Розділ 11. Тріумф і туфлі під столом

Зала засідань на тридцятому поверсі нагадувала декорації до фільму про майбутнє, де все зроблено зі скла, металу та дуже дорогого пафосу. Довгий стіл із темного горіха блищав так сильно, що в ньому можна було побачити власне відображення і вчергове жахнутися від того, наскільки блідою я виглядала після безсонної нічної «битви».

Але найбільшою моєю проблемою був не брак сну. І навіть не Елеонора Аркадіївна, яка сиділа на чолі столу з виразом обличчя «я щойно проковтнула лимон і він мені не сподобався». Моєю проблемою були вони. Туфлі-човники від відомого італійського дизайнера, які Марк вибрав для мене сьогодні вранці. Вони виглядали божественно, але мали одну маленьку ваду: їх розробляла людина, яка явно ненавиділа жінок або ніколи не ходила пішки далі, ніж від ліжка до лімузина.

Я відчувала, як мої пальці на правій нозі повільно німіють, а ліва п’ятка вже почала посилати сигнали лиха в мозок.

— Панове, — голос Марка розірвав тишу залу. Він стояв біля величезного екрана, і я не могла не захопитися: жодної ознаки втоми. Біла сорочка ідеально випрасувана, погляд — гострий, як скальпель хірурга. — Перед тим, як ми перейдемо до голосування за злиття з «Greenwood & Co», я б хотів зробити невелике оголошення.

Я побачила, як акціонери — шестеро чоловіків поважного віку в костюмах ціною в непогану іномарку — напружилися. Елеонора Аркадіївна ледь помітно стиснула ручку крісла. Блокнот Олександра лежав перед Марком, прикритий тонким планшетом. Наша таємна зброя чекала свого часу.

— Ми з Катериною Андріївною, — він кивнув у мій бік, і всі погляди миттєво перемістилися на мене. Я вичавила з себе посмішку «успішної жінки», хоча в цей момент найбільше хотіла засунути ноги в тазик із льодом, — провели глибокий аудит не лише фінансових показників, а й філософії нашої компанії.

«Глибокий аудит» — це він красиво назвав наші нічні посиденьки з віскі та малюнками вугіллям.

— Ми вирішили, що холдинг Власова має повернутися до своїх витоків, — впевнено продовжував Марк. — Тому ми відкриваємо підрозділ «V-Wood». Це меблеве виробництво преміумкласу за ескізами... мого батька.

У залі прокотився гул. Елеонора Аркадіївна різко підвела голову. — Марку, це несерйозно, — її голос був солодким, як патока, змішана з отрутою кобри. — Ми — фінансова імперія, а не столярна майстерня. Акціонери чекають на прибуток, а не на... табуретки.

Один із акціонерів, лисий чоловік із пишними вусами (я подумки називала його «Пан Морж»), кивнув. — Дійсно, Марку Олександровичу. Ринок меблів перенасичений. Навіщо нам цей ризик?

Я зрозуміла: час вступати в гру. Це був мій вихід. Я повільно підвелася (о, боги, ці туфлі!), намагаючись не скривитися від болю. — Дозвольте мені пояснити, — я пройшла до екрана, кожен крок відчувався як прогулянка по розпеченому вугіллю. — Згідно з моїм аналізом, американські інвестори з «Greenwood» зараз активно вкладають кошти в «craft & eco» сегмент. Вони шукають не просто цифри, а історію. «V-Wood» — це не про табуретки. Це про спадковість, екологічність і особистий бренд. Це ідеальний інструмент для капіталізації нашої репутації в США.

Я перемкнула слайд, де Марк заздалегідь підготував 3D-моделі меблів за ескізами Олександра. Вони виглядали неймовірно: поєднання необробленого дерева та гартованого скла. Зал притих. Навіть «Пан Морж» перестав крутити свої вуса і нахилився вперед.

— Це... стильно, — визнав він.

Я повернулася на своє місце. Коли я сідала, моя ліва туфля якимось дивом сама зісковзнула з п’ятки. Це було таке полегшення, що я ледь не видала стогін задоволення. Скориставшись моментом, поки всі вивчали слайди, я непомітно скинула й праву.

Мої босі ноги торкнулися крижаної підлоги під столом. О, це було краще за будь-який контракт! Я відчула, як життя повертається до мого тіла.

Марк кивнув мені, і я побачила, як його погляд на секунду опустився під стіл. Він помітив. Його губи ледь здригнулися в усмішці. Він повільно підійшов до свого місця поруч зі мною, сів і абсолютно спокійно підсунув свій важкий шкіряний кейс ближче до моїх ніг.

Це був жест лицаря двадцять першого століття. Тепер мої ноги не мерзли на підлозі, а зручно лежали на м'якій шкірі його портфеля вартістю у кілька тисяч доларів.

— Отже, — Марк знову перехопив ініціативу, — голосуємо. Хто за злиття з урахуванням нового екологічного напрямку та почесного виходу моєї матері на посаду голови консультативної ради?

Слово «консультативна» прозвучало як «декоративна». Елеонора зрозуміла все. Вона подивилася на блокнот Олександра, потім на нас. Вона знала: якщо вона зараз почне протестувати, Марк просто відкриє цей щоденник перед усіма.

— Я підтримую сина, — промовила вона крізь зуби. — Нам справді  потрібні свіжі ідеї.

Коли засідання закінчилося і всі почали розходитися, вітаючи Марка, я залишилася сидіти. Туфлі лежали десь далеко під столом, і я гадки не мала, як їх тепер вивудити назад, не привернувши уваги.

— Катерино Андріївно, ви не збираєтеся йти? — Марк підійшов до мене, коли в залі залишилися лише ми двоє. Його голос був серйозним, але очі сміялися. — Я вирішила, що цей стіл — моє нове місце проживання. Тут чудовий краєвид і дуже зручна підставка для ніг.

Марк опустився на одне коліно біля мого стільця. Я завмерла. Він не збирався робити пропозицію — він просто простягнув руку і витяг мої «італійські знаряддя катувань» із глибин під столом.