Розділ 17. Нічні бдіння та чарівні бульбашки

О другій годині ночі офіс холдингу остаточно перетворився на кают-компанію космічного корабля, що загубився у безповітряному просторі тридцятого поверху. Аварійне освітлення кидало на стіни довгі зеленуваті тіні, а панорамний коридор без звичних вогнів нічного міста здався декорацією до фільму про виживання під час зомбі-апокаліпсису.

Кабінет Марка став нашим головним командним пунктом. На величезному столі з темного горіха, де зазвичай лежали мільйонні контракти й поважні фінансові звіти, тепер панував щирий, майже домашній хаос. Поруч з надсучасним ноутбуком Марка сиротливо притулилася порожня тарілка з-під яєшні, кілька обгорток від шоколадних батончиків, які Денис знайшов у своїх заначках, та пачка паперових серветок, на яких я вугільним олівцем накидала нову схему захисту серверів.

Сам Денис зараз ніс героїчну, але вкрай сонну варту в коридорі навпроти кімнати відпочинку персоналу, де був зачинений Артем. Наш асистент-шпигун підпер двері стільцем, озброївся важким важким діроколом на сорок аркушів і щохвилини боровся з бажанням заснути, тихо мурликаючи під ніс якусь патріотичну пісню.

— Катю, поглянь сюди, — Марк потер втомлені очі й повернув монітор ноутбука в мій бік. — Цей скремблер, який ми забрали в твого колишнього... Олена підійшла до справи з розмахом. Тут не просто вірус. Тут зашифрований макрос, який мав запустити автоматичний переказ акцій «V-Wood» на користь офшорної компанії, якби ми підписали фінальну угоду з американцями без перевірки.

Я підсунула свій стілець ближче до Марка. Настільки близько, що відчувала тонкий аромат його парфуму — суміш дорогого тютюну, кедра та легкого відтінку кави. Мій лікоть торкнувся його рукава, і по шкірі миттєво пробіг легкий електричний розряд, який не мав жодного стосунку до офісної проводки.

— Олена грала ва-банк, — я примружилася, вивчаючи рядки коду на екрані. — Вона знала, що коли американці виявлять зникнення активів, вони розірвуть контракт і виставлять холдингу такий штраф, що ти будеш змушений оголосити про банкрутство. І тоді Елеонора викупила б твою частку за безцінь. Блискуче. Мерзенно, але прораховано до копійки.

— На щастя для холдингу, у мене є найкращий аудитор, — Марк повернув голову до мене. Його обличчя було всього в кількох сантиметрах від мого. У напівтемряві кабінету його очі здавалися майже чорними, а на губах грала легка, втомлена посмішка.

— Між іншим, — іронічно зауважила я, намагаючись повернути розмову в безпечне, ділове русло, хоча серце вже витанцьовувало чечітку, — нас із першого курсу вчили: ніколи не вір красивим директорам, які хвалять твій звіт о другій годині ночі. Це зазвичай означає, що вони хочуть змусити тебе працювати на вихідних без доплати.

Марк тихо й низько засміявся. Цей звук змусив мої коліна злегка затремтіти під столом. — Запевняю тебе, Катерино Андріївно, мої наміри виключно... позабюджетні. Жодних понаднормових без твого особистого підпису на згоду.

Він раптом підвівся, підійшов до великої шафи, де зазвичай ховалися папки з конфіденційними документами, і відкрив нижню секцію. Замість паперів там виявився... невеликий вбудований холодильник. Марк дістав звідти темну пляшку з золотистою етикеткою та два кришталеві келихи.

— Це що, шампанське? — здивувалася я. — У кабінеті генерального директора під час жорсткого локдауну?

— Це колекційне ігристе, — виправив він із удаваною серйозністю. — Я тримав його для святкування підписання угоди з «Greenwood». Але, як на мене, наша сьогоднішня тактична перемога над шпигунською флешкою заслуговує на цей салют набагато більше. Потримаєш келихи?

Я взяла тонку кришталеву ніжку, спостерігаючи, як Марк упевненим рухом знімає мюзле. Попри його зазвичай закритий і суворий образ, зараз, без піджака, із розстебнутим верхнім гудзиком сорочки, він виглядав неймовірно живим і домашнім.

Постріл! Корок тихо вилетів, і легкий білий димок піднявся до стелі. Марк акуратно розлив золотисту рідину, що весело запінилася, піднімаючи тисячі чарівних бульбашок.

— За найкращу команду в умовах ізоляції, — промовив Марк, піднімаючи свій келих.

— За те, щоб офісні стіни не тиснули на мізки, — посміхнулася я, і кришталь відгукнувся чистим, тонкий дзвоном.

Ігристе виявилося прохолодним, із легким присмаком яблук та цитрусових. Воно приємно поколювало язик і миттєво змивало втому, що накопичилася за цей божевільний день.

Раптом з коридору почувся дивний гуркіт, а потім гучний крик Дениса: — Стояти! Стріляти буду! Точніше, продірявлю наскрізь у трьох примірниках згідно з ДСТУ!

Ми з Марком перезирнулися, поставили келихи на стіл і прожогом кинулися в приймальню.

Картина, яка відкрилася перед нами, заслуговувала на окрему премію в номінації «Найкраща офісна комедія року». Артем, який, вочевидь, спробував непомітно вислизнути з кімнати відпочинку через вентиляційне віконце над дверима, застряг там рівно наполовину. Його ноги у дорогих туфлях безпорадно теліпалися в повітрі, а сам він нагадував розтовстілого кота, який переоцінив власну гнучкість.

Денис стояв знизу, переможнo тримаючи над головою свій гігантський дірокол, мов сокиру правосуддя.

— Марку Олександровичу! Катерино Андріївно! — гордо доповів асистент, важко дихаючи. — Спроба втечі зафіксована! Об'єкт застряг у текстурах будівлі через невідповідність габаритів та італійського крою штанів!