Розділ 23. Ніколи нічого подібного

Розділ 23. Ніколи нічого подібного

Лікар поставив порожній келих на піднос Освальда і знову почав щось писати на папері. Ліза вважала, що цього разу з-під його олівця все ж таки вийде рецепт для хворої.

Зважаючи на все, рецепт цей був дуже непростий. Лікар виглядав зосереджено і все писав і писав. У вітальні стало тихо. Чути було лише як потріскують дрова у каміні.

Коли один аркуш був повністю заповнений каракулями (і чому у всіх медиків такий нерозбірливий почерк?), лікар почав виводити нерівні рядки на другому аркуші. Що він там пише? За цей час невеликий медичний трактат можна було написати. З кожною хвилиною цікавість присутніх дедалі більше зростала, і одночасно зростало й занепокоєння Лаури. Вона почала крутитися на софі, наче раптом прямо посередині матраца лопнула пружина. І лише медсестра залишалася незворушною — мабуть, звикла, що призначення її патрона рідко бувають небагатослівними.

Коли третій аркуш був повністю заповнений записами, лікар нарешті вирішив, що рецепт завершено, і передав його помічниці. Усі присутні завмерли в очікуванні оголошення призначень.

І раптом…

…ні сіло ні впало на Лізу накотило дивне відчуття. Вона не знала як його назвати. З нею ніколи нічого подібного раніше не траплялося. Воно було настільки сильним, що чинити опір йому не вдавалося. Ліза наче перестала належати сама собі.

Вона підійшла до Освальда і прошепотіла.

— Можна мені блокнот та олівець?

Якщо той і здивувався проханню, ніяк цього не виказав. Вже за хвилину Ліза сиділа в кріслі у своїй кімнаті і швидко-швидко записувала слова, які бралися нізвідки. Весь аркуш виявився заповнений текстом і лише тоді дивне відчуття, яке володіло Лізою, почало відступати.

Вона прикрила очі і посиділа нерухомо, доки нормальна частота дихання не відновилася. Що це зараз із нею було? Згадалася розповідь Елізабет про те, як з нею вперше стався напад автописання. Невже щось подібне сталося і з Лізою? Аж мурашки пішли по шкірі. До цього моменту вона до кінця не вірила, що має якісь там здібності. Але ще треба прочитати, що вона написала. Може, там якась нісенітниця, дитячий віршик на кшталт "у лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялинонька, і зайчик з нею ріс".

Обережно розплющивши очі, Ліза почала читати. Ого! Невже це все щойно написала вона сама?!