Глава 58. Олесь

День на роботі був абсолютно звичайним. Нічого особливого. І я вже збирався швидше доперевіряти звіти фін.відділу, щоб відправитися до Іри. Було доволі незвично і водночас дуже приємно усвідомлювати, що на мене вдома чекає сім'я. Я навіть не уявляв, що це взагалі так круто.

Усміхаюся сам собі, врешті закриваючи ноутбук. Все, на сьогодні з мене досить. Зараз по дорозі захоплю якоїсь смакоти для моєї красуні і додому, в її теплі обійми. І чхати, що дім для нас зараз готельний номер. В ньому теж може бути дуже по-домашньому затишно, якщо чесно.

В кабінет заходить Артем. Я не чекав на нього, тому поспішаю випровадити.

—  В тебе щось термінове? Бо якщо ні, я вже йду, — кажу йому.

— Ні, до завтра чекає, — всміхається. — А ти куди так поспішаєш?

— Іра чекає, — зізнаюся я. Приховувати свій новий сімейний статус я не буду.

— Оу, то ви разом? — питає друг.

— Авжеж. Як і раніше.

— Ну, сорян, старий. Я ж не знав, — він знизує плечима.

— Про що не знав? — це вже починає мені не подобатися.

— Я думав, ви посварилися і ти прогнав її. Вона сама мені сказала, — а це що за новина? Я присідаю на край столу і складаю руки перед собою. Не зрозумів.

— Ти з Ірою спілкуєшся?

— Зустрілися випадково на вулиці. Я підійшов привітатися, а вона, ти знаєш, зраділа мені. Розповіла, як ти з нею повівся. І навіть погодилася продовжити знайомство.

— Що ти таке кажеш? — авжеж я не хотів у це вірити, але пам'ять одразу підкинула спогад. Іра і Артем того дня перед нашою зустріччю з ріелтором. Вона так і нічого не розповіла...

— Кажу, що збирався позалицятися до неї, але якщо ти з нею, то не буду. Проте якось дивно. Чому вона сказала мені, що ви розійшлися? Сварилися?

— Ви ще бачилися з нею? Окрім того випадку... — хочу підловити на брехні. Повірити, що Артем все вигадав, легше. Мені геть не хочеться підозрювати Іру в зраді на порозі нашого спільного життя. Але ж який сенс брехати другу? Яка причина? 

— Так, ще кілька разів пересікалися. Але я поспішав, тож не міг багато приділяти їй часу. Та і вона теж все годує мене обіцянками. Тепер ясно чому. Мутить з двома? Хоч одного багатія намагається зловити в сітку? Жесть, — Артем хмикає і складає руки перед собою. — Але ти не нервуй. Я відвалив. Добре, що ми все з'ясували.

— Я лише не розумію. Ти намагався відмовити мене бути з Ірою. А тепер кажеш, що сам хотів залицятися... — це ніяк не в'язалося. Навіть, якщо вирішити, що перший раз вони могли зустрітися, коли Іра поїхала з котеджу додому, але ще не виїхала в село... Хоча всеодно якась дурня. Ми не посварилися і вона вже знала про вагітність. Навіщо їй спілкуватися з Артемом?

— Ну, не одружуватися ж з нею. Так, переспати, заплатити і годі, — він широко всміхнувся, а тоді виставив до мене простягнуті долоні. — Все, не заводься. Більше навіть не думатиму в ту сторону.

— І коли ви зустрічалися? 

— Та ти що думаєш, я щоденник веду? — він хмикнув. — Ти ж мене знаєш, я ніколи не пам'ятаю таких речей.

Це було правдою. В плані жінок Артем був неперебірливим і плутав все підряд: дні, імена, події, місця. Тому то він і не мав тривалих стосунків. От тільки зараз ця правда чудово прикривала його, не даючи мені розвідати, чи це правда.

— Добре. Розберуся, — кинув я радше собі, аніж йому, і впевнено вирушив додому. 

Дорогою обдумував всю цю ситуацію. Отже, що ми маємо? Не дуже переконливу розповідь мого друга. Вже вдруге він кидає тінь на Іру. Я б може не повірив зовсім, але та зустріч, яку я сам бачив... Я маю все з'ясувати.