Розділ 1. Кінець економії!

Ой, мамо, на свята
Я не була свята

KAZKA, "Свята"

Ви коли-небудь відчували це прекрасне, незрівнянне, благословенне, променисте почуття, коли ви перестаєте економити на всьому підряд?

Я – вперше.

Сьогодні я виплатила банкові останній платіж за свою крамничку! Святі Стихії, тепер я – повноправна власниця магазину «Пелюстка Лілії»! Яка ж я щаслива людина!

Аж не віриться, що цей день врешті настав.

Я зі щемливим почуттям ніжності провела долонею по дубовому прилавку. Гладенький… тиждень тому старанно полакований моїми золотими руцями. Це місце – моя робота, мій дім, моє дитятко. Чого хотіла, я досягла. Тепер буду просто тихенько жити. Може, навіть найму собі помічницю…

Мелодійно дзенькнув дзвіночок над вхідними дверима, звично сповіщаючи про прибуття нового покупця. Цей звук повернув думки від приємного планування до реальності. Я з відпрацьованою привітною усмішкою глянула в бік дверей, дивуючись, хто це ще не на центральній площі о такій порі. Там же свято саме в розпалі.

Побачивши, хто саме вшанував мене своїм візитом, ледь не розгубила всю доброзичливість.

Пані Мелашка.

Ні, я її поважаю і навіть дуже люблю, але іноді вона буває такою нестерпною… І сьогодні, схоже, саме це “іноді”.

- Квіточко, ти коли сьогодні зачиняєшся? – ніби між іншим запитала пані Мелашка, поклавши на прилавок свою легендарну синю торбинку, яку завжди носила з собою. Все місто знає, що саме цією торбинкою два з половиною роки тому вона відгамселила якогось вуличного грабіжника, що, на свою біду, хотів поцупити в поважної дами гаманець. Тепер ця синя старенька торбинка стала талісманом і засобом самооборони Мелашки. Скільки б я не просила, вона не бажала купувати нову.

Ця пані, якій років трохи за сорок, – моя постійна клієнтка. Її можна охарактеризувати двома простими фразами: «жінка з перцем» і «кров з молоком». Ці асоціації перші спадають на гадку, щойно ви бачите обрамлене густим чорним волоссям квадратне обличчя жінки, її вольове підборіддя, прямий рішучий погляд темних гострих очей і міцну високу статуру з пишними формами, туго затягнутими в корсет.

У місті вона відома переважно твердістю характеру. Якби жінок брали в армію, пані Мелашка точно дослужилася би до звання генерала. Заодно навела би лад в країні… тобто імперії, досі неспокійній після захоплення влади узурпатором. Пардон, після приходу до влади його імператорської величності Дара Великого. Вже три роки минуло, а все ніяк не можу звикнути до нових термінів, хоча політиці імператора дуже навіть симпатизую.

Його величність точно кращий, аніж минула деспотична влада. Життя стало значно більш стерпним, аніж в період роздробленості, коли кожен з чотирьох королів тягнув ковдру на себе і чхати хотів на населення, дбаючи лише про власні амбіції та заоохочуючи расову нетерпимість. Тепер місця королів посіли виборні органи влади, а імператор з тимчасовим урядом розробляють першу в нашій історії Конституцію. Все поступово налагоджується… тільки треба час.

- Як завжди о восьмій, пані Мелашко, - я досі усміхалася, відчайдушно борючись із гарячим бажанням пустити очі під лоба – я вже наперед знаю, що вона спробує витягнути мене на гуляння. І я точно піддамся на її провокації, бо я сьогодні надто щаслива, щоб суперечкою псувати настрій нам обом.

- Перепрацюєшся ти, дитино, захворієш і помреш, - озвучила невтішні для мене перспективи, несхвально похитавши головою. – Де ж це бачено, щоб така молодюсінька дівчинка цілими днями працювала, сама себе утримувала, жила на самоті у великому будинку та ще й сама-самісінька вела справу!

- Віолетта теж сама на себе працює, - справедливо зауважила я, з теплотою згадавши свою єдину подругу.

- Та ви такі дурепи тільки дві на всю столицю! І ба, знайшли одна одну! О, ще в нас є ректор-жінка. Як це так, що вона ще не у вашій компанії? Квітонько, якщо жінки працюватимуть, то нащо нам тоді здалися чоловіки?!

- А за морем матріархат, - я мрійливо сперла підборіддя на долоню, уявляючи собі подібний устрій. Не те, щоб я хотіла сильно змінювати місцевий стан речей - просто цікаво поглянути, як живуть інші.

- Тьфу! Не лайся мені тут! Он дівчатка твого віку вже й за-аміж вийшли, і діточо-ок народили… Та навіть ця твоя Віолета була заміжня! А ти тільки й знаєш, що циферки якісь рахуєш та ведеш цей… як же його?.. Слово новомодне таке якесь…

- Бізнес, - зітхнула я, м’яким місцем передчуваючи чергову тираду.

- От-от! Але я вже змирилася, що ти, замість того, щоб, як годиться, знайти собі чоловіка і дозволити йому про тебе піклуватися, губиш найкращі роки свого життя за прилавком! Так, змирилася! Не дивися на мене так скептчино! Я змирилася. Всяке ж може бути. Може, то матір з батьком тебе погано навчили, а я вже твої поняття виправити ніяк не зможу, бо дитину вчити треба, поки вона поперек ліжка лежить. Але направити тебе на правильний шлях – мій святий обов’язок! Так от, можеш хоч жити за цим прилавком, але тільки не сьогодні. Сьогодні велике свято - в цю ніч народилося Сонце. І працювати у святвечір я тобі не дозволю, бо то є великий гріх!

- Гаразд, пані Мелашко, я зачиню крамницю і більше сьогодні працювати не буду, бо теж шаную Сонце. Але на свято однаково йти не хочу. Там буде багато народу, і мені стане незручно. Як завжди.