Розділ 10. Про наше, про дівоче

За гроші не купити тільки час,

Він всіх нас методично поділив,

Когось він опустив, когось підняв,

А є на кого взагалі забив

Скрябін, “Старі фотографії”

- Ха-ха-ха… ой, не можу! Ти це серйозно?! Ха-ха-ха!!! - Віола, вся червона, схопилася за живіт, близька до того, щоб сповзти по стіні на підлогу і там уже спочити з миром. Я трупів у себе на кухні мати не хотіла, тому гаркнула:

- А схоже, що жартую?!

- Якась ти нервова останнім часом стала, - задумливо відмітила Ясмина.

- Вибач, я…

- Та мені все подобається. А то ходила, вся така добра, врівноважена, до всіх уважна, що аж страшно було трохи. Тепер хоч видно, що ти жива.

- Ну, дякую, - скривилася.

- Та нема за що. У всіх самоконтроль іноді вимикається, ти й так добре трималася. Ось, ліпше випий - у тебе стрес, - дбайлива подруга налила мені півкелиха білого вина, яке щойно по-хазяйськи дістала з шафи.

Тремтячою рукою я взяла келих і одним махом його вихилила. П’ю з самого ранку… Дожилася.

- То що мені робити? - я притиснула чоло до прохолодної деревини столу. Кортіло побитися головою об цей стіл, але я утрималася.

- А що після вечері з його величністю було? Ти не сказала, - з цікавістю й м’якими смішинками в очах спитала Ясмина.

Віола, нарешті, перестала підсміхуватися і, граючи бровами, з натяком протягнула: “Мммммм…” Я вирішила вчинити розумно і просто проігнорувати цю негідницю.

- Вже було пізно, тож я лишилася в палаці.

- Ммммммм, - це вже Ясмина не втрималась.

- Тільки не ти також!

- Все-все, - дзвінко засміялася подруга, - я - сама увага.

- Я спала в гостьовій кімнаті, а не там, де ви подумали. Збоченки, - буркнула, надувшись.

- Ой, а якби й з імператором, то що? Це нормально. Навіть для здоров’я корисно. Просто тебе так весело дразнити! Нереально втриматися, - Віола втерла сльози і сіла за стіл поруч зі мною. - Я взагалі проблеми не бачу. От скажи, він тобі подобається?

- Ну… не можу заперечити.

- Все, тоді твою дилему вирішено, - вона переможно усміхнулася, а я небезпечно звузила очі.

- Віола хотіла сказати, - втрутилась Ясмина, кинувши на квіткарку застережний погляд, - що ти подобаєшся імператору. Це неозброєним оком видно. Тому якщо він також подобається тобі, то немає ніяких підстав йому відмовляти.

- В чому відмовляти?! - я вибухнула. - Він мені ще жодних пропозицій не робив!

- Тоді ти зроби йому, - знизала плечима Ясмина. - Він точно буде на сьомому небі. А то зараз, мабуть, мучиться, і думає, як до тебе, такої відстороненої, підступитися. Бідолаха.

- Угу, бідний він, нещасний, - я пустила очі під лоба, згадавши хитру усмішку Дара. От кого-кого, а його точно жаліти зайве.

- Та й досвіду в тебе явно більше. Зрештою, візьми на себе відповідальність, - продовжила знущатися Віола. - Спокусила невинного чоловіка - і втекла. Як тобі не соромно? - вона закрила рота долонею, щоб не зареготати знову. Надула щоки, заспокоїлася, опустила руку з таким виглядом, ніби просто позіхнула, але під моїм прискіпливим поглядом не витримала і відкрито засміялася.

Ясмина теж, схоже, вважала ситуацію з біса кумедною, бо в її очах танцювали бісенята, але ректорці академії поки вдавалося тримати себе в руках. Педагогічна витримка…

- Дарма я вам усе розповіла, - я зітхнула і випила ще келих вина - цього разу сама налила. В голові почало шуміти від алкоголю. - Ліпше розкажіть мені, що встигло відбутися за минулу добу. Як ви зрозуміли, що мене кіднепнули?

- Ну, в нас день минув спокійно. Я працювала у своєму квітковому, Ясмина - в академії, а хлопці шукали зачіпки в нашій справі. До самого вечора ми й не помітили, що ти зникла.

- Супер.

- Не бурчи, - втрутилася Ясмина. - Першим твою відсутність помітив саме імператор, до речі.

Я витріщилася на неї, а подруга на це тільки усміхнулася.

- Схоже, він серйозно сприйняв твої слова про те, що він може хоч щодня приходити, якщо приноситиме тобі смаколики із Солодія. Май це на увазі, подруго… Коли він прийшов, твоя нова помічниця сказала, що тебе взагалі від самого ранку не було. Можеш уявити, яка шокована вона була візитом САМОГО імператора, - Ясмина скрушно похитала головою. - Оскільки його величність вже досить добре тебе знав, то здогадався, що ти б не кинула помічницю у своєму безцінному магазині саму в перший день її роботи.

- Він викликав нас усіх до себе і спитав, коли ми бачили тебе востаннє, - підхопила Віола. - О, бачила б ти, як він за тебе хвилювався! В нього аж обличчя потемніло, чесне слово!

- Угу, - підтвердила Ясмина. - Він же завжди прямо… сяє чи що. Як сонце. А тоді раптом наче став звичайним.

- Ох, я би все віддала, щоб побачити, що Стефан переживає за мене настільки сильно! - Віола замріяно підперла кулачком підборіддя.