Розділ 4. Яна.

Яна.

Чому саме зі мною завжди трапляється якась халепа? Сьогодні мій перший робочий день, а я вже встигла десь підхопити застуду. Горло болить, ще й ковтати неприємно.

Я не можу пропустити день, щоб полікуватися. Не сьогодні так точно. Це ж перший день. Мене, так би мовити, і так взяли на роботу з величезним авансом. Якби Андрій в той день не підвіз Тітова, а той не підслухав, про мої пошуки роботи, я б ще й досі бігала по співбесідах.

Для мене й досі загадка, чому саме мене Тітов націлився узяти до штату. Я ж ніколи не працювала на тій посаді, які він мені запропонував.

Так, я звісно працювала помічником на фірмі вітчима, а там все було по іншому. Я завжди знала, що будь-якої миті можу прийти до Матвія Олександровича за допомогою, він ніколи не жартував з того, що я щось не знаю.

Тітов такою стриманістю не відзначається. Не хочу користуватися запропонованими привілеями, навіть попри те, що Олег сам їх і запропонував. Не хотілося, щоб він вважав мене дурною.

До того ж мені дуже потрібна ця робота. Я цілий місяць просиділа вдома у пошуках слушної вакансії. Незабаром знову потрібно буде платити оренду квартири й за футбольну секцію сина. У школі теж вже просять купити додатковий підручник та якийсь там зошит для англійської мови. Навчання першокласників почалося лише півтора місяця назад, страшно подумати, що буде далі

Звісно, зовсім без роботи я не сиділа ніколи. Час від часу я роблю якісь онлайн-переклади на замовлення, але це не такі великі гроші, як здається.

Заначка, яку відкладала впродовж минулого року, теж швидко тане. Особливо помітно це стало саме після дня народження Тимура.

І ні, я не шкодую, що витратила стільки грошей за один день, щасливі очі моєї дитини коштують набагато дорожче. Але, на жаль, життя в нас зараз таке, що без грошей нічого не отримати.

Хапаю з домашньої аптечки таблетки для горла і кидаю їх у сумку. Протягом дня буду їх жувати, аби хоч якось лікувати запалене горло.

Вдягаю на плечі халат і біжу на кухню готувати собі та сину сніданок. Тім в мене полюбляє зранку їсти сирники зі смородиновим варенням. На щастя, вони завжди є в нашій морозилці.

Відправляю їх на розігріту пательню та накриваю кришкою на кілька хвилин. Вмикаю кавоварку та ставлю чайник, аби заварити Тимуру чорний чай.

Через п'ятнадцять хвилин ситний та смачний сніданок від мене готовий.

— Тимчику, Ти-му-у-уре. Час вставати, — обережно стукаю до сина в кімнату.

Він не озивається, то ж я відчиняю двері та бачу, що мій соня навіть не ворушиться від моїх зазивань.

Ех, мені б такий міцний сон.

— Ти-му-у-уре, Ті-і-іме, Тим-чи-ку. Час снідати, — трохи голосніше повторюю я.

Відкриваю штори на вікнах і запускаю до кімнати ранкове сонце. Тім починає одразу невдоволено ворушитися. Натягує ковдру собі на маківку.

— Ма, я не хочу вставати. Можна я залишуся вдома? — бубонить він з-під вовняного укриття.

Дивлюся на нього та посміхаюся. Я в дитинстві робила так само, залишала лише невеликий отвір, щоб носа висунути та нормально дихати.

— Ні, Тіме, не можна. Ти ж пам'ятаєш, що сьогодні я йду на нову роботу.

Сідаю на ліжко та стягую з сина ковдру. Тимур неохоче підводиться, тре сонні очі, потягується.

Чухаю сина по маківці. Помічаю, як сильно подовшало волосся, чубок вже в очі лізе. Треба буде у вихідний звозити йог до перукаря.

Хоч би не забути про це до кінця тижня.

— А можна я з тобою піду, мамо? Я сидітиму тихо як миша за твоїм столом. Буду  допомагати тобі складати папери, ставляти печатки.

Син дивиться на мене такими жалісливими очима, як той кіт у чоботях з мультика.

— Тіме, якби ж я могла. Але це геть нове місце роботи. В мене новий начальник. Гадки не маю, як там все влаштоване. Тож сьогодні школа у будь-якому випадку в тебе. Але обіцяю, якщо на новому місці я добре себе зарекомендую і буде можливим, то обов'язково колись візьму тебе з собою.

Охоплюю щоки сина долонями та цілую його в лоба.

— А зараз бігом біжи вмиватися та чистити зуби. Сніданок чекає на столі. Я одягнуся і за п'ять хвилин приєднаюся до тебе.

Проте минає щонайменше двадцять хвилин, перш ніж я виходжу зі спальні. То мені спідниця здається закоротко, то сорочка якась на диво прозора. Улюблена коричнева сукня виявляється занадто повсякденною, а на чорних штанах звідкілясь з’явилася незрозуміла пляма на коліні.

То ж доводиться зупинити вибір на вічній класиці: бавовняна біла сорочка простого крою та спідниця-олівець, довжиною трохи нижче колін, чорного кольору.

Банально, але для помічниці генерального директора — те, що треба.

Макіяжем теж не зловживаю: ледь помітні коричневі стрілки та того ж кольору туш на віях, персикові рум'яна та прозорий блиск для губ. Волосся зав'язую у високий тугий хвіст.

На кухонному столі на мене чекає лише моя порція сніданку. Тім сирники вже з’їв та, як згодиться, прибрав за собою порожню тарілку, поставивши її до мийки.