Глава 53. Олесь

Почуваюся дуже щасливим від того, що нарешті знайшов її. І зараз навіть здається не так важливо, чия це дитина. Навіть якщо і Віталіка, не суть. Вони всеодно вже не будуть разом. А ми... ми цілком можливо.

Принаймні варто спробувати.

Але вона мовчить. Явно вагається. Тож я не знаю, що й думати. Як ніби зараз все полетить в Тартари, вся магія зникне і мене просто виставлять за двері.

— Я не знаю, що й думати, — врешті відповідає вона. — Все це дуже несподівано...

— Чому? Я ж сказав, що подзвоню тобі. Я й дзвонив, але ти вічно "поза зоною". Скажи, це моя дитина? — як же важливо почути це від неї, а не битися в здогадках. Іра киває, а тоді опускає погляд.

— Так, я в цьому впевнена.

Серце вистрибує з грудей. Не стримуюся і палко цілую вуста дівчини, відчуваючи в собі вогонь бажання. Дуже скучив. Просто нестерпно. Але це почекає. Я почуваюся шалено щасливим, однак не дозволяю емоціям затопити здоровий глузд. Лише зараз від цієї миті я усвідомлюю весь рівень своєї відповідальності. Та частинка мене в Ірі — наше з нею дитя. І ми маємо зробити все заради його щасливого життя. Благо, можливості в мене є. Тому єдине, що потрібно налагодити, це врешті розставити всі крапки над "і" з його мамою і визнати, що нам до біса добре вдвох.

— Я не питатиму, чому ти не сказала мені правду. Давай краще обговоримо детально, що саме тебе лякає? Про що ти думаєш? Що відчуваєш? — я сідаю на лавку біля хати і ніжно беру руку Іри в свою. Її пальчики такі холодні. Стараюся їх зігріти і пильно дивлюся в її очі. Дівчина закусую губу, а тоді врешті зітхає і каже:

— Я розумію, що ти тут через дитину. І якщо ти хочеш допомагати, бути причасним, не обов'язково нам сходитися. Дитина буде зі мною, а ти зможеш навідувати нас, коли забажаєш.

— Це те, чого ти справді хочеш? — щастя, що ще недавно змушувало моє серце битися швидше, змінюється легким холодом розчарування.

— Я не хочу обтяжувати тебе. Тоді на вечірці я чула слова Оксани. Ясно, що ми з різних світів... — розчарування поступилося полегшенню. Я ледь стримав сміх. Стрибнув на ноги і обережно взяв обличчя Іри в свої долоні.

— Дурненька. Знайшла, кого слухати. Оксана сказала б те саме і про принцесу, бо її ревнощі з'їдають. Що нам до неї? 

— Не лише вона. Згадай бабусю. Артема того ж самого. Так, нам було добре разом, але, Олесю, треба бути реалістами. Мене не прийме твоє оточення. Краще все залишити як є. Це не вплине на твої стосунки з дитиною. Ти зможеш бути їй батьком, якщо захочеш цього, — здавалося, вона стримує сльози, а я ледь стримую себе, бо знаю, що в її словах немає й краплі правди.

— Це все дурниці. Хіба лише, якщо ти не використовуєш їх, щоб відшити мене. Послухай, Іро, я не знав про дитину, коли впевнився, що хочу бути з тобою. Якби не пожежа того ранку, я б не відпустив тебе. Я планував покликати тебе на побачення, але ти зникла. Мені здається, нам треба дати шанс одне одному. Все почалося не так, як слід, але ми можемо все переграти. Я спитаю щось. Дай мені щиру відповідь, будь ласка, не думаючи про цю дитину. Ти відчуваєш щось до мене?

Вона всміхнулася. Нарешті щиро та радісно. І кивнула.

— Відчуваю. З тобою мені дуже добре і затишно.

— Ти поїдеш зі мною? — прошепотів я, глянувши в її очі. 

Однак, відповідь була трохи не тією, на яку я розраховував.

— Ні, Олесю. Пробач.

— Чому? Що не так?

— Ця вагітність — це справжнє диво, — зітхнула вона, а її очі засяяли. — Це була моя заповітна мрія. Зараз для мене головне — зберегти її. А в тебе бабуся, яка терпіти мене не може. Я не стану так ризикувати.

— А якщо ми житимемо в місті? Я куплю квартиру неподалік від мого офісу, там є чудовий житловий район. Наскільки я знаю, там неподалік приватна школа. О, ще там крутий парк через один квартал. Можна з коляскою гуляти. І клініка недалеко. Ходитимемо туди на огляди. Мені теж буде добре, зможу з роботи відлучитися до тебе, коли потрібно, і не витрачати час на дорогу. Там тобі буде затишно і спокійно, а всі вечори будуть лише наші. Що скажеш?

— Що на таке можна сказати? Ти так все ідеально описав, що я не певна, що так взагалі буває, — вона усміхнулася і вперше сама обійняла мене. — Дякую.

— Є лише одне "але", — прошепотів я, примружившись.

— Яке? — вона схвильовано поглянула.

— Обіцяю купити квартиру якомога швидше, але до вечора я не встигну об'єктивно. Крім того, слід буде ще зробити хоча б генеральне прибирання після попередніх власників. Це кілька днів. Може тиждень. А розлучатися я не хочу. Потерпиш бабусю? Я проведу з нею виховну бесіду, щоб не чіпала тебе. Тим паче тепер, певний, вона змінить свою думку про тебе, дізнавшись, що в нас все серйозно і ми чекаємо на дитину. Звісно, якщо ти категорично проти, ми знімемо готель в місті...

— Не треба. Я потерплю. Але недовго, обіцяй, — вона пильно поглянула в очі.

— Обіцяю, — прошепотів я і палко прилинув до її вуст. Тепер, коли ми нарешті все обговорили, можна розслабитися і насолодитися нашим з'єднанням.