Глава 52. Іра

У мами я засиділась. Почувши новину, вона почала наполягати, щоб я переїхала в село негайно. Поривалась відправити дядю Колю зі мною на машині перевезти мої речі. Я зволікала. 

Не готова була просто так перекреслити роки життя в місті. Там я до всього звикла вже. Але й розуміла, що життя з мамою зараз єдиний вихід. 

В селі було нудно. Я перечитувала в інтернеті всі можливі відомості про збереження вагітності. Я і так знала на память всю ту інформацію, могла б навіть консультації роздавати. Ще коли робили ЕКЗ стільки рекомендацій наслухалась. 

Зараз мене тримала від відчаю моя позапланова вагітність. І я трималась. 

— Іро! Там така машина крута під’їхала! —  в хату влітає брат, незвично схвильований. — Тато вийшов до нього, а він тебе вимагає!

Моє серце стрибнуло в грудях кілька разів і здається завмерло. Я накидаю куртку і йду на вулицю. Потім вже пригадую, що на мені спортивні штани, волосся зібране як небудь у хвіст, і взагалі я сьогодні не готувалась приймати гостей. 

Темну голову Олеся помічаю відразу за воротами. Дядько Микола щось з ним обговорює. 

Але помітивши мене, обоє чоловіків замовкають. 

— Іро! Слава Богу  я тебе знайшов, ну й заховалась ти від мене! — чоловік кидається мені назустріч, тримаючи в руках букет з трояндами. 

Соломія здала, розумію я. Але не важливо. Головне, що він тут. І якби йому було начхати, він би не приїхав! І така радість розливається  в тілі. 

Олесь обіймає мене, ледве не збиваючи з ніг. Притискає до свого великого тіла, змушуючи розчинитися у вирі емоцій. 

— Та не ховалась я, — бурмочу вдихаючи його запах. 

— Я дзвонив і писав, — він цілує моє волосся. 

Троянди неприємно колють руку, я намагаюсь їх якось перехопити. 

— Іро, може поясните і нам з мамою щось? — питає дядько Микола. 

— Це Олесь, —  кажу я. Уявлення не маю, що розповісти їм ще. — Друг…

— Іро! — в голосі Олеся чую обурення. — Не слухайте її, не друзі ми…

— То навіщо ти приїхав? — я його відштовхую.

— Додому тебе забрати! Дідусь там теплицю добудував, чекає тебе садити городину, та і бабці вже нудно без тебе.

— Немає кого допікати? — хмикаю я. Відчуваю, що бреше. Ольга Степанівна точно за мною не скучає. 

— Ви знайдете з нею спільну мову, — запевняє мене Олесь. — То ми поїдемо? 

— Пізно вже їхати кудись, — дивлячись на темне небо, каже вітчим. — Ходімо  в хату, хоч познайомимось як слід, бо я вже нічого не розумію.

Я теж нічого не розумію. Соля Олесю розповіла про вагітність чи ні? Що він знає? Чому примчав? Закинув свій бізнес і всі справи, розшукав мене за сто кілометрів від міста. 

Ми йдемо до хати, там нарешті всі знайомляться. Олесь переконує, що мені у нього жити буде краще. Але коли я чую фразу:

— Дитині краще народжуватись під наглядом приватних лікарів, — відчуваю таке нестерпне розчарування, що не можу стримати гримасу. 

Отже, він приїхав не тому, що скучив.  А тому, що відчув поклик обов'язку. І я йому насправді не треба. І не хочу я їхати до його високомірної бабці і розважати її своїм станом. 

— Нам треба поговорити, — кажу я. 

Ми виходимо на вулицю. Там дуже свіжо, я вся зіщулююсь від пориву вітру. 

— Я нікуди не поїду, — кажу прямо Олесю. — Ти нічим мені не зобов'язаний. Я сама здатна виховати дитину. 

— Але я не хочу так! — каже він, кладучи руки мені на плечі. Іро, будь ласка, дозволь мені бути причасним. Якщо ти нічого не відчуваєш до мене, якщо все що було між нами для тебе лише цікава пригода… Все одно. Дай мені бути поруч, благаю. Бо для мене ви важливі обоє. І ти і та дитина, яка в тобі. 

Я так і не почула бажаних слів.  А на що я сподівалась? Що він стане на одне коліно і почне переконувати мене в тому, що кохає? Він просто занадто гарно вихований, аби кинути мене й дитину напризволяще. 

А Олесь продовжує:

— Я думав, ти хвора на якусь страшну хворобу. Я поставив на вуха всю клініку, пропонував лікарю гроші, але вони мовчали і я не знаходив собі місця. Іро! Ти не уявляєш, через що я пройшов, поки дізнався правду і відшукав тебе. Невже ти думаєш, що я від тебе тепер відмовлюсь? 

Ну звучить вже краще. Майже як зізнання. Я зітхаю, і кусаю губи. Я не знаю, що мені йому відповісти.