Глава 54. Олесь

Вирішивши, як будемо жити далі, ми повернулися до будинку, щоб я мав змогу познайомитися з батьками і братиком моєї Іри. Ми, не вдаючись до непотрібних описів, розповіли їм нашу історію (насправді лише її перекривлену версію, адже, гадаю, їй було б не приємно повідомити про нашу реальну першу зустріч). Мама і вітчим Іри дуже тепло приймали мене. Це виявилися чудові люди, з якими я почувався дуже затишно. Посмакувавши чаєм з малиною та пиріжками, ми врешті відправилися в наш маєток, де мали б зробити бабусі і дідусеві сюрприз. Іра помітно нервувала, я ж стискав її руку і задоволено всміхався. Впевнений, що її побоювання не справдяться, просто насолоджувався думкою про наше майбутнє.

Коли авто зупинилося вже в нашому парку, я допоміг дівчині вийти і за руку повів до будинку. Теплиця дідуся одразу привернула її погляд. Врешті саме завдяки тій недолугій споруді Іра змогла розслабитися і хоч трохи заспокоїтися. Це видалося саме вчасно. За мить в саду з'явилася бабуся:

— Олесю, це там ти?

— Звісно, я, — усміхаюся.

— Нарешті! Ти знову так пізно! Невже не можна було попередити?! Я ж нервуюся! В мене ж тиск! А хто це там з тобою?

В сутінках вона розглянула б наші постаті, лише підійшовши дуже близько. А здалеку з її зором це були лише два силуети.

— Сюрприз, — я обіймаю Іру за плечі і веду до будинку. 

— Знову вона, — впізнавши дівчину, шепоче бабця розчаровано. 

— Добрий вечір, Ольга Степанівна, — вітається дівчина.

— Добрий вечір, — невдоволено буркає ба і першою крокую до дому. — Чим зобов'язані такому візиту? — вже в фойє питає вона.

— Ми маємо для вас гарні новини і хотіли повідомити їх особисто, — кажу я.

— Слухаю, — бабуся завмирає.

— А де дідусь? — якщо вже казати, то лише разом.

— У вітальні. Проходьте, — вона веде нас в простору кімнату. Дідусь читає свою улюблену газету (ніяк не привчиться читати в інтернеті, обожнює друковані видання), однак відкладає її, щойно бачить нас.

— Ірочка! Який я радий, внученько! Ласкаво просимо, — весело мовить він і обнімається з дівчиною, мов вона справді його внучка. Я усміхаюся, а бабуся закотує очі. Їй Іра й справді поперед горла. Та зараз, сподіваюся, це зміниться.

— Вони мають для нас якусь новину. Кажіть вже, — велить бабця. 

— Ви все просили правнуків, — починаю я, беручи руку Іри в свою. Бабуся ловиться за серце. Вона вже здогадується. Дідусь навпаки починає весело всміхатися. — Ваші мрії нарешті збудуться. Ми з Ірочкою скоро станемо батьками.

— Що? — вигукують обоє водночас, але з різними емоціями. Дід весело сміється і обіймає нас, вітаючи. 

— Яка чудова новина! Це таке щастя для нас! Правда ж, Олю? — щебече він.

— Звісно, — бабуся теж усміхається і обнімає спершу мене, а тоді Іру.

— Ти рада? — питаю в неї.

— Не так я все собі уявляла, — починає вона, але отримуючи суворий погляд дідуся, продовжує: — Але, звісно, рада. Вітаю вас обох. Проте це все якось так дивно. Ірочка не може тут жити, бо скоро підуть чутки. Це погано для нашої репутації. Нам треба все продумати.

— Я й не планувала жити тут, — каже дівчина.

— Чудово, — погоджується бабуся.

— Так, я куплю квартиру в місті, ми переїдемо туди найближчим часом. А поки поживемо пару днів тут, — повідомляю я. Ба хоче щось сказати, але дідусь виявляється швидшим:

— Як же шкода! Невже я не буду бачити як росте мій правнучок? А як же теплиця?

— Ми будемо приїжджати, — всміхаюся я. 

— Що ж, тоді ходімо святкувати! Я дістану пляшку двадцятилітнього вина для такого приводу. Спеціально беріг його, — весело каже чоловік.

— Тобі все тільки привід випити! — хмуриться бабуся. — Ходімо за стіл. Не вечеряли ж ще, певно...

Святкування минуло чудово. На щастя, нам вдалося обійтися без незручного мовчання і невдалих розмов. А після нього ба відкликала мене і стишено промовила:

— Олесю, це не діло. Не треба їй сюди приїжджати. А як люди взнають, що в тебе позашлюбна дитина? Хай живе в місті. Будеш навідувати. Будемо допомагати. Але з розумом, чуєш?

Ошелешено дивлюся на неї і не розумію, що ж таке вона каже. Ніжно торкаюся її плеча і шепочу у відповідь:

— Які дурниці. Я збираюся зробити Ірі пропозицію. Дитина народиться в законному шлюбі, тож тобі нема чого журитися. І, якщо думаєш, що це через дитину я так вирішив, то ні. Просто хочу з нею жити...