Розділ перший

"ПозаЗемна Мандрівка"

Розділ перший.


-На свій захист можу сказати, що Місяць був повний, а ви мене залишили без нагляду! - виправдовуючись кинула дівчина.

-О так, що я собі дозволяю! - відкинув чолов'яга.

-І я так кажу. - спокійніше мовила дівчина.

-Ну звісно. - з косим поглядом мовив чолов'яга.

-Я зайнята перетворенням москалятини на салат. - дивлячись на ніж, з яким вона працювала заявила дівчина.

-Не думаю, що аркуш паперу буде смачним. - зі смішком підколов чолов'яга.

-Це не аркуш паперу, а фарбований барвниками лаваш із начинкою, який смажиться на пательні та присмачується спеціями. - докірливо, самовпевнено, розклавши все по поличках, мовила дівчина.

-Я бачу. Я знаю. - спокійно сказав чолов'яга.

-Ви нудні. І не те, що треба бачите. А я бачу, що ви теж хочете спробувати мою фірмову страву! - впевнено сказала дівчина.

-Розкусили... - ніби здаючись, зізнався чолов'яга.

-Михихих, ваша порція. - дівчина усміхаючись подавала тарілку на стіл, коли він перехватив, взявши їжу з її рук у свої.

-Дякую. - всміхаючись мовив чолов'яга.

-Прошу. - радісно пробубоніла дівчина забираючи руки.

-В цілому, ви трохи недорозкусили. - кусаючи шматок страви мовив чолов'яга.

-Що? Чому? - здивувалася дівчина.

-Бо так.

-Детальніше.

-По-перше, ви не так мене зрозуміли.

-Не дивно, ви ж марсіянин. Я ще не досконало вивчила вашу мову, щоб все розуміти. - бробелькотіла дівчина.

-Те, що ви венеріанка, вас не виправдовує. - жуючи дивлячись на їжу мовив чолов'яга.

-Ще й як виправдовує. Ви просто не розумієте. І знаєте чому? Тому, що ви марсіянин! - заявила дівчина.

-Виправдання. - запивши томатним соком сказав хлопець.

-Думайте, що хочете.

-Це просто факт.

-Ще скажіть : "нічого більше".

-Не скажу.

-Чому ні?

-Бо так.

-Хто б сумнівався. - ледве не поклавши руки на боки буркнула дівчина.

-Можна я продовжу? - ввічливо запитав легінь.

-Ой, вибачте! - різко вимовила дівчина. - Я вкотре вас перебила. - пробубоніла вона собі під ніс.

-По друге, я на вас образився. - чолов'яга повернувся до попередньої теми так легко, наче вони й не починали нової.

-Коли? За що? - здивувалася дівчина.

-Я думав, що ви збираєтеся цю  мистецьку смакоту з'їсти без мене. - ніби засмучено мовив чолов'яга.

-Це гідна причина для образи, згодна з вами. - підтвердила дівчина. - Та я б не посміла.

-Я вас знаю. - докірливо буркнув чолов'яга.

-Окей! Жартую, готова це щодня їсти. - зізналася дівчина.

-Я знав. - самовпевнено буркнув чолов'яга. - І по-третє,  я обурений, що ви так мало приготувати. - докірливо зі смішком сказав чолов'яга.

-А ви жартівник. - примружуючи очі штурхнула його дівчина.

-Я знав, що ви це скажете. І зробите теж.

-Калькулятор. Перепрошую, маніпулятор. - ледве помітно закочуючи очі мовила дівчина.

-Дякую. - задоволено всміхаючись мовив чолов'яга.

-Я знаю, що ви думаєте, що це один із найліпших компліментів, які взагалі можливі. 

-Тому ви й застосовуєте їх. - підтвердив чолов'яга.

-Дозволяю собі змушувати вас червоніти.

-Чи не забагато ви собі дозволяєте? - примружуючи очі буркнув хлопець.

-Звісно, що ні. Ви ж це знаєте.

-Ну звісно.

-Ойййй, чекайте, я кетчуп забула! - розгублено та різко крикнула крутнувшись дівчина.

-Пізно, я вже доїв. - після цієї фрази вона повернулася в попередню позицію.

-Яка ж халепа... - пробубоніла вона собі під ніс.

-По-перше, було дуже смачно. По-друге, я не відмовлюся ще від однієї порції.

-Я знала, що вам сподобається. Але інша порція мені. Хоча, я можу крихтою з вами поділитися. Але без кетчупу. Ви знаєте, що він мені не смакує. Проте, це ж не проблема, в вас є інша тарілка, де ви можете додати трохи уявної крові до цього шедевру, про що я геть забула. - всміхаючись мовила дівчина.

-Гриби, які ви туди напхали, виглядали, як нутрощі окупантів. - висловив свою думку чолов'яга.

-Це мистецтво, мій друже! Мистецтво! І я вважатиму це за комплімент. 

-Звісно, комплімент, що ж іще. - з дивною усмішкою на вустах мовив чолов'яга.