Тимофій повернувся обличчям до мене та нахилився так, що воно було майже в лічених сантиметрах. Я не очікувала такої близькості та чомусь боялася, що цей момент був чимось схожий на вчорашній. Він, чорт забирай, може впізнати мене!

— Наступного разу, коли будете витріщатися на мене, то робіть це не так відверто, гаразд?

— Я... Я не витріщалася! — вирішила виправдовуватися, хоча це було безглуздо. — Та знаєте... Так! Так, я витріщалася на вас. — Тимофій зацікавлено підняв одну брову, а я підійшла на пів кроку ближче до нього. Він був значно вищим за мене, тому довелося високо здійняти голову, щоб зустрітися з ним поглядом. — Але це не тому, що ви привабливий молодий чоловік. Ні! У вас такий пихатий і зарозумілий вираз обличчя, що я увесь час думала про те, чим можна було б вас вдарити, щоб хоч трішечки опустити ваше самозакохане его.

— І як? — спитав він, примруживши очі. — Придумали чим?

— Поки ні, — відповіла я та задумано постукала пальцем по своєму підборідді, звівши брови. — Але не хвилюйтеся, у мене буде ще багато часу, аби знайти спосіб. До речі, Тимофію, — я простягнула праву руку в його бік, — я Ніла — ваша нова стажистка.