Глава 55. Іра

Час був пізній. Я дуже втомилась, тож не чекаючи Олеся я завалилась  в ліжко. Настав час побути трохи егоїсткою. 

Я закуталась в ковдру і не зчулась, як заснула. 

Прокидаюсь вранці в теплих обіймах. Це приємно. І так природно, ніби завжди було. 

Навіть ворушитись не хочеться, аби не псувати цю теплу мить. Але Олесь все одно якось відчуває, що я вже не сплю.

Його велика долоня накриває мій живіт. Ніжно гладить. 

— Він спраді там? — каже тихо. — Не віриться…

— Він? — я розплющую очі і відразу бачу Олесеве обличчя. Дуже близько від мене. 

— Син…

— А звідки ти знаєш чин чи донька? — трохи дражню його. 

— А ти кого хочеш? 

— Та не важливо. Головне, що воно там є. І народиться, як прийде час…

— Тоді і мені не важливо. Я буду любити його все одно.

Олесь цілує мене і я спалахую відразу. Кожен рух Олеся зараз дуже обережний. Так, наче він боїться ненароком нашкодити. Від того наше кохання дуже ніжне. Я тану в цих митях. Розчиняюсь, мов цукор в окропі, вбираючи в себе кожну крихту задоволення. 

***

П’ю смузі, переглядаючи  в телефоні картинки квартири, яку мені скинув ріелтор. Ми домовились з Олесем, що я приїду з водієм після обіду, щоб її подивитися. На фотографіях все дуже гарне. І я вже уявляю, як буду сидіти у кріслі-гнізді на балконі і милуватися краєвидами старого міста. Або готуватиму вечерю в стильній кухні. 

Мрії заносять мене далеко. 

— Ірочко, доброго ранку, —  в кухню заходить Ольга Степанівна. 

— Доброго ранку, — киваю старій. Сподіваюсь, Олесь пояснив їй ситуацію, і вона не буде сьогодні цідити свою отруту. Розумію, що я для неї мов кістка в горлі. Але не їй з нами жити. 

— Я хотіла з тобою поговорити, як жінка з жінкою, — каже тим часом бабуся. 

— Я вас уважно слухаю.

— Ти знаєш, що у Олеся зараз дуже багато роботи, — каже Ольга Степанівна. 

— Авжеж, — киваю я. 

— Тож розумієш, що всі ці клопоти з народженням дитини зараз просто не на часі, — вона крутить чашку з чаєм. 

Чіпкі вицвілі очі вивчають моє обличчя. 

— Народження дітей завжди не на часі, — я знизую плечима. — Але діти не питають нас, коли народитись. 

Сьогодні я демонстрація сталевої витримки. 

— Іро, але тобі теж треба стати на ноги! Ти не маєш роботи, потім народиться дитина, тобі знову не вдасться працювати. Не будеш же ти вічно безробітна домогосподарка? Тим паче, коли Олесь знайде собі жінку… Це він зараз біля тебе крутится, обіцяє піклуватися, бо йому все цікаво. Це все для нього нове. Але коли вони з Оксаною одружаться, він не зможе приділяти часу дитині стільки, скільки тобі б хотілося. А тобі буде важко знайти чоловіка маючи … хм… причем…

— Ви себе самі чуєте? — мені і смішно і одночасно дуже обурливо. 

— Іро, я сама жінка. Я тобі співчуваю. Ви молоді, догрались з Олесем. Але повір, ця дитина зараз не потрібна! У тебе будуть ще діти…

— Я вас правильно розумію? — я відсовую напівпорожню склянку зі смузі так різко, шо та падає зі столу і розбивається. — Ви мені пропонуєте?..

— Найкращу клініку, найдорожчих лікарів, повну оплату всіх послуг, період реабілітації і ту суму, яку ти назвеш, на рахунок, — Ольгу Степанівну заносить. — Просто зроби аборт, поки термін невеликий.

Я вже навіть не серджусь на неї. Вона просто не розуміє, що каже. 

— Вважаєте все у світі купується і продається? — кажу я, підводячись. — То чому ж не купили життя своїй дочці? 

Ольга Степанівна блідне. Розтуляє і затуляє рота. Але не може вимовити й слова. Я знаю, що б’ю в найболючіше. Але і жаліти її я зараз вже просто не можу. Не після того, як вона так безсердечно посягнула на мій найдорожчий скарб. 

Я ж виходжу на вулицю через задні двері. В очі кидається трохи кособока теплиця. Сюди б дядька Миколу на поміч, він би виправив дрібні недоліки. Але принаймні теплицю дідусь будував з любов'ю. 

Їх з Іваном я помічаю далі в саду. Садівник згрібає листя, а Костянтин Ігорович щось йому розповідає. Я махаю їм рукою. А потім викликаю водія. Поїду краще пройдусь містом, почекаю Олеся там. Перебувати в одному будинку з Ольгою Степанівною занадто задушливо. І шкідливо для дитини. 

Сама дивуюсь своєму спокою. Певно страх за дитину зробив мене холоднокровнішою. 

Потім розумію, що Олесь нічого толком бабусі не розповів. Отже, треба з ним серйозно поговорити. Бо так тривати далі не може. Я погодилась дати нашим стосункам шанс. Але не ціною моїх нервів. Він має або вгамувати Ольгу Степанівну, або ми розстанемось. Моя дитина мені важливіша зараз за все інше на світі

Любі читачі, на моїй сторінці з'явилася емоційна тепла легка різдвяна новинка "Шукаємо маму". За емоційним забарвленням вона схожа на цю книгу, тому неодмінно сподобається вам. Запрошую до прочитання.