P.S. ЮВІЛЕЙ

Учора мені виповнилося тридцять років. Все ж ювілей. Я спокійно ставлюсь до днів народження, але про цей не сказати не можу, оскільки він стосувався не лише мене. За три місяці до цієї дати Вовка попитав мене, який би його дружина хотіла подарунок на своє тридцятиріччя?  Я ляпнула: «Машину часу. Щоб повернутися на шість років назад і побачити наш клас. Або хоча б дізнатися про усіх що-небудь».

Я дійсно цього хотіла, оскільки з того часу, як звільнилася зі школи, ні про кого зі своїх учнів нічого не чула, нікого не зустріла в місті випадково.
Хоча чому тут дивуватися? Коли народилися доньки, я майже з дому не виходила рік, а потім на три роки ми переїхали всією сім'єю до моря. Паралельно з вихованням дівчат, ми з Вовкою будували свій міні-готель. Більше, щоправда, будував Вовка, а я так, трохи допомагала, підгодовуючи працівників, яких періодично привозив мій, як виявилось, дуже хазяйновитий чоловік.

Але в мені давно спало це болюче бажання дізнатися бодай щось про когось із таких дорогих серцю вихованців. І ось нарешті я це озвучила. Вовка тоді нічого не сказав. А потім вмовив відсвяткувати ювілей у ресторані.

— У тебе що, купа зайвих грошей? - дивуючись, запитала його тоді. Місяць нив, що грошей ні на що не вистачає, а тут на тобі – ресторан та свято. Вовка звик до моїх закидонів, тож реагував адекватно.

— Ти мені потім ще дякувати будеш. Тільки домовся з мамою, щоб уночі з дівчатками посиділа, бо Владіка зі Свєтою якось смикати не дуже зручно. Ми їх і так безбожно експлуатуємо.

— Їм тільки на радість, - заперечила я. – Вони ніяк своєї доньки не народять. А тут одразу дві ляльки. А ти що, цілу ніч збираєшся у ресторані сидіти? - не помічала я за Вовкою такої тяги до гулянь.

— Ти й сама не захочеш іти, повір мені, - запевняв Вовка.

— Ага, потім виявиться, що ти притягнув стриптизера? Вова, колись, що задумав? По очах бачу, що якесь шоу намічається? - допитувалася я, але Вовка записався в партизани й стійко витримав паузу до самого дня урочистості.

Коли я увійшла до святково декорованої зали ресторану, заповненої моїми улюбленими випускниками, то мало не знепритомніла. Мої дітки! Як подорослішали та як змінилися! І кожному з них у моєму серці було відведене містечко. Я розплакалася прямо в дверях ресторану. А вони мене кинулися заспокоювати.

Виявляється, Вовка під приводом зустрічі випускників після шести років розлуки організував цей збір. Сходив за старою адресою до Маркіна Ромки, а той передав іншим. Так ланцюжком майже всіх і знайшли. Чого-чого, а такого подарунка я від нього не чекала.

Спочатку ми згадували шкільні свята та будні, потім усі розповідали про себе. А там настав час танців. Першим не втримався Едік Соколов. Його закохані очі весь вечір буравили мене своїм запитанням.
— Я прийшов тоді до школи, у вересні, а вас там уже не було. Сказали, що звільнилися. Невже не працюєте вчителем?

— Працюю, Едуарде, але в іншій школі, - він ніжно взяв мою руку в свою й сумно глянув на обручку. - Ви вийшли заміж?

— А ти не знаєш? Вовка нічого не сказав? – я здивовано подивилася на Вовку, який танцював із Дашкою. Він взагалі поводився так, ніби ми ледве знайомі.

— Про вас – ані слова! І що, чоловік гарний? – наполегливо обробляв цю тему Едуард.

— Не скаржусь. 
    
— А чому не з вами? Не тут?

— Скоро буде. Запізнюється. Ще познайомишся, - встряв Вовка й підморгнув мені. От уже ж авантюрист. Посміхнулася та й годі.

— А ти як? – перевела розмову на Едуарда.

— В банку працюю. У відділі кредитів , - скромно відповів. – Якщо раптом треба буде – завжди допоможу вибрати найкращий варіант, без підводних процентів.

— А спорт? – поціекавилася я.

— Зі спортом довелося попрощатися, коли поїхали з хлопцями в гори. Невдало спустився на лижах. Пів року нога права була загіпсована. Натомість наречену свою в лікарні зустрів, лікувала мене вона, Любаша. Дуже на вас схожа,  але все одно не така, - якось сумно сказав.
Після закінчення танцю мене, дякувати Богові, забрали дівчата в свою компанію, а то б Едік одними очима з'їв. Тут, як і раніше, зіркою була Новікова Лєна. Від неї взагалі очей неможливо було відвести. І шість років тому вона була красунею, а тепер – зірка екзотичного розарію. За своєю наївністю я спочатку подумала, що причина її квітучого вигляду – щасливий шлюб. На жаль, ні. Лєна встигла вискочити заміж, розлучитися з чоловіком після двох років спільного проживання. При розлученні втратити дитину, про що розповіддала зараз  із жалем:

— Я навіть не знала, що вагітна. Цей урод мені такі вирвані роки зробив, такий стрес, що з кровотечею в лікарню забрали. Нічого, його моя мама ледве до інфаркту не довела. Одне я зрозуміла у цьому житті – на чоловіків покладатися не варто. Треба самій ліпити себе, - голосно заявила та розповіла, що пішла на курси перукарів і тепер працює у дорогому салоні краси. Справді, де такій ефектній жінці працювати, як не в салоні краси? Логічно.

Історія Маркіна Роми боляче різанула по серцю. Виявляється, він за пів року після закінчення школи таки не втримався і скоїв крадіжку, за що сів на три роки. Відсидів, усвідомив і тепер важко влаштувався на роботу в ремонтну фірму. Відчаю в очах не побачила, тільки віру, що все буде добре, прорвемося. Рома завжди все сприймав оптимістично. 
Гаврилюк Ліза стала шеф-кухарем у японському ресторані «Якудза», що дуже вплинуло на її і так колобкувату фігуру. Але в очах щастя від того, що займається улюбленою справою. Мене не обдуриш, тільки цілком щаслива жінка дихає такою аурою гармонії. У розмові скромно так зазначила, що незабаром виходить заміж за власника цього ресторану - російськомовного японця Чао Лу. Екзотично, однак.

Від присутніх у залі ресторану дізналася, що Задорожний Гоша поїхав до Ізраїлю з батьками й там працює водієм таксі, а Кондратюк Славік продовжує їздити на змагання з плавання, а у вільний час від спорту тренує дітей у критому басейні. Таня Висоцька закінчила педагогічний інститут і вже рік працює учителем молодших класів. Моя відмінниця Лабутко Аліна «вдало» одружилася з солідним бізнесменом, який посадив її вдома і від цього Аля глибоко нещасна. Чоловік і дітей заводити не хоче, і працювати дружині не дозволяє.