Розділ 24

Правила навпаки

      Денис повернувся до квартири за десять хвилин після Мартиного дзвінка. Вона чекала на нього у вітальні, тримаючи в руках аркуш із сімома правилами. Двері кухні залишила відчиненими, але більше туди не заходила. Після розмови з Порожнім їй було важко навіть дивитися в бік темного вікна, у якому щойно сиділа жінка з її обличчям.

Чоловік зупинився біля порога, уважно оглянув дружину й лише тоді зачинив двері.

— Я телефонував тобі, поки піднімався, — сказав він. — Ти відповіла, але все одно вирішив перевірити.

— І як перевіриш? Запитаєш, що ми їли на весіллі? Якщо ця істота слухала нас від першого дня, вона може знати про нас більше, ніж ми думаємо.

Денис не знайшовся з відповіддю. Він підійшов до Марти, торкнувся її плеча й сів поруч. Вона розповіла йому всю розмову з відображенням, намагаючись не пропустити жодної фрази. Особливо наголосила на останніх словах Порожнього: йому не обов'язково повністю стати Мартою. Достатньо, щоб близькі перестали помічати різницю.

Денис довго мовчав.

— Тоді нам потрібно припинити ставитися до цих правил як до одного цілого, — нарешті сказав він. — Ми досі сперечаємося, виконувати їх чи ні, наче всі сім написала людина з однією метою. А що, коли частину справді залишили як попередження, а іншу додали, щоб змусити нас помилятися?

Марта розправила аркуш на столі.

— Саме про це я й хотіла поговорити. Але я не хочу перевіряти їх навмання. Ми вже відповіли на голос із вентиляції. Тепер Порожній говорить моїм голосом. І я не збираюся підставляти тебе або Тимка під наступний дослід.

— Не будемо. У нас достатньо того, що вже сталося. Спочатку запишемо, які наслідки мало кожне правило, коли ми його виконували або порушували. А потім відокремимо факти від припущень.

Вони перенесли документи до вітальні. Денис приніс ноутбук, фотографії й записи з камери. Марта поклала поруч Софіїну книжку, копію акта із сімома підписами та свій зошит, у якому останніми днями записувала все, що могла пригадати про Тимка.

Зі спальні долинав слабкий звук працюючого вентилятора. За стіною дитячої час від часу перегукувалися рятувальники. Будинок жив звичайним життям: хтось спускався сходами, грюкали двері ліфта, на нижніх поверхах працював телевізор. Марта подумала, що ці звуки колись її заспокоювали. Тепер кожен міг приховувати ще один голос, який не належав жодному з мешканців.

Денис прочитав перший пункт.

— «Після опівночі не дивіться у дзеркала». Що ми знаємо?

Марта згадала ту ніч, коли її відображення у ванній рухалося із запізненням. Тоді вона ще сподівалася, що втомилася або неправильно побачила рух у слабкому освітленні. Але пізніше з'явилися фотографії, друга Марта й істота, яка повторювала її жести.

— Воно дивилося на мене з дзеркала так, наче навчалося, — сказала вона. — Мені здається, що вночі відображення допомагало йому запам'ятати обличчя. Можливо, правило справді захищає від цього.

— Можливо, — погодився Денис. — Але ми не знаємо, чи саме опівночі щось змінюється, чи це просто час, коли Порожній найчастіше з'являється. Не будемо перевіряти спеціально.

Він позначив біля першого правила: «Імовірне попередження. Не випробовувати».

Марта подивилася на напис і відчула коротке полегшення. Вони нарешті не намагалися довести власну сміливість невідомому. Їм потрібно було повернути дитину, а не виграти суперечку із запискою.

— Друге правило, — продовжив Денис. — «Не розмовляйте з жінкою з третього поверху».

— Це пастка, — відразу відповіла Марта. — Надія розповіла нам про Софію, сім підписів і старий прохід. Якби ми послухалися, досі думали б, що Бойчук просто не хоче відкривати аварійне приміщення.

Денис кивнув.

— Тут наслідок зрозумілий. Заборона відрізала б нас від людини, яка знала історію будинку. Але цікаво інше: хто настільки боявся її свідчень, що зробив окреме правило саме про неї?

Марта повільно підняла очі.

— Той, хто знав, що вона досі живе на третьому поверсі.

Вони переглянулися.

Записка була не старою легендою, яку можна передавати будь-яким новим мешканцям. Її склали з урахуванням конкретного будинку, конкретної жінки й того, що могло статися саме з їхньою родиною.

— І хтось залишив її нам майже відразу після переїзду, — додала Марта. — Коли ми ще не знали про Софію, стілець і технічний коридор.

Денис замислився.

— Отже, автор знав наперед більше, ніж ми. Або сам керував частиною подій.

Він не назвав Бойчука. Марта теж не стала цього робити. Поки в них залишалися лише підозри, але тепер ці підозри набували дедалі чіткіших обрисів.

Олена Береза приїхала після обіду. Вона привезла копії нових записів рятувальників і повідомила, що огляд технічного проходу триває. Після появи Тимка на камері пошукова група намагалася повторити маршрут кабелю, але поки не змогла знайти ту саму ділянку. Тому фахівці перевіряли інші точки доступу й готували додаткове обладнання для обстеження порожнин.

— Я хочу, щоб ви знали ще одну річ, — сказала слідча. — На останньому записі хлопчик виглядав дуже виснаженим. Ми повинні виходити з того, що йому терміново потрібні вода, їжа й медична допомога. Пошук залишається пріоритетом. Але ваші спостереження щодо правил можуть допомогти зрозуміти, як уникнути хибних сигналів.

Марта відчула, як знайомий страх знову стискає груди. Вона й сама бачила потріскані губи сина й те, як важко він рухався. Кожне нове обговорення здавалося зволіканням. Проте після появи двох різних джерел стуку та Порожнього, що говорив її голосом, вони більше не могли бездумно йти за першою почутою підказкою.

Олена переглянула записи Дениса.

— Ви хочете перевірити походження правил?

— Так, — відповів він. — Але не тільки. Ми намагаємося зрозуміти, чи сама записка не стала частиною того, що відбувається. Деякі заборони справді попереджали про небезпеку. Інші, схоже, допомагали її приховувати.