Розділ 22. Час ікс у залі засідань

Стрілки масивного німецького годинника в приймальній генерального директора невблаганно наближалися до дванадцятої. Мені здавалося, що кожен їхній удар віддається у моїх скронях важким, металевим ехом. Зал засідань наглядової ради, зазвичай зачинений для простих смертних, зараз виглядав як суворе залізобетонне гніздо, де вирішувалася доля не просто контракту століття, а всього мого подальшого життя.

Я стояла біля дзеркала, вкотре поправляючи комірець своєї нової білосніжної блузки. Руки злегка тремтіли, але в очах горів той самий знайомий вогник, який з’являвся у мене під час найважчих податкових перевірок.

З-за кутка кавової зони з’явився Денис. Вигляд у мого вірного асистента був такий, ніби він щойно особисто розвантажив фуру з кругляком. Його краватка була засунута в кишеню піджака, волосся стирчало в різні боки, а в руках він обережно, наче кришталеву вазу, ніс свіжий звіт аналізу лог-файлів.

— Катерино Андріївно, — прошепотів він, озираючись на двері кабінету Марка. — Я зробив це. Я підняв історію її запитів за останні сорок вісім годин. Олена не просто скопіювала ваш контракт з хмари. Вона за дві хвилини до того, як заблокувати систему, викачала повний пакет креслень нашого нового деревообробного комплексу. Того самого, який ми презентуємо американцям! Вона хотіла передати його конкурентам, якщо її фінансові махінації спливуть.

— Розумнику, Денисе, — я міцно стиснула його плече. — Ти врятував ситуацію. Тепер цей папір — наш головний бронежилет. Іди, вмийся, випий валідолу і сиди під дверима залу засідань. Якщо почуєш, що хтось падає в непритомність — це, швидше за все, буде Олена.

Двері генерального кабінету відчинилися, і вийшов Марк. У своєму бездоганному темно-синьому костюмі він виглядав настільки монументально, що будь-який страх поруч із ним просто випаровувався. На його обличчі не було жодної тіні сумніву — лише холодна, залізна рішучість лідера, який готовий спалити старі мости, щоб збудувати нові.

Він підійшов до мене, поглянув у мої очі й без зайвих слів узяв мою долоню у свою. Його пальці були теплими і надійними.

— Дванадцята нуль-нуль, пані головний аудитор, — тихо, з легкою хрипотою в голосі промовив він. — Час закривати цей баланс. Ходімо.

Зал засідань наглядової ради зустрів нас крижаним подихом кондиціонерів та гнітючою атмосферою великих грошей. По центру величезного столу з мореного дуба сиділа Елеонора Петрівна. Її золота брошка-скорпіон на чорному шовку блузки, здавалося, була готова вжалити кожного, хто наблизиться без дозволу. По ліву руку від неї сидів містер Джон Сміт, який замість своєї ранкової голлівудської посмішки зараз мав вираз обличчя втомленого шерифа з Техасу.

А з правого боку, випрямивши спину наче на коронації, сиділа Олена. Перед нею лежала та сама товста шкіряна папка, але тепер на ній зверху лежав один єдиний аркуш паперу з великим червоним написом «КОНФІДЕНЦІЙНО». Наша піар-діва дивилася на мене з такою неприхованою зловтіхою, що мені захотілося виписати їй штраф за забруднення навколишнього середовища токсичними емоціями.

— Сідайте, — холодно кинула Елеонора Петрівна, вказуючи на два вільних стільці в кінці столу. — Містере Сміт, я перепрошую за цей незапланований збір, але в нашому холдингу виникла ситуація, яка напряму загрожує чистоті нашої майбутньої угоди. Моя співробітниця, керівник відділу комунікацій Олена Аркадіївна, має зробити екстрену заяву щодо комерційної таємниці та морального обличчя керівництва «V-Wood».

Містер Сміт важко зітхнув і поглянув на Марка. — Марку, я сподіваюся, це не продовження вашого нічного квесту у вентиляції? Бо мої юристи в Нью-Йорку вже починають нервувати від ваших ранкових заголовків.

— Ні, містере Сміт, — Марк спокійно сів на свій стілець і склав руки перед собою. — Це фінал цього квесту. І пані Олена зараз продемонструє нам свій останній фокус. Олено Аркадіївно, прошу, не затримуйте поважних гостей, у нас графік.

Олена злетіла зі свого місця, наче підкинута пружиною. Вона театрально взяла аркуш паперу і підійшла до містера Сміта, поклавши його прямо перед ним.

— Містере Сміт, Елеоноро Петрівно, — її голос тремтів від надуманого драматизму. — Мені неймовірно боляче це говорити, але весь цей час нас з вами обманювали. Катерина Андріївна — не просто аудитор з сумнівним минулим. Вона — підставна особа, яку Марк Олександрович найняв для реалізації особистої фінансової махінації. Перед вами — оригінал їхньої таємної угоди. Фіктивний контракт про заручини!

Елеонора Петрівна напружилася, її пальці міцно стиснули ручку.

— Що це означає? — процідила старша Власова, переводячи погляд на сина.

— Це означає, — тріумфально вигукнула Олена, вказуючи на мене пальцем, — що Марк Олександрович створив видимість виконання вашої умови про одруження, щоб достроково отримати контроль над капіталом холдингу та акціями! Він підписав договір, згідно з яким платить цій... дівчині п'ять тисяч доларів на місяць за роль його нареченої! Весь її аудит, усі її звинувачення проти мого відділу — це просто димова завіса, щоб прикрити цей обман і змусити компанію виплатити їй гроші! Це чисте шахрайство!

Містер Сміт взяв аркуш, швидко пробігся очима по тексту і насупився. — Марку... контракт про фіктивні заручини для маніпуляцій з акціями? Це дуже серйозне звинувачення. У США за такі речі можна отримати термін або як мінімум — повний розрив будь-яких інвестиційних відносин. Що ти на це скажеш?