Розділ 4

У дзеркалі

      Першою ознакою того, що ніч минула погано, стала не втома. Марта вже звикла прокидатися розбитою після переїзду, коли тіло боліло від перенесених коробок, а голова від нескінченних списків справ. Цього ранку її насторожила тиша. З кухні не долинало звичного брязкання посуду, Тимко не бігав коридором у пошуках іграшок, а Денис, який зазвичай прокидався раніше за всіх, усе ще лежав поруч. На телефоні було 07:18. Марта кілька секунд дивилася на цифри, намагаючись згадати, який сьогодні день, а потім підвелася й пішла перевірити сина.

      Двері дитячої були прочинені. Тимко сидів на ліжку, підібгавши ноги, і щось малював у своєму блокноті. Він навіть не помітив, як мати зупинилася на порозі. На підлозі лежали кольорові олівці, а біля подушки стояла склянка води, яку Марта принесла ввечері. Хлопчик тримав чорний олівець так міцно, що кісточки пальців побіліли.

— Доброго ранку, архітекторе. Ти сьогодні раніше за мене прокинувся. Щось цікаве придумав чи знову будуватимеш будинок із тридцятьма потаємними кімнатами?

Тимко поспіхом закрив блокнот.

— Просто малював. Я вже давно прокинувся, але не хотів вас будити, бо тато казав, що сьогодні можна трохи довше поспати.

      Марта підійшла, сіла на край ліжка й торкнулася його чола. Температури не було, проте обличчя сина виглядало змарнілим. Під очима залягли тіні, а волосся на потилиці збилося так, наче він усю ніч крутився на подушці. Вона хотіла запитати, чи знову йому щось наснилося, але стрималася. Після вчорашньої розмови вони з Денисом домовилися не перетворювати кожен ранок на допит.

— Якщо погано спав, можеш сьогодні трохи відпочити після обіду. Ми нікуди не поспішаємо. А зараз ходімо снідати, бо я вже думаю, що нам час купувати нову сковорідку. Тато знову намагатиметься щось приготувати, а нам потім доведеться рятувати кухню.

      Хлопчик ледь усміхнувся, відклав блокнот і спустив ноги на підлогу. Коли Марта вийшла, він не відразу пішов за нею. Спершу перевірив, чи добре зачинився блокнот, потім поклав його у шухляду тумбочки й лише тоді попрямував до кухні.

      Денис прокинувся від запаху кави. Він з'явився на кухні неголений, із заспаним обличчям і телефоном у руці. Сьогодні йому потрібно було лише заїхати на об'єкт після обіду, тому він вирішив використати ранок для домашніх справ. Марта швидко пояснила, що планує попрацювати над бухгалтерськими документами, а потім зайнятися шафами. Денис натомість збирався оглянути електрощиток і нарешті розібрати коробку з інструментами, яка третій день стояла посеред коридору.

— І ще одне, — сказав він, намазуючи масло на хліб. — Я замовив ту камеру, про яку ми говорили. Сьогодні повинні привезти. Поставимо в коридорі, нехай записує вхідні двері й прохід до кімнат. Принаймні знатимемо, чи хтось ходить уночі.

      Марта з вдячністю подивилася на чоловіка. Після його вчорашніх пояснень про дитячі сни вона боялася, що він передумає витрачати гроші на камеру, але Денис, схоже, вирішив довести справу до кінця.

— Добре. Я теж хочу побачити, що там відбувається. Не тому, що вірю в якісь дивні історії, а щоб ми нарешті заспокоїлися. Тимко вже кілька ночей нормально не спить, та й мене ця ситуація починає виснажувати.

— От і домовилися. Тільки попрошу тебе про одне: давай більше не обговорювати ті сім правил при ньому. Я вчора бачив, як він дивився на записку. Йому достатньо власних страшних снів, не треба ще підкидати ідей для нових.

     Марта погодилася. Папір із заборонами досі висів на холодильнику між списком покупок і дитячим малюнком. Вона підійшла, зняла його й поклала у верхню шухляду кухонного гарнітура. Викидати не стала. Хтось усе-таки підсунув їм цю записку, і якщо дивні жарти повторяться, краще мати попередню як доказ.

      Тимко спостерігав за матір'ю мовчки. Коли вона зачинила шухляду, хлопчик опустив погляд у тарілку й узявся до сніданку. Марта не помітила цього, зате Денис помітив. Він хотів щось сказати, але передумав і повернувся до розмови про плани на день.

      До обіду квартира знову наповнилася звичайними звуками. Марта працювала за ноутбуком у вітальні, Денис перевіряв розетки, час від часу щось записуючи у свій блокнот, а Тимко будував із конструктора гараж для машин. Сонце пробивалося крізь незавішене вікно, освітлюючи пил у повітрі. Звідкись із нижніх поверхів долинала музика, а в сусідній квартирі працював пилосос. Ці звуки діяли на Марту заспокійливо. Вони нагадували, що навколо живуть звичайні люди, які прибирають, слухають музику, сваряться через дрібниці й навіть не підозрюють про нічні страхи її родини.

      Близько одинадцятої вона пішла до ванної, щоб протерти дзеркало. Воно було великим, прямокутним, майже на всю ширину умивальника, із тонкою сріблястою рамкою. Попередні власники залишили його разом із навісною шафкою та світильником. Саме дзеркало виглядало досить новим, хоча в правому нижньому куті амальгама трохи потемніла. Марта взяла засіб для скла й почала витирати сліди від зубної пасти, води та пальців, які залишилися після переїзду.

      Коли поверхня стала чистою, вона відступила на крок і подивилася на своє відображення. Звичайна стомлена жінка тридцяти чотирьох років, із волоссям, недбало зібраним у хвіст, і темними колами під очима. Марта поправила пасмо біля скроні й раптом згадала перше правило. Заборона дивитися у дзеркало після опівночі здавалася настільки безглуздою, що вона мимоволі усміхнулася. Чомусь саме тепер, серед білого дня, їй захотілося перевірити, чи не залишилося на дзеркалі якихось слідів, що могли пояснити дивний пункт записки.

      Вона провела пальцями по рамці, оглянула задню стінку шафки й навіть перевірила, чи міцно тримається світильник. Нічого незвичайного. Дзеркало було просто дзеркалом. У ньому відбивалися вона, білі кахлі, пральна машина та рушники на гачках. Марта похитала головою, вимкнула світло й повернулася до роботи.