Розділ 16. Сигнал тривоги та зачинені двері

Поява Артема в приймальні тридцятого поверху була схожа на раптове повернення молі в гардероб із дорогими костюмами: ніби й не смертельно, але неприємно і загрожує зіпсованими речами. Він стояв біля робочого столу Дениса, тримаючи руки в кишенях штанів, і з удаваною цікавістю розглядав панорамний вигляд на Київ. На ньому був піджак, який він, вочевидь, вважав вершиною італійського стилю, та стільки парфуму, що Денис уже демонстративно кашляв у кулак.

— О, Катрусю, — Артем обернувся, зачувши мої кроки, і на його обличчі розпливлася та сама самовпевнена посмішка, від якої мене колись нудило. — Радий бачити, що ти не загубилася у цих лабіринтах. Бачу, статус нареченої великого боса позитивно вплинув на твій колір обличчя.

Марк, який ішов на пів кроку попереду мене, зупинився. Його постать миттєво заблокувала Артему огляд, ніби між моїм колишнім і мною виросла залізобетонна стіна.

— Пане Артеме, якщо я не помиляюся? — голос Марка був тихим, але від цього нічного гуркоту в Артема помітно смикнулося плече. — Моєму асистенту сказали, що ви прийшли з приводу поставок деревини для «V-Wood». Я слухаю. У вас є три хвилини, поки охорона оформлює ваш пропуск на вихід.

Артем швиденько оцінив габарити Марка, його ідеально пошитий костюм і холодний погляд, після чого вирішив трохи зменшити оберти своєї крутизни. Він дістав із витонченої шкіряної папки кілька паперів.

— Я представляю інтереси компанії «Транс-Ліс-Груп», — заговорив Артем діловим тоном, хоча його пальці злегка зрадницьки тремтіли. — Олена Аркадіївна залучила нас як незалежних консультантів. Ми виявили, що ваш новий логістичний план, який, як мені відомо, розробила Катерина... е-е... Андріївна, порушує умови чинного меморандуму з екологічного контролю. Якщо ці дані потраплять до наглядової ради, ваше злиття з американцями закриється швидше, ніж ви встигнете сказати «аудит».

Я зробила крок убік, виходячи з-за спини Марка, і подивилася на схеми, які Артем тримав у руках. — «Транс-Ліс-Груп»? — я посміхнулася, відчуваючи, як усередині прокидається звичний азарт. — Артеме, ти серйозно? Ця фірма зареєстрована два тижні тому в квартирі твого троюрідного брата. Які «екологічні меморандуми»? Ти хоча б знаєш, чим відрізняється кругляк від пиломатеріалів, чи Олена просто дала тобі роздрукований текст і наказала прочитати його з розумним виглядом?

Артем зблід. Він явно не очікував, що я вже встигла перевірити всіх контрагентів, пов'язаних з Оленою. — Катю, ти можеш сміятися скільки завгодно, але папери офіційні. І якщо Марк Олександрович не хоче, щоб завтра вранці акції його холдингу впали на п'ятнадцять пунктів через скандал із незаконною вирубкою, нам варто домовитися. Мені потрібен контракт на консультаційні послуги для «V-Wood». На рік. З передоплатою.

Марк дивився на Артема так, ніби той був цікавим, але дуже дурним видом комахи. Він уже збирався викликати начальника безпеки, як раптом на його телефоні загорівся червоний індикатор — прямий зв'язок із центральним пультом охорони будівлі.

Одночасно з цим у коридорах холдингу пролунав короткий, неприємний сиреноподібний звук, і світло в приймальні змінилося на приглушене аварійне. Замість панорамних вікон на всю стіну почали повільно, з важким металевим гулом, опускатися масивні захисні ролети.

— Що за біс? — вилаявся Артем, інстинктивно присідаючи.

Денис швидко застукав по клавішах свого комп'ютера, але монітор раптом згас, видавши великий червоний напис: «РЕЖИМ БЕЗПЕКИ: ЛОКДАУН. ВХІД І ВИХІД ЗАБЛОКОВАНО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ НАГЛЯДОВОЇ РАДИ».

— Марку Олександровичу! — вигукнув Денис, схопившись із крісла. — Наша внутрішня система повністю ізольована. Хтось активував протокол «Альфа». Це режим захисту від рейдерського захоплення! Вся будівля заблокована. Ліфти відімкнені, магнітні замки на сходах знеструмлені, а зовнішній зв'язок... зв'язку немає! Мобільні теж не ловлять, увімкнулися глушилки в стінах.

Ми з Марком перезирнулися. Олена пішла, але вона лишила по собі фінальний сюрприз. Вона знала, що ми її викрили, тому вирішила заблокувати нас у будівлі разом із нашими звітами, щоб виграти час для своїх юристів та Елеонори.

Артем кинувся до дверей ліфта, відчайдушно тиснучи на кнопку, але та була мертвою. — Випустіть мене! — закричав він, обертаючись до нас. — Я не маю тут залишатися! Це незаконне позбавлення волі! Катю, зроби щось!

— Заспокойся, Артемчику, — спокійно сказала я, сідаючи на краєчок столу Дениса. — Ти ж так хотів отримати контракт на рік? Вітаю. Схоже, твій перший робочий день розпочався. І, судячи з усього, він буде дуже довгим. Попереду в нас щонайменше кілька днів у цьому скляному замку.

Марк підійшов до селектора, спробував викликати пост охорони на першому поверсі, але у відповідь почув лише статичний шум. Його обличчя було зосередженим, але паніки в ньому не було ні на йоту. Навпаки, в його очах з'явився той самий небезпечний блиск, який з'являвся під час найважчих фінансових угод.

— Ну що ж, колеги, — промовив Марк, розстібаючи гудзик піджака. — Олена вирішила пограти в облогу. Вона думає, що без зв'язку ми здамося. Денисе, який у нас запас автономного живлення на тридцятому поверсі?

— Кухня та сервери протримаються близько тижня, шефе, — відповів Денис, намагаючись опанувати тремтіння в голосі. — Але ми відрізані від світу. Тільки ми, тридцятий поверх, і пан Артем.

— Прекрасно, — Марк подивився на мого колишнього, який уже сповзав по стіні біля ліфта, тримаючись за голову. — Катерино Андріївно, як щодо того, щоб провести повний, детальний аудит нашого нового «консультанта»? Нам усе одно нікуди поспішати.