Розділ 6

Четвертий стілець

      Марта не могла відірвати погляду від вентиляційної решітки. За тонкими пластиковими перегородками панувала темрява, у якій не вдавалося розгледіти навіть внутрішніх стінок каналу. Голос більше не повторював її ім'я, але вона все ще чула нерівне дихання, перемежоване короткими схлипуваннями. Здавалося, хтось стояв зовсім поруч, відділений від неї лише кількома сантиметрами пластику. Марта відступила до кухонного столу, відчуваючи холод стільниці під пальцями. У голові настирливо звучало третє правило, і вперше відтоді, як вони знайшли записку, вона була готова виконати одну з безглуздих заборон без жодних заперечень.

— Марто... — знову долинуло з вентиляції. Голос був слабким, майже нерозбірливим, проте ім'я прозвучало виразно. — Допоможи мені...

Її першим бажанням було відповісти. Запитати, хто там, де перебуває дитина й чому плаче. Будь-яка нормальна людина зробила б саме це, почувши дитячий голос, сповнений такого відчаю. Але щось у самому звучанні зупиняло Марту. Слова були вимовлені правильно, з інтонаціями переляканої дитини, та паузи між ними здавалися неприродно довгими. Наче той, хто говорив, не просто плакав, а прислухався до реакції й ретельно обирав наступне слово.

Марта обережно відступила до дверей. Їй хотілося розбудити Дениса, але для цього потрібно було пройти коридором, залишивши кухню позаду. Чомусь сама думка повернутися спиною до решітки викликала майже фізичний страх. Вона ще кілька секунд стояла нерухомо, а потім зробила крок убік, не зводячи очей із верхньої частини стіни.

— Ти тут? — запитав дитячий голос.

Марта затиснула рот долонею. Вона усвідомлювала, що поводиться нерозумно. Якщо за стіною справді перебуває дитина, мовчання може тільки погіршити її становище. Але ж як дитина могла опинитися у вузькій вентиляційній шахті? І звідки їй було відоме ім'я Марти? Можливо, сусіди чули, як її кликали чоловік чи син. Можливо, звуки справді передавалися з іншої квартири. Однак голос був надто близьким. Він ніби лунав не з глибини каналу, а просто з його отвору.

Марта нарешті дісталася дверей. Вона вже збиралася вийти, коли плач раптово обірвався. За вентиляційною решіткою щось зашурхотіло, потім пролунав короткий звук, схожий на удар нігтем по металу. Один раз. Другий. Третій. Після цього настала тиша.

Вона майже бігом пройшла коридор і зайшла до спальні. Денис спав на боці, підклавши руку під подушку. Марта сіла поруч і торкнулася його плеча, цього разу навіть не намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Денисе, прокидайся. Воно знову почалося. Я щойно була на кухні й чула ту дитину. Вона кликала мене на ім'я. Не просто плакала, розумієш? Вона розмовляла зі мною.

Чоловік розплющив очі й кілька секунд дивився на неї, намагаючись остаточно прокинутися. Потім підвівся, увімкнув нічник і взяв телефон із тумбочки. Марта бачила, що він стомився від нічних пробуджень, але цього разу Денис не став одразу говорити про перевтому чи сусідів. Він мовчки натягнув спортивні штани й пішов за дружиною.

На кухні панувала тиша. Денис увімкнув світло, підсунув до шафи стілець і прислухався до вентиляційної решітки. Потім перевірив, чи не працює витяжка, оглянув місце її під'єднання й приклав долоню до пластикових перегородок. Із каналу тягнуло прохолодним повітрям, але жодних сторонніх звуків не було чути.

— Ти кажеш, вона назвала тебе на ім'я? — запитав він, спускаючись зі стільця.

— Двічі. А потім попросила допомогти. Я не відповіла, хоча дуже хотіла. Денисе, я розумію, що все це звучить божевільно, але ти ж сам чув плач учора ввечері. Я не могла вигадати те, що ти теж почув.

— Я й не кажу, що вигадала. Мене більше цікавить, звідки цей голос. Якщо це справді хтось із сусідів, треба з'ясувати, що там відбувається. А якщо людина кличе на допомогу, ми не можемо просто вдавати, що нічого не чуємо.

— Тоді чому в записці написано не відповідати? Чому серед семи правил є саме це? Ми спочатку сміялися, але тепер уже два пункти пов'язані з тим, що відбувалося насправді.

      Денис повільно потер обличчя долонями. Він не любив визнавати, що чогось не розуміє, і Марта бачила, як важко йому зараз знайти відповідь. Чоловік ще раз глянув на решітку, після чого запропонував перевірити коридор і двері. Вони пройшлися квартирою, переконалися, що Тимко спить, а вхідний замок зачинений. Камера продовжувала працювати, проте її об'єктив був спрямований у протилежний бік від кухні.

— Завтра я все-таки поговорю з Бойчуком, — сказав Денис, коли вони повернулися до спальні. — Не просто запитаю про вентиляцію, а попрошу старі технічні схеми. Якщо в будинку є приховані канали або хтось неправильно переробив систему, це можна встановити. І ще перевірю, чи не було подібних скарг від інших мешканців.

      Марта погодилася, хоча розуміла, що звичайні будівельні креслення навряд чи пояснять голос, який знає її ім'я. Вона лягла поруч із чоловіком, але заснути не могла ще довго. За вікном ішов дощ, а в коридорі іноді чувся слабкий гул ліфта. Приблизно о третій вона нарешті задрімала. Востаннє перед сном їй здалося, що з кухні долинув тихий скрип деревини, наче хтось обережно відсунув стілець від столу. Марта не стала будити Дениса вдруге. Вони обоє були виснажені, а в старому будинку будь-який звук міг поширюватися зовсім не звідти, де його очікували почути.

      Наступного ранку вона прокинулася від запаху кави. Денис уже збирався на роботу, а Тимко сидів у вітальні перед телевізором, загорнувшись у ковдру. Марта вмилася, швидко одягнулася й пішла на кухню. Чоловік стояв біля вікна з телефоном у руці, розмовляючи з кимось про доставку будівельних матеріалів. Вона привіталася кивком і потягнулася до шафки по чашку.

Саме тоді помітила четвертий стілець.

      Спочатку Марта навіть не зрозуміла, що саме привернуло її увагу. Обідній стіл стояв на звичному місці біля стіни, на ньому лежала скатертина, поряд — коробка з чаєм і тарілка з кількома печивами. Три кухонні стільці, які залишили попередні власники, теж були там, де завжди: два з одного боку столу, третій — біля вікна. Але тепер поруч із ними стояв ще один.