Розділ 15

Старі справи

      Денис не відразу зрозумів, що саме його налякало. Не три удари, які долинули з-за стіни, і навіть не те, що вони повторювали його сигнал. Найстрашнішим виявилося усвідомлення, що тепер у них є два можливі співрозмовники. Один відповідав через металеву трубу. Інший стукав по перегородці, за якою, згідно з кресленнями, мав проходити замурований службовий коридор. І якщо обидва чули все, що говорили дорослі, жоден із сигналів більше не можна було вважати цілком надійним.

Марта стояла біля радіатора, притиснувши руки до грудей. Її погляд переходив від сталевої труби до дальньої стіни дитячої кімнати. Вона хотіла знову постукати, перевірити, чи відповість син, але Денис обережно забрав у неї дерев'яну ручку інструмента.

— Зачекай. Ми вже зрозуміли, що хтось повторює сигнали. Якщо продовжимо бездумно стукати, тільки заплутаємося. Треба визначити, звідки насправді надходять удари й чи можуть вони передаватися між різними конструкціями.

— А якщо Тимко чекає, що ми відповімо? — запитала Марта. — Він же може подумати, що ми більше його не чуємо.

— Тоді ми повинні знайти спосіб відповісти так, щоб не спрямувати його в небезпеку. Я не хочу, щоб він пішов на голос або почав шукати нас у темряві. Ми вже бачили, чим це може закінчитися.

Марта хотіла заперечити, але не знайшла слів. Вона згадала власний голос, який долинав із порожньої кухні й кликав Тимка за собою. Тепер навіть проста фраза «мама тут» могла означати зовсім не те, що хлопчик сподівався почути.

Олена Береза попросила всіх замовкнути. Вона ввімкнула диктофон, перевірила час і подала знак рятувальникові, який стояв поруч із дверима. Чоловік обережно приклав контактний мікрофон до металевої труби. Другий датчик закріпили біля ділянки перегородки, де найкраще було чути стукіт. Обладнання не могло показати, хто перебуває по той бік, проте дозволяло порівняти характер звукових коливань.

Кілька хвилин вони чекали.

Потім із труби долинув короткий удар.

За ним другий.

Марта затримала дихання. З дальньої стіни майже одночасно почувся глухий стукіт, але його ритм не збігався з трубним. Рятувальник уважно прослухав обидва записи й нахмурився.

— Джерела можуть бути різними, але поки це лише припущення, — пояснив він. — Метал і кладка по-різному проводять звук. Якщо десь усередині конструкції труба торкається перегородки, один удар може поширитися відразу кількома шляхами. Треба знати реальне розташування каналів, а з цим у вашому будинку, м'яко кажучи, проблеми.

Денис кивнув. Він і сам розумів, що звуки не можна використовувати як точну карту. Але навіть така невизначеність була корисною: вона змушувала перевіряти кожну версію, а не одразу вірити тому, що здавалося очевидним.

Олена вийшла до коридору, щоб поговорити з рятувальною групою. За кілька хвилин повернулася з новиною: у технічному приміщенні вдалося зробити невеликий оглядовий отвір у пізнішій цегляній кладці. За нею виявилася вузька порожнина, проте оглядова камера не змогла пройти далеко. Поперек простору проходили старі металеві конструкції, а далі виднілася ще одна перегородка. Жодних ознак присутності дитини на доступній ділянці не знайшли.

Марта відчула, як ноги стають ватяними.

— Але там є простір? — перепитала вона. — Справжній, не просто щілина?

— Є, — відповіла Олена. — І його розташування частково відповідає старим кресленням. Пошук продовжать. Фахівці зараз визначають, звідки можна безпечно обстежити наступну ділянку.

— Чому вони не можуть просто відкрити її?

Денис підійшов до дружини.

— Тому що там стара кладка, а ми не знаємо, що її утримує. Якщо почати бити навмання, можна обвалити частину перегородки всередину проходу. Тимко може бути зовсім поруч. Я знаю, що тобі важко чекати, але ми не маємо права ризикувати ним.

Марта мовчки кивнула. Вона розуміла ці пояснення, проте від того очікування не ставало легшим.

Олена затрималася біля дверей. Вона ще раз глянула на блокнот, де записувала події останніх годин, а потім звернулася до подружжя:

— Я хочу перевірити одну обставину. Надія Ярема розповіла про зникнення Софії Рудик у 1999 році. Але під час розмови кілька разів обмовилася, що це була не єдина історія, після якої люди в будинку переставали говорити про зниклих. Коли я попросила пояснити, вона дуже злякалася й почала плутатися. Можливо, через вік і втому, а можливо, через щось інше. Я попросила колег підняти старі матеріали.

Денис уважно подивився на слідчу.

— Ви думаєте, тут зникали й інші люди?

— Поки я нічого не стверджую. Але перевірити це необхідно. Особливо з огляду на те, що ваша квартира продавалася значно дешевше за ринкову вартість, а голова ОСББ знає про старий технічний прохід більше, ніж готовий розповісти.

Марта згадала день, коли вони вперше прийшли оглядати житло. Простора квартира, хороше розташування, невисока ціна. Денис тоді жартував, що вони нарешті знайшли продавців, яким просто потрібно швидко отримати гроші. Марта не раз перевіряла документи й не виявила нічого підозрілого. Тепер вона вперше подумала, чи справді вигідна покупка була випадковістю.

Близько півночі Олена поїхала до відділку, залишивши в будинку поліцейських і рятувальників. Пошуки Тимка тривали. Денис залишився допомагати з технічними схемами, а Марта сиділа у вітальні й чекала. Вона відмовилася їхати до родичів, хоча слідча двічі пропонувала їй відпочити в іншому місці. Думка залишити будинок, у якому перебував її син, здавалася неможливою.

Через деякий час зателефонувала Оксана.

Марта кілька секунд дивилася на ім'я подруги, перш ніж прийняти виклик. Вона зовсім забула про фотографії, які надсилала їй для перевірки.

— Марто, вибач, що так пізно, — почала Оксана. — Я бачила повідомлення про зниклого хлопчика в нашому міському каналі. Це ж Тимко? Скажи, будь ласка, що це якась помилка.