Глава 7

- Я не авантюристка, ти про мене нічого не знаєш і ні чорта не розумієш! Ти покажеш мені книгу чи ні?

- Звичайно, це ж єдине, що тебе збуджує, - гмикає та відчиняє переді мною пасажирські дверцята. - Заплигуй швидше, поки у мені не заснув джентльмен.

- Боже, як мені «пощастило» опинитися в самому центрі твоєї павутини?! - так, я знову сіла до нього в машину, кинувши сумки на заднє сидіння.

«Азартні люди насолоджуються смаком ризику. Вони будуть прагнути випробувати його знову й знову, тому що це частина їхньої суті, відсутня крапля бажаної ейфорії» - любив повторювати мій батько.

- Ти мій щасливий збіг обставин, Даяно. Фортуна мене любить і часто балує, ось і підкинула мені вирішення питання. Я щасливчик, - кинув мені у відповідь Куїн, петляючи вуличками Лондона.

- Тоді виходить, що я невдаха і фортуна наді мною просто знущається.

- Ой, не хникай. Ти знайшла книгу, яку все життя, як ти кажеш, шукав твій батько. Хіба це не везіння? А знайомство зі мною? Адже це винятковий подарунок долі!

- О, так, для повного щастя мені якраз не вистачало дружби з зухвалим бандитом. Дуже екзотично. Я в захваті, - скривилася я, сердячись на нього за його задоволені посмішки.

Моя уява малювала картину, де в напівтемряві кімнат серед антикварних меблів панувало нагромадження краденого, дивних коробок та витаючого в повітрі пилу. Тому я навіть розгубилася, опинившись в цій милій світлій квартирці в самому центрі з видом на Трафальгарську площу.

- Затишненько, - зітхнула я, вже уподобавши собі місце на теракотовому диванчику біля вікна. - Я буду віскі з льодом, дорослу порцію, - простежила я поглядом за Куїном. Я не можу позбутися думки, що це ще не все, що у цього хлопця занадто складний план і особисті мотиви. - У тебе є дівчина, Куїне? Вибач, що не помахала червоним прапорцем, ще не обзавелася.

- Я тобі подарую цілий набір, - гмикає він, розливаючи по келихах бурштиновий напій. Значна колекція його домашнього бару викликає у мене мимовільне захоплення. Чим більше я з ним спілкуюся, тим загадковіше він для мене стає. - У мене є подружки, з якими іноді можна непогано вовтузитися в ліжку. Але ж ти маєш на увазі інше, щось схоже на почуття. Я вважаю, що любов - це утопія. Вважаю за краще бути з тим, з ким просто добре. Навіщо ускладнювати життя безглуздими формами страждання, - простягає мені келих, робить ковток зі свого, ставить на столик і зникає в іншій кімнаті. Через хвилину повертається, несучи в руках контейнер, і це безумовно те, про що я думаю. Коли він передає мені його в руки - весь інший світ перестає для мене існувати ...

Я навіть не знаю, скільки минуло часу, поки я перегортала сторінки спеціальними щипцями, милуючись кожною витіюватою великою літерою. …З цього забуття мене висмикнув дотик чоловічих пальців, подушечки яких торкнулися моїх губ.

- Що з тобою, Куїне? - обурююся з щирим подивом, ніби не розумію, що він взагалі тут робить.

- Я вже втомився тобою милуватися, тепер я хочу тебе поцілувати, - нахиляється він ближче, але я ухиляюся і тягнуся до телефону, який так вчасно врятував мене своїм дзвінком.

- Добрий вечір, Даяно. Це Дамір. Ми домовлялися, що ти скажеш мені свою відповідь, - його голос звучить з ноткою суму. -Ти вже прийняла остаточне рішення?

- Мені важливо сказати про це під час особистої зустрічі. Зможеш забрати мене на розі Мелл хвилин через п'ятнадцять? - причому рішення зустрітися з Даміром виникло спонтанно, мені потрібна була причина уникнути домагань Куїна.

- Не встигну. Давай через двадцять, - поклав слухавку красунчик.

- Куїне, я може й люблю ризик, але я не легковажна дівчина, - ховаючи телефон, кажу якомога м'якше. - Поцілунки вони ...

- Передчасні? - стежить він за мною пильним майже хижим поглядом.

- Я ж тобі казала мені зараз не до хлопців ...

- Еге ж, у тебе в планах до пенсії ганятися за рідкісними книгами.

- Ти погано мене знаєш, а я тебе так не знаю взагалі. На вигляд ти милий хлопець, але ... - не знаю, як сказати делікатніше, щоб його не розсердити.

- Давай уявимо, що ти вирішила сказати: «мене трохи бентежить, що ти не зовсім законослухняний громадянин, Куїне», - посміхається він і я ще раз переконуюся, що у цього хлопця до чортиків хваткий розум. - Добре, у тебе буде час дізнатися мене краще. Зі мною дійсно краще дружити. І мені не подобається, коли мене відштовхують. Ти переконалася, що книга не фальшивка? - різко змінює тему і у мене від його тону мороз по шкірі повзе.

- Так, вона справжня і я ... просто вражена.

- Я бачив. По твоїм щокам котилися сльози.

- Як довго ти готовий чекати?

- Чекати чого, Даяно? - дуже незвично, коли з веселого шибайголови він може різко перетворюватися на жорсткого чоловіка, чий вимогливий та колючий тон залишає в душі неприємне відчуття. Роблю останній ковток віскі і ніби граю з ним в шахову партію, де кожне моє слово вирішальний хід.

- Ти ж притримаєш цю книгу для мене поки я не отримаю свої сто тисяч? На запліднення може піти місяць або два, - знали б вони, як мені противна вся ця ситуація.

- Залежить від настрою, я несподівано став дуже чутливим.

Ті, хто склав книгу «Послання лісу», свято вірили, що творець всього живого на землі має жіночу природу. Вони були впевнені, що найсильніша істота на цій планеті - це жінки, і спочатку їм судилося правити світом, тому що жінки можуть приборкувати та підтримувати слабких духом чоловіків, направляти їхню фізичну міць на благо. Але чоловіки з цим не погодилися, кинувши виклик творцеві. І кидають його досі. Я ще прочитаю цю книгу, кожну сторіночку і не один раз, а поки, якщо вже я найсильніша істота, доведеться вдатися до жіночої зброї. Чоловіки це називають підступністю. 

Не знаю, чи чекало зачеплене чоловіче его, що в наступну секунду мої губи притиснуться до його губ, а язик рішуче протиснеться в рот. Частково сміливості мені надав випитий віскі, частково моя упертість та бажання отримати бажану річ.