Глава 14

- Так, хто ж не любить подарунків, - з ентузіазмом киваю у відповідь, хоча поняття не маю чого очікувати від Куїна.

- Зазирни в фото, останні два, - простягає він мені свій телефон, стежачи за кожним моїм рухом. Якщо він буде так само витріщатися на мене, коли я буду куштувати його торт, я однозначно вдавлюся.

- Трясця! Сто чортів тобі в печінку! - не стримавшись, вигукую я, гидливо тицяючи йому назад той телефон, не в силах довго розглядати розбите обличчя Метью. - Значить, ти його знайшов. Сподіваюся, якісь зуби ви йому залишили?

- Щоб я та не знайшов! Гм, ображаєш! Не знаю, лялечко, я не рахував його зуби, він соромився показати. А ще Метью просив передати тобі свої найглибші вибачення і шістнадцять тисяч фунтів стерлінгів. Хлопець клятвено пообіцяв, що більше він дівчат в житті не образить. Я цьому паскуді, звичайно, не вірю, але стресонув він серйозно, мало не обмочився.

- І ти не взяв собі ані пенса??? - Куїн мабуть вирішив поставити особистий рекорд «як приголомшити дівчину по повній програмі».

- Е-е-е, Метью був настільки добрий, що навіть віддав нам свій мотоцикл. Сказав, що ходити пішки корисніше для фігури. Тому я вирішив віддати тобі гроші, а собі забрав його улюблену іграшку. А ось тепер можеш пробувати торт!

- У мене щось ніяк два плюс два не складається. Ти і торт, це все одно що я і кікбоксинг. Ти мене розігруєш?

- Чому у тебе може бути хобі, а у мене ні? - знизуючи плечима Куїн простягає мені одноразову виделку та підштовхує до стільця. - Я не готую все підряд, я просто люблю солодке і іноді вигадую рецепти, це розслабляє мою загублену душу.

Фундук, чорнослив, шоколад, молочний крем і ніжне тісто, яке просто тане в роті…

- Сподіваюся, я не проковтну язика і не втрачу пам'ять. Неймовірно смачно! Ти для мене ціла скарбничка загадок, Куїне.

- Ти для мене теж. Спитаю прямо, - вставши позаду мене, спершись руками об стіл, навмисне притулившись до мого обличчя, Куїн прошепотів мені прямо у вухо. - Я не розумію, лялечко, чому ти все ще тут? Книга у тебе є, гроші на перший час теж. На хрін тобі це сурогатне материнство? Потрібно валити, Даяно.

- Я не можу так з ним вчинити. Він мені вірить. Я дала слово, підписала папери. Втекти буде неправильно, непорядно, - важко зітхнувши відкладаю виделку, а він все ще продовжує притискатися до мене щокою.

- Непорядно те, чим вони займаються. В дупу цих багатіїв з їхніми примхами! Здоров'я ще на них своє витрачати! Не шкодуй, адже вони тебе не пошкодують! Ти будеш дурепою, якщо продовжиш тут корчити з себе закохану мазохістку! Подумай гарненько, лялечко, і вибери себе!

Я навіть не очікувала, що він так швидко збереться йти.

- А скласти мені компанію? - здивовано обертаюся, заставши його біля дверей. - А допомогти мені подужати хоча б половину торта?

- Ти і сама впораєшся, - гмикає він. - Поруч з тобою мною долають дивні відчуття. Мені хочеться укласти тебе в ліжко. Тому хоч би чого не сталося. Ще раз з днем ​​народження!

Так, я сама заборонила Даміру мене відвідувати, але в той же час трохи засмутилася, що він не подзвонив і не привітав мене особисто. Дочекавшись вечора, я набрала його сама, щоб подякувати за подарунок.

- Радий тебе чути, - видихнув він і я почула, як він посміхнувся в слухавку. - Як пройшов твій день?

- Я дзвоню сказати тобі спасибі. Дуже красивий букет і просто приголомшливий подарунок. Книга вже у мене, так що я цілий день тряслася та мліла над своїм скарбом. Приємно, коли мрії здійснюються, - ох як же мені хочеться розпитати у нього, як пройшов його день, про що він думав і що взагалі між нами відбувається, але всі питання проносяться лише в моїх думках. Я вперто мовчу.

- Звичайно ти б хотіла відзначити свій день народження не так, не в клініці. Пригнічує, що я все одно не зміг би тебе сьогодні побачити, навіть якщо б мені заманулося наплювати на твою умову. Я все ще в Чатемі, займаюся похоронами свого тестя. І настрій був геть вбитий, поки ти не зателефонувала. Поговори зі мною ще, розкажи мені що-небудь.

- Ти коли-небудь робив божевільні вчинки? Крім нашого з тобою сексу. Виходив за рамки англійської стриманості? Реготав до сліз, зривав голос до хрипоти? Коли ти в останній раз визирав з-за маски сумного віслюка і був собою? Знаєш, я якось читала, що багатьом людям подобається себе жаліти, вони упиваються цим почуттям роками. Будують для себе у відкритому полі начебто нездоланні стіни, замуровують виходи і корчать з себе жертву. Розізлися на мене! Розсердься на себе, на своє довбане життя і зміни його нарешті! Чатем всього лише в п'ятдесяти трьох кілометрах від Лондона!!! - кинула я слухавку.

Не знаю, що на мене таке найшло. Так, я буваю непослідовною, як і багато жінок, часом, коли ми говоримо «ні», ми маємо на увазі «так». Поставивши умову не бачитися зі мною, я може хотіла, щоб він наполягав, щоб домагався зустрічей, щоб зрозумів, що він насправді хоче. Хоча… може, йому справді зручніше відчувати себе нещасним.

Я рідко лягаю спати злою, і навіть не розумію, як у мене вийшло заснути на таких емоціях. І що дивно, я дійсно сумувала за ним, і зателефонувала сповнена почуття теплої подяки, а потім раптом розлютилася. Спалахнула сірником! Якби в цей момент Дамір стояв поруч - я б в нього ще чимось жбурнула.

- Так, ладно!

Різкий спалах світла змушує мене заплющити очі і накритися з головою. Спросоння погано міркую, що відбувається. І коли Дамір зриває з мене ковдру, дивлюся на нього, як на ворога народу.

- Я розлютився! Оригінальне запрошення. Ось він я, примчав. Що ти мені тепер скажеш?! - очі кольору віскі й правда сердиті.

- Навіщо ти приїхав?

- Не буду відповідати, краще покажу! - одним махом знімає через голову светр разом з футболкою, жбурляє на підлогу і розстібає штани.

- Ти з глузду з'їхав? - бубоню я, нарешті, прокинувшись. На годиннику друга ночі, а в моїй палаті голий хлопець.

- Так, геть злетів з котушок. А ти що тільки помітила? - і схопивши мене за зап'ястя, вмостившись між моїх стегон, Дамір накрив мене своїм тілом.