Канадські психологи довели прямий
зв'язок між дитячими іграми та майбутніми
професіями цих дітей…
(З наукової статті)
Я стояла біля кіоску «Союздруку» вже десять хвилин і не зводила очей з іграшки, яка багатьом людям точно здалася б дивною.
Я прийшла сюди, в інший кінець міста, якраз о тринадцятій годині п’ять хвилин. Я прийшла невчасно… Тільки-но почалася обідня перерва, тому продавчиня зачинила кіоск і помчала додому обідати. Інша дівчинка на моєму місці розвернулася б і пішла додому. Тільки не я. У мене була ціла година, щоб перепочити з дороги, адже довелося йти аж сорок хвилин, і помилуватися … дерев’яними парточками. Саме так. Маленькі шкільні парти, зроблені з дерева і пофарбовані зеленим кольором. Ця іграшка називалася «Шкільний набір». Парточок було п’ять, і вони були безладно накидані та запаковані в целофановий прозорий кульок, що, своєю чергою, був незграбно кинутий на вітрину кіоску.
Я уявляла, як посаджу за ці мініатюрні парточки своїх маленьких ляльок-пупсиків і буду гратися в цікаву гру «школа». До цього я вже гралася так, але мої ляльки сиділи за звичайними книжками, які виконували роль парт. Виготовлені маленькі зошити лежали перед кожним таким учнем-іграшкою, а поруч знаходився неодмінний атрибут – олівець довжиною всього у три сантиметри. Навмисне обрізала олівці, щоб вони були малими, а отже, відповідали за розміром малим учням. Я любила гратися в гру «школа» і вчити ляльок та звірят, яких у моїй дитячій колекції було чимало.
Мій ідеально створений уявою світ одного дня дав тріщину. А все тому, що якось, повертаючись з бібліотеки, яка знаходилася в іншому кінці міста, я помітила в кіоску набір з п’яти зелених парточок. Це ж цілий клас зі справжніми партами! Як мені тоді здалося, вони були недосяжними, адже коштували аж п’ятнадцять карбованців. Рожева етикетка з ціною вбивче впадала в очі, розбиваючи мою кришталеву мрію на малесенькі друзки. П'ятнадцять карбованців! На ці гроші тоді можна було жити тиждень. Я розуміла, що мені ніхто таких грошей ніколи не дасть, щоб купити дуже бажану, але все ж іграшку. Розуміючи це, я кожного разу, йдучи з бібліотеки, завертала до кіоску й милувалася на вітрині поки що недосяжними для мене іграшками. І кожного разу, підходячи до скла, я боялася, що вже не побачу парточок, бо їх хтось купить. Напевне, не тільки мені вони здавалися дорогими, бо час йшов, а їх не купували… слава Богу!
Тепер у мене в кишені лежали ці заповітні п'ятнадцять карбованців – подарунок бабусі на день народження. Вона мені простягла гроші й сказала:
- Купиш, дитино, що захочеш!
Для мене і досі залишається таємницею, чому бабуся дала не десять, не двадцять, а саме стільки, скільки потрібно було для купівлі парточок, - п'ятнадцять карбованців. До цього бабуся купувала сама мені подарунки, і ніколи не давала грошима. А тут такі інвестиції в мою мрію… Можна було купити все, що я хотіла. А що я хотіла? Я хотіла всі ці останні три місяці тільки зелені дерев’яні парточки.
Я дочекалася продавчині, купила набір парточок, вдома розставила їх і довго гралася в школу. Напевне, ніколи я не була більш щасливою, аніж тоді. Приємно, коли збуваються мрії. Особливо, коли тобі тільки десять років…
#2166 в Сучасна проза
#6781 в Любовні романи
#2719 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 08.12.2023