ГЛАВА 31 ІСПИТИ

Іспити, іспити,
Літня весела пора,
Хто вчить, а хто лиш париться,
Страждає дітвора…

На початку червня розпочалися іспити. Щоб якось морально та інформаційно підготувати учнів до такого відповідального заходу, за день до іспиту проводилися консультації. Хоча, як на мене, то якщо не наївся, чого вже тарілку облизувати?

Я вийшла зі школи в компанії двох учениць-одинадцятикласниць відразу після консультації з літератури. Наступного дня у них мав бути іспит, тому розв'язували організаційні питання, а також розповідала, що комусь було не зрозуміло. Коротше, консультація тривала. Піднята дискусія «Хто крутіший: Ахматова чи Цвєтаєва?» могла продовжуватися довго, але я вирішила пригальмувати запал старшокласників, оголосивши, що кожному своє, і в поезії це правило теж діє.

Свєтка Соколова й Марина Ткаченко не заспокоїлися. Оскільки дівчатам було зі мною по дорозі (жили в сусідньому будинку), то вони напросилися провести мене й заразом поговорити про літературу.

Біля самого в'їзду на шкільний двір помітила знайомий мені блискучий мотоцикл. Привалившись до нього, склавши руки на грудях, стояв Вова Титаренко, високий і статний, у рваних джинсах (мода така пішла) та легкій синій футболці. Патли він зав'язав ззаду у хвостик. Спочатку вдала, що не помітила. Зате помітили дівчата:

— Який Вова красень став! - спочатку була фраза Свєти.

— А типу він раніше ним не був, - пирхнула вголос Марина. - Що він тут забув на мотику? У десятих завтра консультація!

— Софія Костянтинівна! - пролунав крик на весь двір. І всі мої надії, що Вова не по мою душу, розбилися вщент. А я розмріялася, що хлопець вирішив покрасуватися на мотоциклі перед дівчатами. Під прицілом здивованих дівчачих очей я намагалася сховати сором і гнів, зупинившись на тротуарі. Ну, і що ти скажеш?

— Дівчатка, йдіть, я вас наздожену, - сказала й попрямувала до Вовки. Зупинившись за метр від нього, суворо запитала, - Ти вчора не вважав за потрібне прийти на консультацію з мови. А клас тренувальний диктант писав. Вчителька розповідала, яка пауза буде при комі, двокрапці та тире. Технічні моменти, дуже важливі, між іншим, – найкраща оборона – це напад, і я нападала. Ну не сюсі-пусі мені розводити на очах у дівчат, у поглядах яких читалося німе питання. Нехай бачать черговий робочий момент у пропрацюванні класним керівником свого недбалого учня.

– Працював. Не зміг, вибач… вибачте, - одразу виправився Вова. – Але я все вчу, повторюю. Ось, програму склав, - він покопирсався в кишені дірявих джинс і витяг з них пом'ятий листочок у клітинку.

– Яку програму? – я вже й забула про свої рекомендації.

— Життєву. На п'ять найближчих років. Якщо цікаво, то можу прочитати, – нагадав.

— Давай сюди, що ти там написав, - я відібрала у Вови листок і пробіглася очима по буквах, що стрибали у різні боки. Цифри він гарно писав. Перший пункт - скласти іспити не менше, ніж на "4". Ого! – хотіла прокоментувати цей пункт, але, як завжди, очі побігли вперед і натрапили на пункт №2 – зробити ремонт у квартирі мами Соні. №3 – погарувати на дачі й виростити великий урожай, паралельно оздоровити бабусю. №4 – нормально закінчити 11 клас, як мінімум, хорошистом. №5 вступити до ВУЗу, якщо не вийде – піти до армії й там примудритися не набити нікому морди. №6 - повернутися й одружитися. На цьому плани закінчувалися.

— Ну як? - він чекав моєї оцінки, немов це був твір чи відповідь на завдання.

— Нормально. Тільки ось із пунктом №2 не погоджено, - зробила зауваження.

— З ким не погоджено? Я із класом погодив. У мене багато помічників намалювалося. Та ми вам хату красивою зробимо за два дні, – обурився Вова.

— А зі мною ти це обговорював? Я не збираюся робити ніякого ремонту. Його тільки почни – ні кінця ні краю. Літо – щоб відпочивати, а не займатися ремонтом. Добре, поговоримо потім, багато справ, я додому, - мені було незручно, оскільки всі учні, які виходили зі школи, підозріло дивилися в наш бік.

— Можу підвезти, - він по-дитячому відверто запропонував свою допомогу.

— З глузду з'їхав? Я пішки. Мене он дівчата чекають, - озирнулася й побачила, що відійшли дівчата, але недалеко.

— Та ну їх тих дєвок, не дають спокійно додому піти. Ви що, боїтеся? Я їхатиму обережно.

— По-перше, я у спідниці, а по-друге, Вова на нас уже половина школи дивиться. Їхав би ти, а… Влаштував шоу.

— Тоді пока. До завтра на іспиті, - він одягнув шолом, сів на мотоцикл, завів його й рвонув. І тільки тепер я зрозуміла, що тримаю його план у руках. У мене вже була готова лекція з кожного пункту цього плану. Нічого, завтра ці лекції доповняться новими аргументами. Сховавши листок у сумочку, я наздогнала дівчаток, і ми продовжили говорити про Цвєтаєву з Ахматовою.

Час іспитів у школі – це і трагедії, і комедії одночасно. Хтось вчить, хтось пише шпаргалки (у народі шпори), а хтось і бомби заготовляє. Комусь щастить і трапляється саме той квиток (буває один – єдиний), який вивчив, а хтось і вчив, і повторював, і завалив усе, що можна було.

Письмові іспити (диктант та математику) склали з горем навпіл – щось написали. Недалекі сіли з розумними й списали. Як потім виявилося, в більшості випадків оцінки у тих, хто списував, були вищими, ніж бали у «трудяг», які писали самостійно. Нонсенс.

— Мама Соня, заціни… зацініть, по укр мові я четвірку таки отримав, - тицяв пальцем у таблицю результатів, вивішену вчителем прямо на дверях кабінету, щоб не діставали, Вова, - А ви говорили не зможу.

— У кого списав? - натякаю, що знаю, як він написав. Ми з ним написали п'ять диктантів, і в кожному помилок штук по двадцять. Неможливо за такий короткий час вкласти в голову Вовки стільки необхідної інформації.

— Хіба це важливо? У кого списав, той отримав шоколадку. Головне – результат!

— Ти краще порадуй мене математикою. Шкода, якщо стільки часу я вбила на тебе дарма, - підливаю олії у вогонь, мотивую.