Розділ 1

— Ти зробила те, що я просила? — спитала я в Аліни, яка втомлено всілася на диван у моїй вітальні.

— Так, я спробувала розпитати усе в Юлі, щоб це не було підозріло, — відповіла вона. — У мене аж голова розболілася від того, який цей Тимофій ідеальний на її словах.

— Ну, розповідай! — нетерпляче скрикнула я, ляснувши долонями по своїх стегнах. — Я хочу якнайбільше дізнатися про нього.

— Він полюбляє проводити вечори наодинці вдома. Йому не подобаються клуби та шумні компанії, тому його неможливо зустріти в таких місцях. Кожного ранку перед роботою він забігає до своєї улюбленої кав'ярні, яка знаходиться на перехресті двох вулиць одразу ж біля офісу, де він працює. Думаю, що це та сама кав'ярня.

Аліна глянула на мене та сперлася головою на свою руку. Я задумано провела руками по своїх джинсах.

— Це все може бути неправдою, — підсумувала я. — Звісно, він не зізнається, що вихідними тиняється клубами та розважається. А ще смію нагадати, що він провів тридцять побачень! Він не схожий на чоловіка, що постійно сидить вдома.

— Але ми більше нічого про нього не знаємо. Так, він міг обдурити Юлю.

— Звичайно! Він же самозванець.

— То... Я так розумію, що це кінець? — спитала Аліна, піднявши одну брову. — Підступний план зі знищення Тимофія Ткача прогорів за першої ж перешкоди?

— Що? Хіба ти не знаєш мене? — обурилася я. — Я ніколи не залишаю почате на півдорозі. От побачиш!

— І що ти тепер будеш робити? Знайдеш його адресу та почнеш переслідувати?

На мить я задумалася, що це непогана ідея, адже таким чином я могла б максимально близько підібратися до нього та навіть прослідкувати за ним.

— За сталкерство передбачається стаття, — втрутилася Аліна.

Я підвелася та почала намотувати круги по кімнати, знервовано перебираючи пальцями.

Думай! Думай, Ніло!

— А раптом він сказав Юлі правду? Раптом він дійсно кожного ранку навідується до тієї кав'ярні? І знаєш, це було б чудово. Місце розташоване якраз між нашими офісами. Завтра зранку ми це перевіримо. Перед роботою ми підемо туди в кав'ярню, і я зроблю так, що цей Тимофій обов'язково зверне на мене свою увагу.

Я глибоко вдихнула і відкинула своє коричневе волосся з плечей. На обличчі з'явилася підступна хитра усмішка, а всередині все затремтіло в передчутті. Уже завтра я розпочинаю свою боротьбу проти Тимофія, і це стане для нього справжнім крахом...

— Це він! — пошепки скрикнула я, коли помітила чоловіка у сірому костюмі, що прямував до кав'ярні. — Точно він.

Я слідкувала за ним, спираючись руками й щокою до фасаду будівлі, паралельній тій, де знаходилася кав'ярня. Я бачила лише його спину, але встигла зауважити, що Тимофій був достатньо високим. Навіть дуже високим. Я примружила очі, провівши його поглядом аж до входу, а коли він увійшов усередину, то нарешті випрямилася.

— Отже, не збрехав, — тихо пробурмотіла, а тоді обернулася обличчям до Аліни. — Як я виглядаю?

Вона повільно оглянула мене з ніг до голови та трохи скривилася. Вона винувато усміхнулася, наче не хотіла образити мене.

— Ну... Кхм... Трохи дивно, — відповіла подруга. — Цей чорний плащ і сонцезахисні окуляри... Так, це однозначно дивно. Не той образ, щоб спокусити чоловіка.

Я видихнула, поправила окуляри на переніссі та нахилилася ближче до Аліни.

— Я не буду спокушати його. Якби я пройшла повз нього у короткій спідниці, він точно звернув би на мене увагу, але це була б всього лише миттєва реакція. Я випадково зіштовхнуся з ним, а тоді втечу, залишаючи за собою шлейф парфумів. Я буду незнайомкою, що з першої миті влучила йому просто в серце. І знаєш що?

— Що? — розгублено та водночас зацікавлено спитала подруга.

— Наступного разу він шукатиме мене, а не я його. Він буде мріяти про те, щоб знову зустрітися зі мною. І тоді я зовсім випадково з'явлюся перед ним. Тимофій не зможе втриматися та запросить мене на побачення. Мені вистачить одного погляду йому в очі, щоб він запам'ятав мене на усе своє життя.

— Вау! — Аліна вражено здійняла брови. — Ти така самовпевнена.

