Розділ 14. Медіа-шторм та паперові літачки

Ранок почався не з солодкого потягування у ліжку, а з вібрації телефона, який ледь не злетів з тумбочки від кількості повідомлень. Денис, мій вірний офісний збройоносець, дзвонив уже вп’яте.

— Катерино Андріївно, вибачте, що так рано, але ви вже бачили заголовки? — голос Дениса тремтів від суміші жаху та азарту. — «Золота іпотека: як аудитор з Ірпеня  вирахувала шлях до серця мільйонера». Там навіть фото вашого старого під’їзду є! І коментар якогось «колишнього близького друга», який стверджує, що ви планували цей «захоплення» холдингу ще три роки тому.

Я сіла на ліжку, відчуваючи, як залишки сну миттєво випаровуються. — Артем… — процідила я крізь зуби. — Цей дешевий актор таки продав свою версію подій Олені.

— Там не тільки це, — продовжував Денис. — Журналісти вже під офісом. Олена Аркадіївна зробила «глибокий вдих» і заявила пресі, що вона «вражена цією інформацією, але сподівається, що це лише наклеп на майбутню дружину її шефа». Вона грає в святу, Катерино Андріївно!

— Дякую, Денисе. Готуй каву. Ту саму, з перцем. Сьогодні ми будемо не просто працювати, ми будемо проводити дезінфекцію репутації.

Я піднялася і пішла до вітальні. Марк уже був там. Він стояв біля вікна з планшетом у руках, одягнений у темно-синій халат, і виглядав так, ніби щойно прочитав оголошення про початок третьої світової війни.

— Ти бачила? — коротко запитав він, не обертаючись.

— Бачила. Твій відділ комунікацій працює швидше, ніж я думала. Олена вирішила, що якщо вона не може вижити мене з офісу цифрами, то виживе за допомогою брудних пліток.

Марк різко обернувся. Його погляд був холодним. — Вона перейшла межу. Чіпати твоє минуле і твою родину — це низько навіть для неї. Я вже наказав юристам готувати позови за наклеп.

— Почекай, — я підійшла ближче і поклала руку йому на плече. — Позови — це довго. Суди — це нудно. Американці з «Greenwood» побачать у судах слабкість. Нам потрібна інша стратегія. Ми маємо перетворити цей скандал на частину нашого бренду.

Марк підняв брову. — І як ти пропонуєш це зробити? Вийти до них і сказати: «Так, я мисливиця за мільйонами, і подивіться, якого класного звіра я вполювала»?

— Майже, — я посміхнулася. — Ми покажемо їм, що «аудитор з Ірпеня» — це не образа, а знак якості. Людина, яка вижила в чергах за довідками та вміє рахувати кожну копійку, — найкращий партнер для американських капіталістів.

До офісу ми під’їхали під прицілом десятків камер. Спалахи засліплювали, журналісти вигукували запитання, намагаючись просунути мікрофони ледь не у вікно машини.

— Катерино, це правда, що Марк Олександрович закрив вашу іпотеку в обмін на фальсифікацію звіту?! — Пане Власов, як ваша мати ставиться до того, що ви одружуєтеся з шантажисткою?!

Марк хотів вийти першим і розштовхати натовп, але я зупинила його. — Ні. Виходимо разом. Посміхайся так, ніби ми щойно виграли в лотерею, і нам плювати на весь світ.

Ми вийшли. Я тримала голову високо, ігноруючи брудні вигуки. Олена чекала нас у холі. Вона виглядала бездоганно: стриманий сірий костюм, вираз обличчя «я дуже за вас переживаю, але насправді мені огидно».

— О, Марку, Катю, — вона підійшла до нас, заламуючи руки. — Це жахливо! Я намагалася стримати журналістів, але вони такі агресивні. Містер Сміт із «Greenwood» уже дзвонив, він дуже стурбований цими публікаціями про «фінансові махінації в особистих цілях».

Я подивилася Олені прямо в очі. — Олено, дякую за турботу. Ти так старалася «стримати» пресу, що вони навіть дізналися номер моєї квартири в Ірпені, який знаєш тільки ти з кадрової справи. Це справжній талант — так «не справлятися» з роботою.

Олена на мить зблідла, але швидко повернула собі самовладання. — Я не розумію, про що ти. Я просто роблю свою роботу.

— Тоді роби її в кабінеті, — відрізав Марк. — О десятій у нас конференц-зв'язок з американцями. Катерино Андріївно, підготуйте дані по прозорості наших останніх аудитів. Ми покажемо містеру Сміту, як насправді виглядає «чиста бухгалтерія».

Наступні три години були схожі на інтелектуальний бокс. Містер Сміт на екрані виглядав суворим. Він ставив незручні запитання, посилаючись на статтю про моє «темне минуле».

— Ми цінуємо репутацію, пані  Катерино, — сказав він через перекладача. — Як ми можемо довіряти вашим цифрам, якщо преса каже, що ви маніпулюєте власником холдингу?

Я відкрила презентацію. Але замість графіків прибутку я вивела на екран... фото тієї самої іпотечної квартири в Ірпені. Олена, яка сиділа в кутку, здивовано випрямилася.

— Містере Сміт, — почала я спокійно. — У цій статті написано, що я «вирахувала шлях до серця». І це правда. Як аудитор, я вирахувала, що компанія Марка Власова має потенціал росту в 40%, якщо позбутися корупційних схем у відділі маркетингу та піару, — я кинула швидкий погляд на Олену. — Моя іпотека — це мій стимул. Людина, яка знає ціну грошам, ніколи не дозволить компанії витрачати завищені бюджети на фуршети. Ви шукаєте надійність? Ось вона. Я рахую ваші гроші так само прискіпливо, як власні копійки в Ірпені.

Запала тиша. Марк ледь помітно посміхнувся. Містер Сміт на тому боці океану вперше за розмову поправив окуляри і... посміхнувся у відповідь.

— Мені подобається ваш підхід, леді. Це дуже... по-американськи. Ви не виправдовуєтеся, ви продаєте свою ефективність. Марку, здається, ти знайшов не просто дружину, а справжню акулу.