Глава 50. Олесь

Зв'язатися з Ірою в мене ніяк не виходило. Просто ніяк. В який час я б не телефонував, в неї не було зв'язку. Врешті я справді вирішив навідатися в її квартиру. 

Стоячи перед потрібними дверима, відчував якусь ностальгію. Тут, в цьому під'їзді, спогади мов оживали. І чомусь я не сумнівався, що якщо не зустріну тут саму дівчину, то хоча б здобуду інформацію, де її знайти. Це було дуже важливо.

Я думав вже про всяке. Може вона не хоче мене бачити... Може вирішила повернутися до чоловіка... Що б не було, я мав почути це від неї особисто, щоб гідно закрити цю сторінку життя. Мав переконатися, що дівчина, з якою я провів дві неймовірних ночі і цілий тиждень прекрасних днів, не хоче мене, не потребує моєї допомоги.

Але якщо є хоч найменша причина думати інакше, я не відступлю. Не можу просто так забути про неї, викреслити її з свого життя.

В моїх руках був букет хризантем, коли я стояв перед дверима квартири Іри. Не те, що б я його планував купляти. Просто, коли йшов сюди, зустрів жінку, що продавала квіти і не втримався.

Натиснув дзвінок, уявляючи, що моя світловолоса дівчинка зараз відчинить мені. Майже побачив, як вона зрадіє випадковому сюрпризу.

Але відчинила не вона.

Це була інша жінка. Темноволоса і висока. Побачивши мене, вона швидко привіталася, тоді вихопила квіти і промовила:

— Де розписатися, що я отримала?

— Перепрошую, але це не доставка, — я навіть трохи розгубився. Незнайомка була напористою.

— Ні? Тоді хто ви? Чим можу допомогти?

— Я розшукую Іру. Вона тут жила, — помітив, як у дівчини блиснули очі, коли вона почула ім'я.

— Ах Іра... Тоді ясно. Вона тут більше не живе. Це квартира дісталася Віталіку при розлученні, — вона пильно подивилася на мене і гордо промовила: — Так, я його нова наречена. А ці квіти Ірі, я так розумію...

Вона простягнула букет мені, але я вихопив з цього усього найважливіше: вони розлучені, а в її колишнього нове життя. Це ж прекрасна новина!

— Залиште собі, вітаю з заручинами, — усміхнувся я. Відбирати в жінки квіти було не в моїх правилах.

 — Дякую, — вона привітно всміхнулася.

— Може підкажете, де я можу знайти Іру? Може вам щось відомо?

— Повірте, якби я знала, я б сказала вам. Мені ж лише на користь, щоб вона теж знову вступила в стосунки. Тоді вже точно не буде вертітися навколо Віталіка. Однак, я чесно нічого не знаю. Я навіть не зустрічалася з нею ніколи. Єдине, що мені відомо — це лише про її стан. Бідолашка. Ой, — вона закрила рот вільною рукою. — Щось я розговорилася.

— Її стан? Що ви маєте на увазі? — здивувався я.

— Яка я язиката! Але ви всеодно рано чи пізно дізнаєтеся. В Ірки невиліковне. Вона безнадійна. Тому її Віталік і кинув, — вона хихикнула, що зробило її геть не красивою в моїх очах. Я хотів допитатися, що саме невиліковне, але дівчина зойкнула: — Ой, в мене ж там духовка! Згоріло все до чорта! Ну удачі вам! — і закрила переді мною двері.

Повертався я до авто вкрай засмучений. Після розмови з новою Іриного колишнього, я розумів, що будь-що маю дізнатися яка ж невиліковна хвороба підкосила мою красуню. Тепер, дізнавшись нові деталі про її стосунки з Віталею, я порадів, що не зустрів його самого. Кинути жінку, коли з нею сталася біда, може лише повний егоїст і нікчема! Я б залюбки повернувся і набив йому морду, але часу на те не було. Я мчав у лікарню. Хоч хитрощами, хоч підкупом, але я мав витягнути з лікаря правду.

Михайло Павлович був на робочому місці, про що мені повідомила Олеся (знову вона! Чи вона там цілодобово працює чи що?). Він погодився прийняти мене за півгодини, які я витратив на обдумування плану. Тож коли мене запросили в кабінет, я впевнено увійшов, вирішивши підтримуватися нової стратегії.

— Олесю Дмитровичу, ви знову тут. Будете знову просити мене відкрити лікарську таємницю? Тоді одразу йдіть, — промовив лікар. Я всміхнувся.

— В цьому немає потреби. Іра сама розповіла.