1-5 глави

Передмова
В чому полягає цінність чогось? В його історії.
Цінність певної картини чи скульптури полягає в її історії. Цінність і мудрість книги полягає в історії її написання та історії її читача. Цінність і визнання людини залежить від історії її перебування на землі.
Так само і будь яка річ в цьому світі. Тільки ми можемо покласти цінність чомусь. Але є дещо, що об'єднує нас. Душа.
Скептично ви відноситься до цього слова чи ні, але щось нами таки керує.
Що буде, якщо не думати про свою душу, а в один момент боятися її втратити?
Історія головної героїні - Анни - відбувається в невеликому місті, яке на перший погляд, могло здаватися просто містом, з звичайною історією. Але, як завжди це буває, непомітні речі чи місця ховають в собі великі таємниці.
Історія Анни оповита не зрозумілими їй речами. Перешкод до істини занадто багато. Впорається вона з ними чи ні? Переможе вона ворогів? А головне, чи переможе вона себе?
Таємниця від таємниці. Шлях від шляху. Зло від зла. Добро від добра. Як зупинити цю петлю?

"Пожирачі душ. Світанок."
ГЛАВА1
00:00. Літо. Серпень. Україна. Івано франківськ. Кафе на окраїні міста. Неонова вивіска вимкнулась. В одному із вікон горить увімкнена лампа. Чути голоси жінок. Одна жінка зі сміхом вийшла з вхідних дверей кафе. Жінка років 40, з недбалим пучком волосся на голові, одягнена в світлі джинси і сіру футболку. Жінка вийшла на грунтову дорогу, яка була всипана дрібним піском і слідами коліс автомобілів. Жінка зупинилася, поглянула в нічне небо, вдихнула свіже нічне повітря і вперше після важкого робочого дня усміхнулася.
- Мамо ! - пролунав голос ззаду жінки.- Йдемо до дому.
-Так.-відповіла жінка і повернулася до своєї вісімнадцятрічної дочки. Молода дівчина дивилася на свою матір блакитними очима. Її русяве волосся , з рудим відтінок, було заплетене в дві коси. Молодий погляд вмить змінився на впевнений. Вуличний ліхтар освітлив постать дівчини. Темні джинси, синя футболка, кеди. Перед цією дівчиною розкритий весь світ.
- І коли ти встигла так швидко вирости Анно . -промовила ніжним материнським голосом жінка. Анна усміхнулася у відповідь матері.
- Зараз підемо до дому. Я лишень викину сміття в бак.- сказала Анна. Вона взяла матір за руку, ніжно обняла її і відійшла до сміттєвих баків.
Кафе "Софія", яке було назване на честь матері Анни, знаходилося на обїзній міста. Недалеко від кафе протікала річка, від центральної дороги до входу метрів 10, з обох боків будинку були два дерева, які ховали відвідувачів від палючого сонця. Ззаду кафе була лісо-паркова зона, приблизно на метрів 500 в довжину.
Анна несла в обох руках мусорні пакети. Вона відкрила баки, з них пішов жахливий запах прілості і гнилі.
-Колись усе це закінчиться, і я не буду більше чути цього запаху. -подумала Анна. Вона працювала заради матері і для того щоб вчитися в університеті. Їй остогидли запахи смаженого і звуки миття посуду. Вона мріяла бути журналістом, писати статті і брати інтерв'ю. Це було в її планах, вона йшла до своєї мети, маленькими кроками , але йшла.
Анна на мить задумалась, як би змінилося її життя, як вона б ходила на пари, яка буде наляканою перед першими екзаменами, який одяг буде на ній, коли вона буде вперше брати інтерв'ю.
З роздумів і мрій її розбудив звук розбитих склянок, який пролунав ззаду кафе. Анна подумала що це якийсь безхатько намагається залізти в будинок. Вона узяла палицю, яка лежала біля баків, і впевнено крокувала прогнати злодія. Вона підійшла до кута будинку, щоб несподівано постати перед крадієм.
- Стій !- прокричала Анна, вискочивши зза кута. Від склянок до її ніг побігла кішка.- А це ти Матильдо. Мама тебе кормила недоїдженими котлетами. Не мяукай біля моїх ніг. Ти розбила ці склянки, а мені завтра їх прибрати. Ех ти.
Раптом почався крик. Анна замовкла. Знову крик.
