Розділ 24. Нічні сейфи та винний аудит

О другій годині ночі заміський родовий маєток Власових  нагадував ілюстрацію до класичних англійських детективів, де під покровом темряви обов’язково має статися або витончене вбивство лорда, або викрадення родинних діамантів. Важкі оксамитові гобелені на стінах коридорів повністю поглинали будь-які звуки, тіні від викованих під старовину канделябрів химерно й загрозливо повзали по мармуровій підлозі, а десь під високими стелями підступно й непомітно вели своє нічне чергування ультрасучасні датчики руху.

За всіма законами здорового глузду та звичайного людського самозбереження, провідний аудитор великого логістичного холдингу мав би спати безтурботним сном праведника на ортопедичному матраці гостьової спальні, відновлюючи сили після денного підкорення норовливої арабської кобили Мальви та інтелектуальної дуелі зі швейцарським банкіром. Натомість я стояла посеред цокольного холу, загорнувшись у довгий шовковий халат кольору пудри, і намагалася за допомогою затиснутого в руці смартфона прокласти безпечний шлях через складний підземний лабіринт комунікацій особняка.

Поруч зі мною, намагаючись ступати максимально беззвучно у своїх фірмових яскравих шкарпетках з кумедними жовтими каченятами, просувався Денис. Взуття моєму вірному асистенту довелося зняти ще на першому поверсі заради абсолютної конспірації, адже шурхіт його брендових італійських лоферів по мармуру міг підняти на ноги всю нічну охорону маєтку. В руках Денис міцно, наче середньовічний лицар тримав свій бойовий щит, стискав головний скарб нашої нічної експедиції — планшет із посиленим акумулятором, підключений до портативного сканера, та тонку кишенькову викрутку з індикатором напруги, яка стирчала з кишені його піжами.

— Катерино Андріївно, — панічним, ледь чутним шепотом промовив Денис, коли ми нарешті зупинилися перед масивними кованими дверима з темного заліза, що вели безпосередньо до знаменитого винного льоху Елеонори Петрівни. — Я, звісно, готовий покласти своє молоде життя на вівтар нашої фінансової справедливості, але якщо нас тут зараз застукає Жанна Альбертівна, яка через вікові особливості та світські плітки страждає на хронічне безсоння, вона подумає, що ми прийшли банально вкрасти її улюблене колекційне рожеве вино врожаю 1982 року. Нас після цього виженуть із холдингу без жодного права на виплату вихідної допомоги та з вовчим квитком в резюме! Або що ще гірше — Марк Олександрович знову змусить мене особисто мити вентиляційні шахти тридцятого поверху на пару з Артемом, а там, я вам скажу, пил такий, що жоден респіратор не витримує.

— Не панікуй і не створюй зайвих звукових коливань, Денисе, — так само пошепки відповіла я, акуратно висвічуючи ліхтариком складний сенсорний кодовий замок на дверях. — Генеральний директор дав нам чітке, офіційне логістичне завдання: знайти та перевірити запаси елітного шампанського для завтрашнього святкування підписання контракту з американцями. А те, що паралельно ми проводимо плановий технічний та документальний огляд підвальних приміщень на предмет виявлення прихованих родинних активів та неврахованих фондів — це просто наша неминуча професійна деформація. До речі, де обіцяна мапа підвалу, яку ти, за твоїми словами, так віртуозно виманив у головного конюха за допомогою пляшки крафтового коньяку?

— Мапа перед вами, — Денис швиденько розгорнув на екрані планшета детальну інженерну схему нижнього рівня маєтку. — Дивіться сюди, пані головний аудитор. Цей винний погріб — лише красива офіційна ширма для відводу очей світських гостей. За дальніми стелажами з французьким бордо, якщо вірити первинному технічному плану БТІ від 2018 року, який я дивом розкопав у тимчасових бекапах серверної, має бути замаскована ніша. Там під час заснування компанії стояв перший, самий ранній резервний сервер холдингу «V-Wood». Той самий залізобетонний вузол, з якого починався весь бізнес Елеонори Петрівни та покійного батька Марка Олександровича. Якщо в природі взагалі ще збереглися паперові оригінали перших статутних документів, закритих протоколів засідань наглядової ради та реальні договори розподілу часток між засновниками, то вони заархівовані саме в тій ніші. Стара гвардія ніколи не довіряла хмарам, вони все ховали в папір і під землю.

Важкі залізні двері льоху тихо, майже інтимно клацнули — Марк заздалегідь, ще під час нашої вечірньої прогулянки садом, скинув мені на месенджер актуальний майстер-пароль від центрального замка системи безпеки особняка. Все-таки статус офіційної нареченої генерального директора мав свої беззаперечні й дуже приємні тактичні плюси в нашій корпоративній війні. Нас миттєво зустріло прохолодне, вологе повітря підземелля, густо насичене специфічними ароматами старого мореного дуба, сухої виноградної лози та дорогого сургучу, яким запечатували горловини пляшок. Довгі ряди дерев'яних стелажів ішли вгору під саму склепінчасту стелю, заставлені тисячами пляшок, на скляних боках яких лежав шляхетний, недоторканий пил кількох десятиліть.

Ми почали повільно заглиблюватися в цей алкогольний лабіринт, який більше нагадував музейну скарбницю. Денис, як справжній фінансовий аналітик, навіть у такій стресовій ситуації не втримався від швидких математичних підрахунків, витріщаючись на етикетки: — Матір Божа... Катерино Андріївно, погляньте на цей ряд. Тут одного лише тосканського врожаю 2005 року на суму, яка могла б повністю закрити дефіцит бюджету якогось районного центру Київської області за перше півріччя. Тепер я точно розумію, куди Елеонора Петрівна роками виводила нерозподілений прибуток холдингу під виглядом витрат на «представницькі заходи та покращення іміджу». Тут кожен ковток — це чиста інвестиція, застрахована швейцарськими банками.

— Менше дивись на алкоголь, Денисе, шукай технічну стіну, — обірвала я його ліричний відступ, хоча сама внутрішньо дивувалася масштабам накопиченого багатства родини Власових.

Ми пройшли повз пишні ряди колекційного ігристого вина і зупинилися в самому кінці льоху, де цегляна кладка стелажів несподівано переходила в глуху стіну, викладену великим, грубо тесаним сірим каменем. Денис підійшов ближче, підняв свій планшет вище, звіряючи координати за GPS-локатором, і почав обережно простукувати кладку пластиковою ручкою своєї викрутки. Звук спочатку був щільним і глухим, але на третьому великому камені праворуч від центральної арки характер удару різко змінився на більш пустий та дзвінкий.