Глава 6

- Все правильно? - подумки чортихаючись, просвердливши вже в місіс Бігс двадцять три дірки, спостерігаю, як вона знову перераховує гроші. - Не сподівайтеся, зайвого не поклала.

- Ми розрахувалися, Даяно, - зашарілася від щастя ця скупердяйка. - Ось твій ключ, номер складського приміщення на брелоку, все твоє барахло там. Заодно сплатиш оренду боксу, але це вже не мої проблеми.

Шкода, що ця корова вже в тому віці, коли її ніби як непристойно тягати за волосся або дати їй в ніс. Гаразд, я просто помрію про це.

Відчиняючи свій бокс номер вісімнадцять, трясуся та молюся, щоб татова валіза була на місці. Тому я увірвалася всередину майже як божевільна. І під купою одягу, який просто звалили в купу, ковдр, подушок та коробок із взуттям я, нарешті, знайшла свій скарб. Кодовий замок не зламаний, відчиняю з побожним трепетом знайомим від самого дитинства. Ось вони дванадцять надзвичайно дорогих для моєї пам'яті книг, які коштують ціле багатство. Але вони для мене безцінні. Кожна зберігається в спеціальному герметичному контейнері, тому валіза така громіздка й важка. 

Деякі речі заштовхую в сумку: змінну білизну, улюблений кардиган, джинси та кросівки. Решту доведеться залишити поки що тут. Головне забрати валізу і заховати в надійному місці. За оренду я домовилася й оплатила, навряд чи хтось на цей мотлох зазіхне. Викликаю таксі, зачиняю ролету, клацаючи замком, випрямляюся, повертаюся ... і приростаю до місця.

- Допомогти донести валізу, лялячко? - посміхається Куїн, грайливо піднявши брови. – Адже вона заважка, а гарненьким дівчатам шкідливо тягати важкі речі.

Клянуся, він знає, що в валізі. Судячи з того, як блищать ці зеленуваті очі. Сучий син розумний та до біса зухвалий. Поруч нікого, хто міг би мені допомогти, і Куїну буде не важко відібрати у мене валізу.

- Дякую, я сама, - вчепилася за ручку обома руками. Зробила б крок назад та нікуди, я й так вперлася спиною в стіну. А ось Куїн підійшов ближче, примостившись поруч зі мною збоку, взявшись накручувати на палець мій локон.

- Адже зрозуміло, що там не панчішки з заколочками. Там твій скарб, книги, яких, як ти казала, у тебе немає. Але брехала ти не дуже переконливо. Чи бачиш, професійний брехун знає нюанси та зауважує такі крихітні дрібниці, які дозволяють безпомилково розпізнати брехню або правду. Я не збираюся їх у тебе відбирати, лялечко, видихни вже.

- Якось не дуже віриться, особливо професійному брехунові.

- З ними багато метушні, складно знайти хороших клієнтів. Ось картини, рідкісні монети або камінчики - це інша справа. Розслабся, Даяно. Скоро у тебе з'явиться ще один екземпляр стародавніх каракуль. Книги - це не моя сфера. У мене інший інтерес. Для початку скажи, куди ти зібралася їх перти?

- У камеру зберігання, - видавила крізь зуби, а серце б'ється, як у зайця, бігає по всьому тілу, зараз здається в лівому коліні.

- Не так надійно, як в банку. У деяких банках є комірки для габаритних цінностей.

- Дякую розумнику, без тебе знаю. Але вартість оренди таких комірок мені не по кишені!

- Я тобі з радістю позичу, злюко. Але ти повинна віднести цю валізу в МЛТ банк.

- З чого раптом? Припини чіпати моє волосся ти мене лякаєш!

- Воно мені подобаються. Твої локони пахнуть трояндами, - Куїн нюхає пасмо мого волосся і відверто випробовує мою нервову систему. Будь проклятий той день, коли мене понесло в той паб. - Ти підеш саме в цей банк, тому що, коли тебе залишать в сейфі одну, ти приліпиш до замка одну маленьку штучку.

- Ні, ні, ні! Я не збираюся брати в цьому участь! Якщо ти надумав грабувати банк, будь ласка, але не потрібно втягувати в це мене! За це багато дають! Я відмовляюся порушувати закон! Тим більше там всередині камери, вони відразу все з'ясують. Ні! І не потрібно корчити таку пику! Дай пройти, на мене чекає таксі! - але по його позі розумію, що пройти він мені не дасть.

- Хто це у нас не порушує закон, хитрюго? Ай-ай, не гоже лукавити. А книги в цій валізі, придбані законним шляхом? - примружив він одне око. Куїн поводиться так, ніби він просто розважається. З одного боку, можна навіть подумати, що він дуркує, якби він не був одним з банди Л’ю. І тут мене осіняє ще одна здогадка.

- Навряд чи у вас з батьком були гроші купувати їх на аукціонах. Ви купували свої рідкісні книги у ділків на чорному ринку. Іншими словами - крадене. Мені продовжувати, лялечко? Ніхто тебе з цим не зв'яже. Банда Л’ю не матиме до цього ніякого відношення, це зроблять інші люди у яких свої рахунки з цим банком, вірніше з власниками. Я просто отримаю відсоток. Про тебе крім мене ніхто не знає. Мікродатчик буде на твоїй сережці. Торкнувшись вушка, ти невимушено торкнешся замка, залишаючи сейф. Малесенький магнітик ніхто не помітить. Ти ж хочеш побачити «Послання лісу» і зберегти ці? – киває він на валізу. - Обіцяю, твої іграшки не чіпатимуть. Я навіть дозволю тобі поритися у мене на полиці, раптом там ще завалялася якась рідкісна книженція.

- Ні, Л’ю, це великий ризик. Ти ж і є Л’ю, я маю рацію?

Загадково посміхаючись, він просто мене розглядає, не поспішаючи відповідати на питання. Але я майже впевнена, що він ватажок банди ірландців. Простого бармена не відправили б умовляти мене вчинити такий злочин.

- Тобі вже підібрали пару виродків, яким ти повинна виносити дитину? - різка зміна теми майже підриває мені мозок, роняю валізу і різко повертаюся до нього всім корпусом. – Тихо, тихо. Не нервуй так. Скажеш мені хто ці люди? - навіть образливо, що Куїн мене не боїться.

- Це конфіденційна інформація, - деякі чоловіки можуть вибісити до крайньої межі, за якою в тобі живе звір. І здається, мій звір вже прокинувся.

- Ой та годі. Ти хіба вже підписувала папери? Будь хорошою дівчинкою, назви Куїну прізвище, і я надам тобі останній аргумент, - зображуючи найчарівнішу злочинницьку посмішку він терпляче чекає. Тьху, от же ж дідько! Час від часу не легше!

- Містер Шаклі та його дружина баронеса Лінда Морлі. Я тебе ненавиджу.