Розділ 10.2.

Яна.

Стакан мінеральної води випиваю миттєво. Ховаю очі від подруги. Одразу починаю дегустувати гарячий суп. Боже, як смачно…

— Якого ще Олега? — Юля в мить забуває про свого хірурга. У неї йде секунда, щоб зіставити почуте ім'я та мою дивну поведінку. — Невже того самого Олега — зірку університету…?

— І батька мого сина, — киваю, продовжуючи за подругу.

— Очманіти! Оце так! Як взагалі можливо? Де?

— Олег, виявляється, є клієнтом мого Андрія. Так, Юлю, так. Ось такий в нас тісний світ. Але це ще не всі новини, якими я тебе сьогодні ошелешу. Вже місяць я працюю йог помічницею. Секретарем, точніше.

— Кого? Андрія?

—  Та, ні. Тітова. Він тепер генеральний директор головного футбольного клубу міста.

— Очманіти, — повторює шоковано подруга.

— Весь місяць я дивлюся на Тітова і не знаю на якій до нього козі під’їхати, аби розповісти, що в нього є семирічний син. А може взагалі того не варто робити, як гадаєш? Господи, моя голова скоро лусне від тих думок!

— Він тебе впізнав?

— Звичайно, ні. Вісім років пройшло, Юль. Ми провели разом одну ніч, навряд чи він взагалі пам’ятає що таке було насправді, —  мене душать сльози, коли я озвучую це вголос.

Намагаюся проморгати вологу, що скупчилася в куточках очей, щоб не дати сльозам зіпсувати мій сьогоднішній макіяж. Хапаю зі столу серветку і витираю нею набряклий ніс.

— Ну, знаєш… Раптом у нього фотографічна пам'ять?

— Як же ж. Саме тому він місяць не може пригадати, що ми вже десь бачились. Точніше навіть не думає згадувати. Та Яна в його житті лишилася швидкоплинним епізодом, а теперішня Яна — приваблива дівчина, яку він випадково взяв до себе на роботу, та не має нічого проти пари спільних ночей зі мною. Його навіть наявність Самсонова ніяк не бентежить, уявляєш?

— Може тоді й не варто ворушити минуле?

— До сьогоднішнього ранку я на майже на сто відсотків була певна, що нічого нікому не розповім. НІ Олегові, ні Тимуру. Але сьогодні вранці Тім і Олег познайомилися, і я вже не так категорична щодо власних намірів. Вони за лічені хвилини порозумілися, Юль!

Сльози душать мене, мій голос переходить на хрип. Я не зупинити їх потік. Серветку стискаю в невелику кульку, потім кидаю на стіл. Тягнуся за другою та смикаю її за  куточки.

— Мій Тимур, Юль, моя дитина, яка до незнайомців ставиться дуже насторожено, першим простяг руку Олегу. Коли я побачила, як він шепочеться зі своїм батьком, я відчула себе такою сволотою. Стільки років у моєї дитини не було батька. Сім років, цілих сім. Я завжди вважала, що йому вистачить діда, Андрія, вчителів, тренера тощо. Але йому не вистачає. Тепер я це розумію.

Сльози так і котяться моїми щоками. Зрадниці.

Юлька сідає поряд, обіймає мене за плечі. Дозволяє мені вибалакатися досхочу, вимовити все, що накопичилося всередині.

— Батько є батьком, його ніким не заміниш. Там зовсім інший зв’язок, інше порозуміння. Я маю розповісти правду не заради Олега, а через Тіма. Він має право знати, що в нього теж є тато, що він звичайний хлопчик, що він теж може запрошувати тата на ті кляті футбольні матчі чи у походи, як це роблять інші діти з його оточення. Але я боюся лише одного — Тимур мене зненавидить. Мій хлопчик перестане мене любити, дізнавшись правду.

Подруга мовчки вислуховує усе, що я їй кажу. Вона дозволяє мені вибалакатися досхочу, вимовити все, що накопичилося в душі за останній час.

— А знаєш, що Юль? Я зараз візьму свій телефон і прямо зараз наберу Олега. Я розповім йому всю правду негайно. І більше не гадатиму чи треба воно мені, чи ні.

— Янусе, зупинись, будь ласка. Ти диви, яка ти бойова стаєш, коли справа стосується Тітова. Що тобі там такого в суп додали, що ти так посміливішала, га? — Юля намагається мене відмовити від божевільної ідеї. — У такому стані нікому дзвонити не треба. Тим паче Олегу. Аби не пошкодувати про це вранці.

— Я вже шкодую, Юлю. Я звинувачую себе, що не знайшла його тоді й не розповіла про свою вагітність.

— Яно, ану припини вішати на себе все підряд. Сама ж казала, що Тітов тоді вбивався за іншою. А якби він тоді наказав тобі перервати вагітність? У нього ж тільки-но кар’єра починалася: нові змагання, перехід до іншої команди, зріст популярності. Не думаю, що в той час він би обрав сім’ю і дитину, Яно. Тому припини себе картати. Ви не знали одне одного, — Юля дивиться мені у вічі, промовляючи кожне слово. Гладить мене по плечах, щоб заспокоїти. — Янусе, моя гарна та люба подруго, перестань звинувачувати себе у тому, як все сталося. Я благаю тебе, не треба. У тебе прекрасний син, а ти чудова мати. У Тіма є люблячі бабуся та дідусь. А, коли прийде час, з’явиться і батько. Ти головне заспокойся і не роби дурниць нашвидкуруч. Завтра вранці, коли проспишся, ще мені подякуєш. Такі новини треба чоловікам вдень повідомляти, а не на ніч. Вони натури вразливі, якщо слова погано підбереш, можуть і образитися.

— Юль, а що як Олег забере в мене сина? Це мій найстрашніший жах.

— Нікого він в тебе не забере. Ні ти, ні я, ні Андрій не дозволять цьому статися.