Розділ 9

Двері, яких немає

       Денис завів двигун, але ще кілька хвилин не рушав із місця. Він сидів за кермом, переглядаючи фотографії старих креслень, які встиг зробити в кабінеті Бойчука. На екрані телефона виднілися пожовклі аркуші з нерівними лініями, численними позначками й розмірами, частина яких давно втратила чіткість. Марта мовчки спостерігала за чоловіком. Після розмови з Надією Юрківною їй хотілося якнайшвидше забрати Тимка від бабусі й повернутися додому, але вона розуміла, що Денис знайшов щось важливе. За останні кілька днів він уперше виглядав не просто роздратованим через незрозумілі події, а по-справжньому зацікавленим.

— Ти можеш пояснити мені нормально, що там побачив? — нарешті запитала Марта. — Бо я дивлюся на ці креслення й бачу тільки купу ліній. А ти вже пів години поводишся так, наче знайшов під будинком секретний бункер.

Денис збільшив один зі знімків і повернув телефон до дружини.

— Дивись. Це типовий план сьомого поверху, зроблений ще під час будівництва. Ось сходова клітка, ліфтовий вузол, квартири й вентиляційні шахти. Наша квартира тут, бачиш номер? А тепер зверни увагу на цю ділянку між кухнею та дитячою кімнатою.

Марта нахилилася ближче. На кресленні справді було видно вузький прямокутник, який тягнувся вздовж частини квартири й закінчувався біля зовнішньої стіни. Один його кінець виходив до спільного коридору поверху, інший — до технічного вузла.

— І що це таке?

— Судячи з умовних позначень, службовий прохід для обслуговування комунікацій. Ширина дев'яносто сантиметрів. Раніше такі рішення іноді використовували в будинках із нестандартним плануванням. Працівник міг потрапити до стояків, не заходячи в чужу квартиру. Але в нашому технічному паспорті цього проходу вже немає.

— Може, його прибрали під час ремонту?

— Ось це я й хочу з'ясувати. Якщо просто заклали вхід, сам простір нікуди не подівся. А якщо повністю перебудували ділянку, повинні були залишитися хоча б документи про виконані роботи. Мене більше цікавить, чому Бойчук так швидко закрив папку, коли я запитав саме про цей прохід.

Марта знову подивилася на креслення. Вузький прямокутник здавався зовсім незначним серед безлічі інших ліній. Проте вона пам'ятала розповіді Тимка про незнайомця, який зникав за стіною, і тепер не могла позбутися думки, що хлопчик якимось чином побачив місце, про існування якого вони навіть не здогадувалися.

— Ти думаєш, там справді є порожній коридор? Просто за нашою стіною?

Денис відклав телефон і нарешті рушив із місця.

— Поки я думаю, що маємо невідповідність між кресленнями й фактичним плануванням. Це може бути звичайна незаконна перебудова, яких у старих будинках вистачає. Але якщо виявиться, що прохід заклали без документів, у мене виникне багато запитань до людей, які за це відповідали.

Дорогою до бабусі вони майже не говорили. Марта дивилася у вікно на знайомі вулиці, магазини й автобусні зупинки, намагаючись упорядкувати думки. Вона досі пам'ятала голос Надії Юрківни, коли та сказала, що не всім правилам можна довіряти. Особливо непокоїло запитання про четвертий стілець. Літня жінка явно знала про нього більше, ніж говорила, але боялася навіть обговорювати це на сходах.

Бабуся зустріла їх біля дверей із рушником у руках. Із кухні пахло яблучним пирогом, корицею та свіжозвареним чаєм. Тимко сидів за столом і малював щось у блокноті. Побачивши батьків, він швидко закрив його й усміхнувся. Марта відчула полегшення: принаймні тут син виглядав значно спокійнішим.

— Ну нарешті, — сказала мати Марти. — А я вже думала, ви там до вечора зі своїми справами. Тимко сьогодні молодець, допоміг мені яблука чистити. Правда, половину з'їв ще до того, як я встигла зробити начинку.

— Бабусю, я не половину! — обурився хлопчик. — Тільки три шматочки. І взагалі, ти сама сказала спробувати, чи вони солодкі.

Денис розсміявся, а Марта обійняла сина. Вони випили чаю, поговорили про звичайні справи й вирішили не згадувати при бабусі про події у квартирі. Марта не хотіла зайвий раз тривожити матір, тим більше що сама ще не розуміла, що саме їй довелося б пояснювати.

Коли Тимко пішов у кімнату по рюкзак, Денис нахилився до дружини.

— Я сьогодні хочу ще раз усе переміряти. Якщо дозволиш, після повернення займемося стінами. Не розбиратиму нічого, просто перевірю розміри й порівняю з кресленнями. Мені потрібно зрозуміти, де закінчується наша квартира й починається той технічний простір.

Марта кивнула.

— Робити можеш усе, що потрібно, тільки без демонтажу. І я хочу, щоб Тимко не бачив, як ми шукаємо потаємні кімнати. Він і так переконаний, що за стіною хтось ходить. Якщо ми почнемо обговорювати це при ньому, він узагалі перестане спати.

— Домовилися. Спочатку відправимо його гратися або дивитися мультфільм. А самі спокійно все перевіримо.

      Перед виходом Тимко раптом попросив показати йому креслення. Денис здивувався, але дістав телефон і відкрив фотографію старого плану. Хлопчик уважно розглядав зображення, збільшуючи окремі ділянки пальцями.

— Тату, а це що? — запитав він, показуючи на вузький прямокутник.

— Старий технічний прохід. Тут колись могли ходити працівники, коли ремонтували труби й вентиляцію.

— А зараз він є?

Денис переглянувся з Мартою.

— Не знаю. Саме тому й хочу перевірити. Можливо, його давно закрили й тепер там просто порожній простір.

Тимко ще кілька секунд дивився на креслення, а потім тихо промовив:

— Я думаю, він там залишився.

— Чому ти так вирішив? — запитала Марта.

Хлопчик підняв на неї очі.

— Бо якщо двері замурували, це ж не означає, що за ними нічого немає.

       Він сказав це спокійно, без натяку на жарт. Марта відчула, як неприємний холод пробіг уздовж спини. Денис відклав телефон і запевнив сина, що розбереться з усім сам. Потім вони попрощалися з бабусею й поїхали додому.

      Квартира зустріла їх звичайною тишею. У передпокої пахло старим деревом і засобом для миття підлоги, а з кухні долинав тихий гул холодильника. Денис одразу перевірив замок, який замінив напередодні. Жодних слідів втручання не було. Камера працювала, запис залишався безперервним, а четвертий стілець стояв біля столу на тому самому місці.