Розділ 3

Друга мама

     Марта зрозуміла, що з сином щось не так, ще до того, як він промовив перше слово. Зазвичай Тимко прокидався голодним, галасливим і сповненим планів на день. Він міг двадцять хвилин розповідати про нову комп'ютерну гру, сперечатися з батьком щодо сніданку або ставити безкінечні запитання, на які дорослі не завжди знаходили відповіді. Цього ранку хлопчик мовчки сидів за кухонним столом, повільно розмішуючи ложкою вівсянку, яку навіть не куштував. Під очима в нього залягли темні кола, волосся стирчало в різні боки, а погляд раз у раз повертався до дверей коридору.

     За вікном починався звичайний буденний ранок. У дворі двірничка підмітала доріжки, біля під'їзду хтось голосно сварився через неправильно припарковану машину, а з сусідньої квартири долинав запах смаженої цибулі. Денис уже збирався на роботу. Йому потрібно було заїхати на будівельний майданчик, перевірити доставку матеріалів і зустрітися із замовником. Марта планувала попрацювати з дому, а потім остаточно розібрати речі. Вона взяла кілька відгулів через переїзд, проте терміновий звіт для керівництва нікуди не зник. На ноутбуці чекали рахунки, накладні та листи від постачальників.

— Тимку, ти взагалі збираєшся снідати? — запитала вона, ставлячи перед сином чашку теплого чаю. — Каша скоро зовсім охолоне. Якщо не хочеш, можу зробити бутерброд, але цілий ранок голодним сидіти не будеш.

     Хлопчик подивився на неї, потім перевів погляд на Дениса, який шукав у шухляді ключі від машини. Здавалося, Тимко намагався вирішити, чи варто щось говорити. Марта вже хотіла запитати, чи він не захворів, коли син нарешті відклав ложку.

— Мамо, а ти сьогодні вночі до мене приходила?

     Марта на мить замислилася. Востаннє вона заходила до дитячої, коли вони з Денисом прокинулися через телевізор. Тоді Тимко спав, принаймні їй так здавалося. Пізніше вона ще кілька разів прокидалася від шуму ліфта, але з ліжка не вставала.

— Ми з татом заходили до тебе, коли телевізор сам увімкнувся. Пам'ятаєш? Ти тоді вже спав.

— Я не спав. Просто очі заплющив.

— Отже, чув нас. А що сталося?

     Тимко міцніше обхопив чашку обома руками. Його пальці були блідими, наче він довго тримав щось холодне.

— А потім ти ще приходила? Коли вже було зовсім тихо?

— Ні, сонечко. Після того я лягла спати й більше не вставала.

     Хлопчик опустив погляд на кашу. Денис нарешті знайшов ключі та зупинився біля столу, помітивши незвичайну серйозність сина.

— А чому питаєш? Тобі щось наснилося?

Тимко похитав головою.

— Просто я прокинувся, а мама стояла біля мого ліжка. Я подумав, що вона прийшла перевірити, чи я сплю. Тільки вона нічого не говорила. Просто дивилася.

     Марта відчула, як по спині пробіг холодок. Вона присіла поруч із сином, намагаючись не показувати хвилювання. Учорашня розповідь про незнайомця біля стіни ще не встигла забутися, а тепер з'явилося щось нове. Вона розуміла, що дитяча уява здатна на дивовижні речі, особливо після переїзду, але повторення подібних історій уже починало її непокоїти.

— Тимку, послухай мене уважно. Я справді до тебе не приходила. Можливо, ти прокинувся посеред сну й тобі здалося, що хтось стоїть поруч. Іноді так буває. Людина вже розплющила очі, але ще не зовсім прокинулася, тому може бачити те, що їй снилося.

— Але я з нею розмовляв.

    Денис відсунув стілець і сів навпроти хлопчика. Його обличчя стало серйозним. Він уже не поспішав виходити на роботу.

— Добре, синку. Розкажи нам усе від початку. Тільки не поспішай і нічого не вигадуй, щоб історія вийшла цікавішою. Ми хочемо зрозуміти, що саме ти бачив.

      Тимко помовчав, обдумуючи відповідь. За його словами, він заснув не відразу. Довго лежав, прислухаючись до незвичних звуків будинку, а потім усе-таки провалився у сон. Скільки часу минуло, хлопчик не знав. Прокинувся від того, що скрипнула підлога біля ліжка. Спершу не розплющував очей, думаючи, що це хтось із батьків прийшов його накрити, але скрип повторився. Коли він подивився, то побачив маму. Вона стояла біля тумбочки, трохи нахиливши голову, і дивилася просто на нього.

— Вона була в твоїй сірій футболці, — сказав Тимко, звертаючись до Марти. — У тій, де маленька дірочка біля рукава. І волосся було розпущене. Я подумав, що ти не можеш заснути, тому прийшла до мене.

      Марта мимоволі подивилася на свою футболку. Вона справді спала в старій сірій футболці, яку давно збиралася викинути. На лівому рукаві тканина трохи розійшлася по шву. Деталь була дрібною, але Тимко добре знав цей одяг. Можливо, тому саме в ньому й уявив матір уві сні.

— І що вона сказала? — тихо запитала Марта.

— Спочатку нічого. Я запитав, чи сталося щось погане. Вона похитала головою. Потім сіла на край ліжка, тільки не там, де ти зазвичай сідаєш, а біля ніг. Я хотів посунутися, але вона сказала, що не потрібно.

— Ти пам'ятаєш її слова?

— Так. Вона сказала: «Лежи спокійно, я просто подивлюся на тебе». Я запитав, чому. А вона відповіла, що ще звикає до нашої квартири.

     Денис повільно видихнув. Марта бачила, що він намагається знайти розумне пояснення, і водночас не хоче налякати дитину. Хлопчик говорив надто впевнено, не плутався в деталях і не намагався зробити свою історію страшнішою. Навпаки, з кожним новим реченням його голос ставав тихішим.

— А потім? — запитав Денис.

— Потім вона встала й сказала, щоб я засинав. Я хотів попросити залишити двері трохи ширше, але вона вже йшла. Тоді я підвівся, бо хотів попити води. І пішов до вашої кімнати.

Тимко замовк. Марта обережно поклала долоню йому на плече.

— І що ти там побачив?

      Хлопчик нарешті подивився їй просто в очі. У його погляді не було ні бажання пожартувати, ні дитячого захоплення власною вигадкою.

— Ти лежала біля тата й спала. Я навіть бачив твою руку на ковдрі. Але ж ти тільки-но вийшла з моєї кімнати.