Розділ 1

Надто вигідна покупка

     Ключі від квартири виявилися несподівано важкими. Марта переклала їх із долоні в долоню, розглядаючи потертий металевий брелок із цифрами «47», і вперше за весь ранок дозволила собі повірити, що це справді сталося. Більше не потрібно було домовлятися з власниками про заміну крана, боятися чергового підвищення орендної плати чи збирати речі, коли комусь раптом знадобиться повернути квартиру для родичів. Після одинадцяти років чужих помешкань у них нарешті з'явилося власне житло.

— Ну що, вітаю вас, — усміхнулася рієлторка, поправляючи ремінець сумки. — Тепер усе офіційно. Документи оформлені, гроші перераховані, ключі передані. Можете хоч сьогодні святкувати новосілля.

— Ми сьогодні більше схожі на людей, які збираються воювати з коробками, — відповів Денис, зазираючи у відчинені двері. — Але за привітання дякуємо.

    Рієлторка засміялася. Марта теж усміхнулася, хоча очі мимоволі повернулися до довгого коридору за спиною чоловіка. Квартира була світлою, просторою і значно кращою за все, на що вони розраховували. Саме це й не давало їй спокою.

     Дев'ятиповерховий будинок стояв у старому районі міста, між двома вузькими вулицями, обсадженими липами. Колись тут розміщувався великий завод, від якого тепер залишилися кілька корпусів, автомайстерня та склади. Сам будинок збудували наприкінці вісімдесятих. Зовні він нічим не відрізнявся від десятків подібних споруд: сірий фасад, засклені балкони, нерівномірно пофарбовані стіни й супутникові антени, які стирчали в різні боки.

     Утім, територія навколо була доглянутою. Біля під'їзду росли квіти, стояли нові лавки, а поряд облаштували дитячий майданчик. У самому під'їзді нещодавно замінили поштові скриньки й пофарбували стіни. Ліфт працював тихо, без звичного гуркоту, а на сьомому поверсі навіть пахло свіжою фарбою. Марта досі не розуміла, чому квартира коштувала майже на третину дешевше за інші в цьому районі.

— Ви точно впевнені, що з документами все гаразд? — запитала вона, хоча це питання вже ставила щонайменше чотири рази.

Рієлторка терпляче кивнула.

— Марто, ми все перевірили ще до підписання договору. Обтяжень немає, заборгованостей немає. Власниця живе за кордоном у доньки й повертатися не планує. Вона хотіла продати квартиру швидко, а не чекати пів року покупця, який запропонує на кілька тисяч більше. Таке буває.

— Просто ціна дуже хороша.

— Вам пощастило. Іноді люди роками шукають щось подібне. До того ж голова місцевого ОСББ особисто допомагав із продажем. Він підтвердив, що тут немає жодних проблем.

Денис обернувся.

— Я квартиру оглянув. Труби міняли, проводка мідна, автомати нормальні, вікна хороші. Стіни сухі, перекриття без тріщин. Звісно, не новобудова, але за такі гроші знайти щось краще було б непросто.

     Марта не стала сперечатися. У будівельних питаннях чоловік розбирався значно краще за неї. За п'ятнадцять років роботи він встиг побувати і звичайним робітником, і майстром, а останні п'ять керував бригадами на різних об'єктах. Якщо Денис говорив, що квартира в хорошому стані, вона мала достатньо причин йому довіряти. Після прощання рієлторка пішла, залишивши їх удвох посеред порожньої вітальні. Марта прислухалася до кроків, які віддалялися сходовим майданчиком, а потім подивилася на чоловіка.

— Ти усвідомлюєш, що ми це зробили?

— Що саме?

— Купили квартиру, Денисе.

Він підійшов, обійняв її за талію й поцілував у чоло.

— Усвідомлюю. Особливо добре усвідомлюватиму, коли наступні пів року житимемо на макаронах.

— Не перебільшуй. Я все порахувала.

— От цього я й боюся. Коли ти кажеш, що все порахувала, значить, мені скоро доведеться працювати по суботах.

    Вона легенько штовхнула його ліктем. Денис засміявся, але швидко відпустив дружину й почав оглядати кімнату. Звичка перевіряти будь-яке приміщення не залишала його навіть у вихідний. Квартира мала три кімнати, окрему кухню, ванну, туалет і довгий коридор із невеликою нішею для шафи. Попередні власники залишили майже всі меблі. У вітальні стояв диван із темно-сірою оббивкою, навпроти висіла полиця для телевізора. У спальні залишилися велике ліжко та дві тумбочки. На кухні — гарнітур кольору світлого дерева, холодильник і невеликий обідній стіл. Меблі були старими, проте доглянутими. Ніде не виднілося відбитої фарби, подряпин чи слідів недбалого ремонту. Навіть шафки на кухні були чистими всередині, наче хтось ретельно підготував квартиру до появи нових мешканців.

— Дивно, що все залишили, — сказала Марта, відчинивши верхню кухонну шафку.

— Донька власниці сказала, що їй воно не потрібне. Перевезення за кордон обійшлося б дорожче, ніж самі меблі.

— Але ж можна було продати хоча б техніку.

— Можна. Тільки не всі хочуть морочитися з оголошеннями. Нам від цього гірше?

     Марта похитала головою. Навпаки, залишені меблі дозволяли заощадити чималу суму. І все ж їй не подобалося, що попереднє життя квартири ніби не закінчилося, а просто чекало, поки сюди приїдуть інші люди. У нижній шухляді кухонного гарнітура вона знайшла стару чашку. Білу, з тонкою синьою смужкою біля краю. На ручці виднівся невеликий скол, а вздовж стінки проходила тріщина. Марта покрутила чашку в руках, потім поставила її на стільницю.

— Це точно викинемо.

— Що там?

— Старий посуд. Треба буде перебрати всі шафи, перш ніж розкладати наші речі.

Денис не відповів. Він стояв у дверях кухні й розглядав стіну, суміжну з коридором.

— Щось не так? — запитала Марта.

— Ні. Просто цікаво зроблено.

Він приклав долоню до стіни, потім дістав із кишені рулетку.

— На старому плані тут мав бути трохи інший виступ. Бачиш, від дверей до кута метр сорок, а за кресленням виходить майже метр вісімдесят.

— Може, під час ремонту перенесли перегородку?

— Могли. Або зробили короб під комунікації. Поки не розберуся, нічого страшного.