Розділ 1

Тимур

– Викликав, Максе? — переступаю поріг кабінету і дивлюсь на друга та боса за сумісництвом. Чоловік відкладає вбік документи, які ще секунду тому переглядав, і знімає з себе окуляри. Протирає очі і якось приречено на мене витріщається. 

– Що там по зливу інформації? – питає. – Є якісь зрушення? 

– У мене є знайомий. Він реально комп'ютерний геній. Скоро скаже нам, з якого комп’ютера відбувся злив, – відповідаю. 

Сідаю в крісло навпроти Макса і стукаю пальцями по столу. Вся ця напруга через злив інформації мені не подобається. Я розумію, що велика частка провини лежить на мені, як на начальнику служби безпеки. Саме тому готовий зі шкіри вилізти, щоб знайти щура. 

– Дістало все це, – цідить Макс. – Та ще й перед таким великим тендером! Ми не встигаємо вигадати щось нове і втрачаємо великі гроші. 

– Може, варто випити? – пропоную. – Поїдемо після роботи в бар. 

– Хороша ідея, – погоджується. – Випити однозначно не завадить. 

Нашу розмову перебиває дзвінок мого телефону. Бачу, що це Костя – той самий комп'ютерний геній – і миттєво оживає надія, що він знайшов щура.

– У мене хороші новини! – випалює. 

– Піднімись у кабінет генерального. Я тут, – кажу і кладу слухавку. – Здається, зараз ми дізнаємось правду.

– Це добре, – киває Макс. – Я готовий власноруч відірвати голову тому, хто посмів працювати проти мене. 

Кілька хвилин, поки чекаємо на Костю, здаються мені цілою вічністю. Я сподіваюсь, що сьогодні питання зі щуром вирішиться й на одну проблему стане менше. 

Коли цей хлопчина з’являється на порозі, затамовую подих. Кості всього двадцять, але він до біса розумний малий. 

– Привіт! – піднімає руку і трохи розгублено дивиться на мене. 

– Ну що там? Ми в передчутті! – кажу нетерпляче.

– Мені вдалося дізнатися, з якого комп’ютера відбувався злив даних. І коли це було, – Костя розгортає свій блокнот і серед мільйона записів шукає один-єдиний – той, що треба нам. – Завантаження файлів було два дні тому о п’ятій годині вечора. Цей комп’ютер розташований у приймальні та належить вашій помічниці. 

– Це неможливо! – випалює Макс, а я навіть зрадіти не встигаю. – Оля не могла цього зробити! 

– Я не кажу, що це вона. Але комп'ютер належить їй, –  пояснює Костя. – До речі, я одразу перевірив відео з камер. Одна є якраз над її робочим місцем.

– І що? – нетерпляче питає Макс.

– За дивним збігом обставин, саме в той день і в ту годину камери дали збій. Відео немає.

– Ну звісно, – цідить Макс. – Дякую, хлопче. Можеш йти.

Костя розгублено дивиться на мене і, коли киваю йому на двері, швидко залишає кабінет.

– Що таке, Максе? – питаю прямо. – Чому ти не віриш, що це могла зробити твоя помічниця? 

– Оля не могла! – цідить. – Це не обговорюється!

– Звідки така впевненість? – дратуюсь. – Може, вона твоя коханка? Хоча… 

Намагаюсь згадати, як виглядає помічниця Макса. Чесно кажучи, це доволі проблематично. Ця жінка чи то дівчина одягається абсолютно без смаку і під тими балахонами важко розібрати, яка у неї фігура. На обличчі ні грама косметики, що особисто мене трохи лякає.

Я люблю гарних жінок, а гарні жінки люблять мене. 

– Оля – хороша дівчина, – продовжує гнути своє Макс. – Я не знаю, як довести її невинуватість.

– У мене є одна ідея, – випалюю. – Трохи божевільна, але… 

– Я слухаю, – киває Макс.

– А що, коли ми підсунемо цій Олі нашу людину? Чоловіка, який стане їй близьким і якому вона розповість свої таємниці. Сумніваюсь, що у неї хтось є, закохати її у себе буде доволі просто. Ти ж сам чудово знаєш, що закохані дівчата втрачають пильність. Саме це нам і треба.

– Скажу чесно, мені не дуже подобається твоя ідея, – відповідає Макс. – Якщо це дійсно не Оля, мені буде соромно за те, що ми зараз обговорюємо і надалі будемо робити.

– А якщо це вона? – питаю.

– Тоді все те, що ти сказав, можна буде виправдати її вчинком, – додає Макс.

– Прекрасно! Тоді я спробую знайти людину, яка зіграє закоханого в неї хлопчика!

– Навіщо шукати? – зупиняє мене Макс. – Я думаю, що ти сам чудово впораєшся з цим завданням. 

– Ти жартуєш зараз? – злюсь. – Вона – не мій типаж.

– І що? Вважай це просто завданням. Частиною роботи, – відповідає Макс. – Тимуре, я тільки тобі довіряю. Знаю, що межу ти не перетнеш і добре зробиш свою роботу. Саме тому можеш втілювати у життя свій план. 

Оце так підстава! Такого від Макса я не очікував! Спокусити сіру мишку, щоб дізнатися від неї правду про злив інформації. Начебто нічого складного, але сірі мишки – далеко не мій типаж жінок. Доведеться вмикати акторські здібності, інакше нічого не вийде.

– Я тобі це згадаю! – тицяю пальцем у друга, а він тільки усміхається.