Розділ 21

Між стінами

      Марта більше не могла дивитися на четвертий стілець. Після появи жінки з її обличчям кухня перестала бути місцем, де родина снідала, сперечалася про дрібниці й обговорювала плани на вихідні. Тепер кожна річ нагадувала про незнайомку: чашка, до якої та торкалася, темна дерев'яна спинка, подряпини на сидінні. Навіть звичайне світло під стелею здавалося неправильним, бо Марта пам'ятала, як воно освітлювало її власне обличчя на чужому тілі.

Олена Береза забрала копію запису й організувала огляд кухні. Чашку запакували як можливий речовий доказ, зі стільця спробували отримати сліди. Але ніхто не зміг відповісти на головне запитання: як жінка потрапила до замкненої квартири й куди зникла, якщо з кухні був лише один вихід?

Марта помітила, що слідча більше не намагалася обговорювати цю подію в присутності сторонніх. Вона ставила конкретні запитання, перевіряла записи й просила подружжя не торкатися предметів, але жодного разу не сказала, що вони помилилися або неправильно щось зрозуміли. Для Марти це було важливіше за будь-які запевнення.

Уночі Денис майже не спав. Він кілька разів перевіряв обладнання в дитячій кімнаті, спускався до технічного відсіку й повертався до креслень. Марта розуміла, що чоловік боїться заплющити очі, поки Тимко залишається невідомо де. Вона й сама не могла відпочити. Щоразу, коли квартира затихала, їй здавалося, що за стіною ось-ось пролунає голос сина.

Близько сьомої ранку до них прийшов старший рятувальної групи. Він приніс планшет із фотографіями та повідомив, що вдалося підготувати новий спосіб огляду замурованого проходу.

— Ми можемо провести камеру з іншого боку перегородки, — пояснив він, показуючи на план. — Учора перевірили ділянку біля старого кабельного каналу. Там є отвір, який раніше використовували для прокладання комунікацій. Його можна обережно розширити, не зачіпаючи основну кладку. Якщо за ним залишився вільний простір, побачимо трохи більше.

Денис нахилився над планшетом.

— Ви хочете зайти з боку загального технічного відсіку?

— Так. Але поки лише камерою. Простір вузький, стан конструкцій невідомий, і я не дозволю людям лізти всередину без перевірки. Особливо тепер, коли ми маємо підстави припускати, що там може перебувати дитина.

Марта відчула, як усередині з'являється надія.

— А якщо ви побачите Тимка?

Рятувальник подивився на неї уважно.

— Тоді насамперед встановимо з ним зв'язок і визначимо, як безпечно дістатися до його місця. Я розумію, що ви хочете негайно розібрати стіну. Але якщо за нею стара шахта або пошкоджене перекриття, необережний рух може бути небезпечним для хлопчика.

Марта кивнула. Вона вже стільки разів чула ці пояснення, що могла повторити їх напам'ять. Проте цього разу йшлося не про черговий огляд креслень, а про можливість побачити те, що ховалося за перегородкою.

Вона взяла куртку.

— Я піду з вами.

Денис хотів заперечити, але, побачивши її обличчя, лише мовчки подав руку.

Технічний відсік на сьомому поверсі був тісним приміщенням із низькою стелею й запахом старої цегли. У кутку стояла переносна лампа, на підлозі лежали інструменти, кабелі та пластиковий контейнер із обладнанням. Частину кладки вже розкрили, утворивши отвір завширшки приблизно з долоню. За ним виднілася темна порожнина.

Марта вперше побачила це місце безпосередньо.

У старих кресленнях службовий прохід виглядав звичайним вузьким коридором, яким могли пересуватися майстри. Насправді ж отвір нагадував пошкоджену нору в товщі будинку. Краї цегли були нерівними, між швами виднівся старий розчин, а в глибині проходили кілька металевих труб.

Один із рятувальників під'єднав гнучку оглядову камеру до монітора. Маленька лінза з підсвічуванням зникла в отворі, і на екрані з'явилося зображення темної стіни. Камеру повільно просували вперед, оминаючи уламки цегли та металеві кріплення.

Спочатку Марта бачила лише звичайний технічний простір. Сірий пил, іржаві труби, залишки кабелів. Потім камера пройшла повз стару металеву скобу, повернула ліворуч і показала вузький коридор.

Марта мимоволі нахилилася до монітора.

Коридор був значно ширшим, ніж отвір, через який проходила камера. На підлозі лежали дрібні уламки штукатурки, вздовж стіни тягнулася металева труба, а вдалині виднівся темний поворот.

— Ось він, — тихо сказав Денис. — Старий службовий прохід.

Рятувальник не відповів. Він уважно стежив за позначками довжини кабелю.

— Три метри двадцять, — повідомив оператор. — Продовжуємо.

Камера рухалася далі.

Чотири метри.

П'ять.

На екрані з'явилася ділянка стіни, де штукатурка збереглася краще. На ній виднілися старі олівцеві позначки, схожі на робочі вимірювання. Денис попросив зупинити зображення й зробив фотографію.

— Можете показати трохи вище?

Камера піднялася.

Над позначками проступали літери, написані червоною фарбою.

«ДІЛЯНКА Б».

Нижче хтось давно накреслив стрілку вліво.

— Такої ділянки немає на нашому плані, — сказав Денис. — Там узагалі не повинно бути повороту.

Рятувальник перевірив довжину кабелю.

— П'ять метрів вісімдесят. Але ми ще не дійшли до кінця.

Денис повільно випростався.

— Зачекайте. Це неможливо.

Марта повернулася до нього.

— Що саме?

Він розгорнув креслення на планшеті.

— Від місця, де ми стоїмо, до зовнішньої стіни будинку приблизно три метри. Якщо рахувати за старим планом, тут мав бути відрізок службового проходу, а далі — вентиляційний вузол. Але камера вже пройшла майже шість метрів і показує продовження коридору. Вона мала давно вийти за межі будинку.

— Може, кабель скрутився всередині? — припустив оператор. — Ми ж не бачимо його траєкторії повністю. Він міг піти вздовж стіни або повернути в інший канал.

— Міг, — погодився Денис. — Але тоді потрібно зрозуміти, де саме він повернув. На зображенні коридор іде майже прямо.