Розділ 14

Три удари

      Денис прослухав запис чотири рази. Першого разу він стояв біля кухонного столу, тримаючи телефон обома руками. Другого сів, збільшив гучність і нахилив голову ближче до динаміка. На третьому прослуховуванні попросив Олену Березу зупинити відео в момент, коли Марта виходила з кухні. Четвертого разу дивився вже не на екран, а на дружину.

— Це твій голос, — сказав він. — Я не просто чую схожу жінку. Це твій голос, Марто. Навіть інтонація така сама, як коли ти кличеш Тимка. Але в цей час ти стояла в коридорі.

Марта сиділа навпроти, стискаючи холодну чашку. Кава давно закінчилася, проте вона продовжувала тримати її, бо не знала, куди подіти руки.

— Я знаю. Тому й покликала Олену. Спочатку воно повторювало те, що я казала. Слово в слово, майже відразу. Потім почало говорити самостійно. І я подумала про Тимка. Якщо він зараз десь за стіною, якщо чує цей голос, як йому зрозуміти, що це не я?

Денис повільно поклав телефон на стіл. На його обличчі з'явився вираз, який Марта добре знала: так чоловік виглядав, коли на будівництві виявляли серйозну помилку, а всі звичні способи її виправлення виявлялися непридатними. Він починав говорити менше, зате уважніше придивлявся до деталей.

— Ми не знаємо, звідки йде звук, — нарешті відповів він. — Теоретично хтось міг використати запис твого голосу. Але тоді потрібно пояснити, як він опинився у вентиляції та навіщо все це робить. Я вже не збираюся казати, що тобі здалося. Просто поки не розумію механізму.

Олена Береза зупинила відтворення. Вона сиділа збоку від столу, занотовуючи послідовність подій.

— Потрібно розділити два питання, — сказала слідча. — Перше: ми чули голос дитини з вентиляційного каналу. Друге: з того самого напрямку пізніше долинав жіночий голос, дуже схожий на голос пані Марти. Поки ми не встановимо джерело, не можемо вважати кожне звернення доказом того, що говорить конкретна людина.

— Але ж ми чули сина, — заперечив Денис. — Він назвав мене татом, розповів, що навколо темно й пахне залізом. Це не були випадкові слова.

— Я цього не заперечую. Навпаки, запис дуже важливий. Але якщо хтось здатний відтворити голос вашої дружини, ми повинні припустити, що може відтворити й голос хлопчика. Нам потрібен незалежний спосіб перевірити зв'язок.

Марта підняла голову. Їй не сподобалося, наскільки спокійно Олена вимовила останню фразу. У словах слідчої була жорстока логіка, проте прийняти її означало допустити, що навіть почутий голос Тимка міг бути обманом.

— Ви думаєте, це взагалі був не він?

— Я думаю, що ми не маємо права покладатися лише на впізнавання голосу. Особливо тепер. Якщо ваш син справді чує когось у темряві, неправильна підказка може змусити його рухатися в небезпечному напрямку.

Марта пригадала слова з вентиляції: «Мамо, я тут». Вона могла заприсягтися, що це був Тимко. Пам'ятала його переляк, затинання, манеру вимовляти деякі слова. Жодна чужа людина не говорила б настільки схоже. Але ж кілька хвилин по тому вона почула власний голос із місця, де фізично не могла перебувати.

Денис підвівся й підійшов до вікна. За склом нічне подвір'я освітлювали фари службового автомобіля. Біля під'їзду залишалися кілька поліцейських, а двоє рятувальників переносили обладнання до технічного приміщення.

— Нам потрібен не голос, — сказав він, повертаючись. — Нам потрібен звук, який хлопчик може створити сам. Щось просте. Наприклад, стукіт.

Марта подивилася на нього.

— Ти пам'ятаєш, що було вчора? Ти постукав по стіні, а тобі відповіли точно так само. Ми тоді навіть не знали, хто це зробив.

— Пам'ятаю. Тому й не пропоную просто стукати навмання. Я хочу перевірити, чи можна передавати сигнали металевими трубами. Якщо Тимко перебуває поруч із комунікаціями, він може чути й відтворювати удари. А ми спробуємо визначити, звідки надходить відповідь.

Олена зацікавлено подивилася на Дениса.

— Ви знаєте, як перевірити таку передачу звуку?

— Приблизно. У старих будинках металеві стояки іноді проводять удари на кілька поверхів. Я не раз чув, як сусіди стукали по трубах. Якщо хлопчик перебуває в старому службовому проході й там є відкриті комунікації, він може дістатися до якоїсь із них. Звичайно, це не покаже його точного місця, але дасть хоча б орієнтир.

Слідча кілька секунд обмірковувала пропозицію, після чого зателефонувала керівникові рятувальної групи. Марта слухала уривки розмови: металеві стояки, акустичні сигнали, можливий контакт із дитиною. Вона відчувала, як у грудях знову з'являється надія, хоча тепер боялася навіть називати її надією.

Коли Олена завершила виклик, Денис узяв ліхтарик і попросив дружину залишитися на кухні. Вона відразу похитала головою.

— Я піду з тобою. Я більше не збираюся сидіти й чекати, поки хтось принесе мені новини про власного сина.

— Тоді ходімо разом, — відповів він. — Але домовмося про одне: якщо знову почуємо голос, не будемо одразу відповідати. Спочатку спробуємо встановити, звідки він лунає. Я знаю, наскільки це важко, проте ми повинні думати не лише про те, як почути Тимка, а й про те, як не направити його туди, де нас немає.

Марта погодилася. Вона розуміла, що чоловік має рацію, хоча сама думка мовчати, почувши сина, видавалася нестерпною.

У дитячій кімнаті все залишалося так, як після огляду поліції. Ліжко відсунули від стіни, на підлозі лежали кілька іграшок, а біля вікна стояв ящик із речами, які Тимко не встиг запакувати. Денис підійшов до радіатора опалення, оглянув металеві труби й показав на вертикальний стояк, який проходив біля кута.

— Ось тут стара сталева труба. Вона йде крізь перекриття на інші поверхи. Якщо технічний прохід справді проходить поруч зі стояками, звукова вібрація може передаватися досить далеко.

Олена нахилилася до труби й уважно її оглянула.

— Ви хочете постукати по ній і чекати відповіді?