- Мамо !- Анна з вигуками побігла до входу, де стояла її матір. - Мамо! Мамо!-чимдуж кричала біля входу Анна. Матері ніде не було.
Під час літньої жари подув холодний вітер, який пробивав до кісток. Аннене серце стукотіло в її вухах . Навколо не було ні душі. Все наче заморозилось .
-Мамо. - голос Анни тремтів.
Вуличний ліхтар раптом згас. Анна не могла сфокусуватись на чомусь одному. Вона повертала голову в різні сторони. Її погляд пристально дивився на лісо-паркову зону. Зза дерев повільно просувався густий туман. Навіть крізь нічну темряву було видно холодно-білий колір цього туманну.
Анну хтось схопив за лікті. Анна закричала з страху. Вона озирнулася. Це була її матір. Вона була вся в крові. Світлі джинси стали багряно-червоними. Кров була усюди. Матір однією рукою тримала доньку за руку, а іншою за свою шию.
-Мамо!- власний крик привів Анну до тями. - Мамо! Що сталося?! Що мені робити?!
Софія хотіла щось промовити до доньки. Але погляд обох застиг на власних ногах. Усе навколо було вкрито густим туманом. Усе оніміло.
- Тікай.- прошепотіла Софія.
- Мамо ні. Нам треба в лікарню. Йдемо. Швидше! Обіпрись на мене.- Анна взяла маму під руки і сперла на себе.
Навколо них був чутний звук вітру, але вітру не було . Анна почула з шоссе звук автомобілів. Вона чимдуж попрямувала, з матір'ю, до дороги. Знову звук вітру, але тепер із шурхітом. Раптом Анна почула що вітер дмухнув їй в шию. Дихання завмерло. Анна глянула на матір. І в цей момент очі матері зробити повні жаху. Софію щось вирвало з під рук Анни і затягло в туман. Зойк матері.
-Мамо!- кричала зі слізьми Анна. Відповідь була тільки тиша.
Анна не розуміла куди йти. Вона нічого не бачила крізь морок туману. Її ноги вже не пам'ятали де кафе, а де шосте.
Туман почав раптово розсіюватися. Сяйво зір освітлювало краплі чогось на землі.
- Мамо. - тихо прошепотіла Анна. Ніде не було і звуку.
Анна відчула чийсь подих на власній шиї, і вирішила тікати. Їй це не вдалось. Щось наче мотузкою обвязало її туловище і кинуло об землю. Вона вдарилася головою, перед очима все поплило. Вона почула крізь туман чиїсь кроки, які наближалися до неї. Сльози в очах, не ясність бачення і туман дали побачити тільки чорний силует , який наче хотів її накрити, ніби плащем. Анна на руках відповзала від силуету, але чим далі вона повзла тим блище силует наближався. Вона відчула спиною що притиснулась до холодної бетонної стіни. Все далі їй нема куди повзти. Силует підняв в сторони руки. Анна відчула вітер. Силует ривком хотів наблизитися до неї. Та раптом інший звук. Наче світло ліхтарика , щось влетіло на силует. Невідомий Анні звук. Туман почав зменшуватися. Анна розглядала вже два силуета, які наче боролися між собою. Раптом на землі загорівся вогонь. Від вогнища розлетілися друзки.
Серце билося в вухах Анни. Інший силует стояв не рухаючись. Він дивився у вогнище, а потім повернувся до Анни. Вона розуміла що це постать людини, але боялася навіть поворухнутися. Туман був як і в її очах, так і навколо неї. Силует зробив крок до Анни, а потім зупинився. Анна відчувала на собі чийсь погляд. Вона не бачила ні обличчя, ні кольору волосся, ні навіть одягу силуета. Анна спробувала прокліпати очима. Все що їй вдалось помітити це дві руки силуета. Одній було щось довге, наче палиця, а на іншій щось блистіло,щось схоже на перстень.
Силует ще мить постояв, а потім зник з її очей. Де інший силует? Де вогонь? Що відбувається?
Анна поволі піднялась на ноги. Її погляд був прикутий до туману , який точним напрямком повертався з звідки і прийшов. Паркові ялини поглинули туман. Анна повернула голову в надії побачити свою матір. Її погляд був до чогось прикутий. В очах був жах і сльози. А тіло Софії бездиханно лежало на землі.