— Саме так. Ну що, в бій!

Я глибоко вдихнула, поправила подоли плаща, а тоді впевненим кроком попрямувала до кав'ярні. У моїй уяві вже вимальовувалася картинка, як я випадково вдаряюся об нього, а він ловить мене обома руками за плечі та дивиться мені просто в очі. Його зіниці розширюються, з вуст виривається захоплений видих, і ми обоє завмираємо на деякий час, закохуючись одне в одного. Точніше — це він закохується. Я ж просто вдам свою зацікавленість. Дівчина-таємниця, що всього за хвилину переверне його спокійний світ. Ось, ким я буду для нього.

Я увірвалася до кав'ярні у цих туфлях на високих підборах, гордо здійнявши голову. Помітила, як декілька людей, що стояли в черзі, озирнулися на мене. Я вирівняла спину для кращого ефекту та ступила на ще один крок ближче. Намагалася у черзі до барної стійки очима відшукати Тимофія, але його тут не було. Я повернула голову вбік і усміхнулася, коли побачила чоловіка за одним зі столиків. Цього я не передбачила, але це ж нічого не змінює, правда? Я все одно зіштовхнуся сьогодні з ним. Я вирішила, що ефектно пройду повз нього, знімаючи окуляри. Уявила, як наші погляди зустрінуться і ми на мить завмремо в русі. Може, це навіть краще, аніж звичайне зіткнення. Я оминула офіціантку, яка несла на таці дві чашки з кавою та якийсь молочний коктейль. Це точно не замовлення Тимофія, тому я трохи сповільнила рух, щоб поправити волосся, яке сьогодні вранці вкладала майже тридцять хвилин. Я зробила ще декілька кроків, і тільки хотіла зупинитися поруч з ним, як відчула, що моя нога підкосилася, а після цього почувся дивний хруст. Кляті підбори! Здається, один з них зламався. Я спробувала вирівнятися, але мене відкинуло вбік, і я відчула, що вдарилася об когось. Дівчина скрикнула. Я теж. Таця з напоями перевернулася на підлогу одразу ж поруч з ногами Тимофія. Він трохи відсунувся на стільці тоді, коли я зробила крок, щоб таки довести свою справу до кінця і хоча б ефектно пройти повз нього з цим напівзламаним підбором. І це було найбільшою помилкою у моєму житті, адже слизька підошва моїх туфель послизнулася на цій всій суміші, що розлилася підлогою. Я знову скрикнула, але тепер уже голосно. Моє тіло полетіло вниз. І не на підлогу. Ні. А просто на коліна цього Тимофія. Він був шокований, коли я майже усім тілом вляглася на нього. Міцні чоловічі руки обійняли мене, а у носі закрутило від їдючого парфуму. Я скривилася, бо цей запах був схожий на спрей від комарів. Легені наповнилися цим огидним ароматом, а в горлі засвербіло. Я почала кашляти, намагаючись підвестися з чоловіка, руки якого усе ще лежали на моєму тілі. Я сперлася долонею до спинки стільця і підняла свою голову, зустрічаючись поглядом з блакитними очима, що раптом розширилися. Я була в окулярах, адже не встигла їх зняти. Та все ж ми знаходилися так близько і дивилися одне на одного.

— Якого... — почав він, а тоді раптом під ним щось хруснуло.

Я знову закричала, коли тепер уже ми обоє почали падати на підлогу. Отже, спершу я мала обережно зіштовхнутися з ним, а потім ефектно зняти окуляри. У кінцевому результаті ми обоє лежимо на підлозі посеред кав'ярні, бо цей дерев'яний стілець просто не витримав і вирішив зламатися, як і мій підбор.

— Прекрасно просто! — тихо буркнула я, спираючись руками до твердого м'язистого тіла.

З будь-яким іншим чоловіком мені, мабуть, було б соромно. Я б уже сотню разів просила пробачення, але з Тимофієм усе по-іншому. Мені було байдуже, але точно не тій дівчині, що хотіла його знищити. Щоб хоч якось покращити цю ситуацію, я почала підійматися з нього, опустивши ліву руку вниз.

— Мені так шкода, — прощебетала максимально винуватим голосом. Я зігнула руку в лікті та сперлася нею до нього, щоб спокусливо вигнути свою спину. — Так вийшло незручно...

— Ох, чорт! — застогнав він, скривившись від болю. — Ай! Ти...

