Глава 11

Так не хочеться йти в душ. Взялася за дверну ручку, ткнулася носом собі в плече, щоб ще раз втягнути в себе запах Даміра, перш ніж я змию з себе сліди його дотиків. Ох, що за божевільна ніч! Пристрасть, як вибухова хвиля, все знесла на своєму шляху ще раз демонструючи свою силу і наскільки слабка людська істота перед своїми бажаннями. Я, як завжди, ускладнюю собі життя, тому що жити просто мені, напевно, вже нецікаво. Маю велику надію, що Дамір прислухається до голосу розуму і буде навмисно уникати наших зустрічей, інакше я не знаю, як після цього дивитися йому в очі і робити байдужий вигляд.

…Ненавиджу гінекологічні крісла, в них чомусь відчуваєш себе жертвою. Не люблю, коли в мені копирсаються руками і взагалі терпіти не можу лікарні. Чомусь сьогодні все частіше в думках спливає питання «навіщо я погодилася?». Після огляду мене в терміновому порядку попросили з'явитися до кабінету Джоан і вже прямо з порога мені не сподобався вираз її незадоволеного обличчя.

- У тебе цієї ночі був бурхливий статевий акт, Даяно? - метнувся на мене колючий погляд з-під окулярів.

- Так. Відтягнулася наостанок, - криво посміхаюся їй у відповідь. Знала б ти з ким у мене був цей акт - ти б взагалі з крісла звалилася. - А що, це може якось перешкодити процедурам?

- Подібні стосунки слід припинити! Звичайно, це може негативно позначитися на процесі імплантації яйцеклітини. На цей період про чоловіків і сексуальні ігри варто взагалі забути. Прошу, постався до цього серйозно та відповідально, якщо ти маєш намір отримати за це гроші, а не прохолоджуватися тут за рахунок клініки. Я хочу, щоб ти прочитала і підписала ці папери! - штовхає вона до мене ручку і кілька скріплених аркушів з печаткою.

- А де копія для мене? Давайте тоді вже всі будемо серйозними та відповідальними. Подібний договір повинен мати кілька копій. Я хочу отримати на руки свою, - посміхаюся, але моя брова піднята з красномовним викликом. Адже вони не тримають мене тут за дурепу. Упс, який незграбний момент, докторе Кемпбелл. Дивлюся, як Джоан, стиснувши губи, дістає з шухляди ще дві копії і жбурляє мені їх на стіл. Що ж, займемося вивченням, мені поспішати нікуди. Порівнюю кожен рядок у всіх примірниках. За цей час Джоан встигла випити дві чашечки кави і нервово зжувати три жуйки з нікотином. Я вмію вимотувати кишки, бути вредною і навіть непослідовною, це мій мінус, але ви ж теж хочете отримати свої грошики, докторе, тому терпіть і любіть мене такою, яка я є.

Нарешті, ставлю свої підписи і чую, як скрипить зубами Джоан.

- Щось ще на сьогодні? - згортаючи свою копію в трубочку, піднімаюся з місця, нервуючи її до сказу своїми милими посмішками.

- Через дві години приступимо до першого етапу. Поки що можеш відпочивати, - вона теж уміє «тримати обличчя», але я їй подобаюся все менше.

Після цього етапу і безсонної ночі я провалилася в глибокий сон та спала мов убита до пізнього вечора, різко прокинувшись від вже знайомого сну. Я бачу його час від часу. І пора б вже проаналізувати про які події він мене попереджає, що пророкує і чому сниться з незмінними деталями, ніби запис на плівці. Я знову біжу з пагорба вниз, мені чотири рочки і позаду я чую голос матері, яка благає мене зупинитися. Я не слухаю, біжу та регочу, поки мої ноги не заплуталися в вересі і я не впала, вдарившись головою об камінь. Це не просто сон, не вигадані мозком фрагменти, це спогад. У мене після тієї події залишився невеликий шрам на скроні. Але цей сон такий яскравий, що я навіть відчуваю запах вересу і чую, як над ним гудуть бджоли.

Незважаючи на пізню годину спати більше не хочеться, і натягнувши м'який кардиган йду бродити коридорами з думкою вибратися на вулицю та погуляти навколо клініки.

- Занадто пізно для прогулянок, Даяно, - зупиняє мене в фойє чергова медсестра, посміхаючись посмішкою доброї феї. Потрібно буде потренуватися, раптом я теж навчуся цим фокусам блаженних.

- Не спиться. Хочу на свіже повітря!

За руки вона мене тримати не стала, але якусь галочку в своєму робочому планшеті поставила.

Я ледь встигла дійти до рога, прямуючи в бік парку, коли за моєю спиною пролунав тихий голос Даміра:

- Даяно, - спочатку я не повірила своїм вухам, хіба мало що може вночі привидітися та почутися, але він знову повторив моє ім'я. – Даяно!

Так повільно, не повертаються навіть в уповільнених зйомках. Боюся, що як тільки я на нього погляну у мене знову почне іскрити в мозку та підігнуться коліна. Адже в його голосі, в тоні, яким він покликав мене, стільки ще нерозтраченої ніжності та смутку. Які чорти тебе принесли сюди, Даміре?!

Поки я робила над собою зусилля він вже встиг підійти до мене впритул. І звичайно ж я знову зіткнулася з цим оксамитовим п'янким поглядом, який оповив мене своєю незрозумілою владою.

- Привіт, - ловить і стискає мою долоню. - Чи не занадто ризиковано гуляти так пізно самій?

- Ризиковано брати мене за руку під пильним наглядом камер, - наполегливо вириваю у нього свої пальці. - Не хочу, щоб ти себе скомпрометував і це відбилося на твоєму шлюбі.

- Ти сердишся?

- Так. Так, тому що думала, що як мудрий та обережний джентльмен ти позбавиш нас від мук незручності та бажання ... знову хоч ненадовго ... доторкнутися губами. Своєю появою ти будиш в мені якісь дурні надії, адже я знаю, як буде насправді. А ти схоже мазохіст! – і все, я вже тремчу і не знаю, як це вгамувати.

- Намагаючись зібрати думки, аби придушити свої бажання реальністю, я колесив містом, проїжджаючи повз побачив світло у вікні твоєї палати і не зміг не зупинитися. Не вистачило мудрості, - іронічно тихо гмикає він. - Знаєш, відмовитися бачитися після всього – вище моїх сил. Навчи як стати бездушною тварюкою. Розкажеш методику? Допоможеш мені? – і знову цей вбивчий сарказм, наче це я винна.

- Допоможу. Можу наговорити тобі купу гидот, ти образишся і знайдеш сили піти. І більше я вже не буду здаватися тобі такою милою. Потрібно перетерпіти, ти ж запевняв мене, що це тимчасове явище.