Кажуть, що усі шкільні відмінники
Егоїзмом славляться давно,
Що в душі вони, звичайно, мрійники,
Але вчать предмети все ж ґрунтовно…
Гордістю школи в усі часи й народи були і будуть відмінники. У моєму «зірковому» класі було аж три відмінники: Ковальчук Артур на прізвисько Дока, Яковенко Маша, яку вся школа знала як Мальвіну, і Лабутко Аліна, яку справедливо називали «ботанічка» або «заучка».
Стовідсотковим відмінником я б назвала лише Артура. Він постійно виконував домашні завдання, часто підіймав руку на уроках, викрикував, якщо не питали, а правильна відповідь з нього аж вискакувала назовні. В класі його поважали. Він міг написати десятка два творів з літератури на одну тему в різних варіаціях для всього класу. Просто тому, що попросили. Йому не важливо було, яку оцінку він отримає, хоча переважно були п’ятірки [Примітка автора – система оцінювання у 90-х роках була п’ятибальною], головне - докопатися до істини, знайти правильне рішення, а задля цього хлопець не гребував задовбати вчителя протягом уроку. Та що там уроку, й на перерві міг продовжити дискусію, й до дому провести, на ходу доводячи, що вічний двигун, наприклад, цілком реально можна змонтувати у його баті в гаражі, але для цього не вистачає якоїсь хреновинки, як тільки знайде – так і зробить. А ще не доведи господи виявить, що вчитель щось не так сказав, переплутав дати чи помилився у формулі — як кажуть діти, “повний амбець”. Начитається Артур книжок різних авторів з історії і дістає до печінок молодого вчителя історії питаннями на зразок “ ви знаєте, що такий-то автор вважає, що шлях “із варягів у греки” пролягав там - то і там- то”, а не там, де ви нам тут пів уроку розказуєте. Вчитель нервується, злиться на Артура, а тому тільки б розібратися хто ж правий: Крип’якевич чи Субтельний? А раптом обидва помиляються, а він же ж хоче знати?
Тому коли у вересні постало питання, кого 10-Б висуває в кандидати на посаду голови шкільного самоуправління, весь клас одностайно проголосував знову ж таки за Артура. Шкільне самоуправління претендувало на демократію. Був і парламент, представники якого визначалися за допомогою загальношкільних виборів. Вибори проходили зазвичай наприкінці вересня. Найбільш «жирною» вважалася посада голови шкільного парламенту. В цей рік вибори обіцяли бути гарячими, адже на посаду голови висувалися три кандидати. З 10-А класу прагнула стати головою Савчук Анна, з 11 -Б — Снаткіна Катерина. Обидві дівки славилися амбітністю й страшенною концентрацією кар’єризму — це я зрозуміла зразу, як тільки глянула на них. І «пощастило ж» ж до цієї когорти примкнути й моєму Кості. Хоч йому допомагав весь клас, і у Кості була найкраща програма, все одно до другого туру вийшли дівчата. Обидві були кращими подругами... правда, лише до виборів. Як тільки почалася вся ця політика в мініатюрі, розплескали таємниці, пересварилися й навіть у бік одна одної не дивилися. Мій клас був на боці Снаткіної. І не тому, що Катя була чимось кращою за Аню, просто не можна ж бути “за” зразу двох кандидаток. Один має бути “улюбленцем”, а іншого треба люто ненавидіти! Чого тільки мої виборці не творили, і всі їхні сили йшли переважно на те, щоб більше гадості зробити Анні, а не афішувати переваги Каті. А люди облаштовані так, що співчувають скривдженим. Тому, напевне, й виграла Анна. Аня обійшла Катю не набагато, і від цього було ще образливіше.
Тиждень школу лихоманило від катаклізму, що звався – вибори. Агітаційні листівки розвішувалися на стінах в коридорах, у їдальні замість меню, в туалеті на кабінках. Одним словом, скрізь, де око рядового учня нашої школи могло побачити потенційного керівника шкільного самоврядування. Діти були зайняті виборами, директор з адміністрацією спостерігали за всім цим і лояльно не перешкоджали, вчителі робили свою звичну справу – одним ліпили у щоденники та журнали двійки, інших нагороджували п’ятірками. Тільки прибиральниці сварилися зранку до вечора, згрібаючи велику кількість паперу по школі.
- Що ж ви їх вчите, вчите, а вони такі тупі? – задала мені риторичне питання прибиральниця тітка Рая. Доволі колоритна особистість в школі. Дивитися на її спілкування з халамидниками спокійно було неможливо. Я просто опишу декілька епізодів, а ви, сподіваюсь, зрозумієте ступінь її креативності.
Тітка Рая мила бокові сходи, які вели з першого на другий поверх. Напевно, в її планах було все ж встигнути домити до дзвоника на перерву. Не встигла. З класу вискочило двоє найбільш прудких індивідуумів і кубарем покотилися сходами донизу. Куди так спішили? В їдальню! Організм, що росте, хоче їсти на кожній перерві. І останні десять хвилин уроку тільки й мріє про коврижку, яку купить у їдальні, а щоб усі не розгребли, бо кожен хоче їсти, а харчів у їдальні обмежена кількість, треба першим встигнути прискочити у їдальню. Такої перепони, як прибиральниця, що нахилилася для миття сходів, хлопці на своєму шляху не очікували. А тітка Рая мала габарити справжньої жінки – не об’їдеш, не обійдеш, на всю ширину сходів. Проте й хлопці мали неабияку реакцію: відштовхнулися від спини прибиральниці, як при перескакуванні фізкультурного снаряду під непристойною назвою «козел», і далі побігли. Лише втекти далеко не вийшло – тітка Рая розігнулася й, не довго думаючи, пожбурила у того, що останнім біг, брудною мокрою ганчіркою, якою ялозила активно сходи усього хвилину назад. І попала! Якісно так попала.
— І коли ж ви, іроди, культурно ходити навчитесь, плем’я мавпяче? Бабуїни дикі!– прокоментувала на додачу. Хлопчак вилаявся, скинув ганчірку з себе і втік, проте, вже не в їдальню. Жалітися мамці на обурливе ставлення з боку техперсоналу школи.
А ще тітка Рая вважалася у школі неофіційним борцем з паліями цигарок. Заходжу якось до завуча, щоб планування поурочне підписати, і стаю свідком розборок мами семикласника й тітки Раї.
#2126 в Сучасна проза
#6682 в Любовні романи
#2702 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 08.12.2023