Я розгубилася, бо лише бачила, що він сильно зажмурився, поклавши руку до чола та міцно стискаючи долоню в кулак. Я опустила погляд нижче на свій лікоть, який просто зараз впирався йому в пах. Мої очі розширилися від усвідомлення, я різко підвелася в сидяче положення між його розсунутими ногами. Він усе ще стогнав та звивався на підлозі від болю. Я голосно зойкнула і прикрила рота обома руками. Погляд блакитних очей став крижаним, коли Тимофій глянув на мене.

— Ти... — просичав він.

— Мені так соромно, — прошепотіла я. Потрібно терміново виправляти ситуацію! Мої руки опустилися на його стегна, а сама я піднялася на коліна між його ногами. — Так шкода, що я принесла вам незручності. Щиро прошу пробачення. Це... Це вийшло випадково. Але ж це не проблема, правда? Просто дихайте, і тоді буде не так боляче. Ось так! — Я глибоко вдихнула на чотири рахунки, а тоді максимально повільно видихнула. Мої руки несвідомо блукали чоловічими стегнами, а я навіть не розуміла, що саме роблю. — Ну ж бо! Спробуйте. Вдих і видих. Вдих і видих.

— У мене що, бляха, потуги? — закричав він і так різко сів, що я аж підскочила.

Тимофій сердито дивився на мене. Його обличчя було в лічених сантиметрах від мого, і моє дихання на мить збилося. Я б хотіла роздивитися його риси детальніше, але скельця окулярів трохи затемняли мені вид. Зрештою я повільно видихнула через ніс і швидко облизала губи, які чомусь раптово пересохли. Мій погляд опустився нижче, на чоловічі груди, обтягнуті білосніжною сорочкою. Я важко глитнула, а тоді помітила те, що змусило мене зашарітися. Моя рука знаходилася десь у районі ширінки його штанів. Просто у тому місці, яке нещодавно постраждало через мій лікоть.

— Ох, я пере...

— Любий, щось сталося? — почувся поруч з нами тоненький жіночий голосок.

Я повернула голову вбік і побачила молоду жінку зі світлим волоссям до плечей, яка тримала на руках маленького хлопчика, якому на вигляд було не більше трьох. Я перевела погляд з цієї жінки на хлопчика, а тоді на Тимофія. І знову на хлопчика. Боже, вони були такі подібні з цим білявим волоссям і блакитними очима! Усвідомлення закралося у голові.

— Любий? — шоковано перепитала я та різко забрала свою руку.

Мене наче струмом вдарило, і я різко зірвалася на ноги. Ох, ні-ні-ні! Тільки не це...

Я вилетіла з кав'ярні, кульгаючи на одну ногу, через зламану туфлю. На вході мене своїм здивованим поглядом зустріла Аліна.

— Щ-щ-що трапилося? — спитала вона.

— Нема часу пояснювати! — голосно сказала я та почала майже бігти вулицею в протилежний бік. — Нам потрібно втекти звідси.

Ох, як же добре, що я не зняла цих клятих окулярів. Пощастить, якщо ми з цим Тимофієм більше ніколи не зустрінемося.

— Я нічого не розумію... Ти маєш такий вигляд, наче в тій кав'ярні пробігся ураган!

— Ще і який! Спочатку мене підвели мої туфлі, і я впала на офіціантку, яка перекинула тацю з напоями на підлогу просто біля Тимофія. Потім я послизнулася та дивним чином опинилася в нього на колінах. Але доля вирішила, що цього мало, тому стілець, на якому сидів Тимофій не витримав нашої "іскри кохання" і просто зламався.

— Зламався?

— Угу, — я знервовано засміялася. — Але це ще не найгірше, бо коли я намагалася спокусливо підвестися з його тіла, то зовсім випадково своїм ліктем перетиснула йому пах. І коли він вертівся на підлозі від болю, я вирішила хоч якось згладити цю ситуацію, тому всього лише намагалася втішити Тимофія, сидячи між його ногами.  Романтично, еге ж? А потім він підвівся, через що моя рука знову опинилася там, і... І саме в такій позі нас знайшла його дружина!

— Що? У нього є дружина? — здивувалася Аліна.

— І маленький син, який як дві краплі води схожий на нього. Тому так, це був катастрофічний ураган. Б-о-о-о-о-же! Хочу забути цей день, як страшний сон. Здається, це поразка.

— Але ж ти так легко не здаєшся.

— Послухай, після того, що сталося там, я більше не хочу ніколи у своєму житті бачити цього Тимофія. Залишається лише молитися, щоб він не впізнав мене, якщо ми випадково ще коли-небудь зустрінемося. Він... Він дивився на мене так, ніби готовий був вбити просто на тій підлозі. Це точно не кохання з першого погляду. Це ненависть у чистому вигляді...