Глава 47. Іра

Без Олеся  в ліжку холодно. Тож я теж вирішую не гаяти час і збиратися. Зранку мене не нудить. І знову здається, що вагітність лише примарилась. 

Від цього трохи страшно. Я боюсь цього розчарування. Я вже звикла до думки, що всередині мене нове життя. 

Соля чекає мене в холі. Ми даємо останні вказівки прислузі, яка завершує прибирання після свята. 

Потім йдемо на кухню. 

— Доброго ранку, — весело вітаюсь з Ольгою Степанівною. Хоча на душі мені не дуже то й радісно. 

— Кудись зібралась, Іро? — питає вона. 

— Повертаюсь в місто, — відповідаю я. 

— І не залишишся навести лад у будинку? — в очах старої погано приховане полегшення. 

— Слуги завершать за кілька годин, — знизую плечами. — От зайшла подякувати за гостинність. 

— Що ти задумала? — вона хапає мене за руку. — Я думала, ти будеш шукати привід залишитись, а ти тікаєш… Знову якусь гру ведеш? 

— Що ви! — її ворожість мене вже навіть не ображає. На фоні того, що ми з Олесем більше ніколи не побачимось, і він фактично втік з мого ліжка, отрута бабці сприймається як дитячі пустощі. 

— Я все ще готова тобі гарно заплатити.

— Залиште собі свої гроші, — кажу я. 

І розвертаюсь. Думала знайти ще Костянтина Ігоровича, але перебувати в маєтку мені більше не сила. Може якось як зароблю грошей, вишлю йому подарунок на Різдво. До нього вже не так і багато залишилось. 

Ми з подругою сідаємо в розкішний автомобіль, а вже за двадцять хвилин той зупиняється біля місцевої клініки. 

Соля весь час зривається прочитати мені мораль. Але присутність водія стримує її язик. І за це я їй теж вдячна. 

Я проходжу до кабінета лікаря, Соломія, звісно, йде зі мною. Хотілось би, щоб на цьому обстеженні зі мною був коханий чоловік. Але замість того підтримує мене лише найкраща подруга. 

Лікар переглядає знову результати моїх аналізів. 

— Що ж, треба робити сонографію, — каже він. — Щоб знати остаточно. 

Страшно. Знову. До дрижаків. А раптом мій стан геть не пов’язаний з вагітністю. І зараз я остаточно поставлю крапку в цій несподіваній пригоді. Закушую губу  і киваю. Ти ж, Ірко, не боягузка. Давай, зроби це. 

Ми проходимо в сусідній кабінет, де лікар передає мене в руки узистці. 

Я лігаю на кушетку. І заплющую очі. 

— Це зовсім  неболяче, — жінка по своєму тлумачить мій страх. Вона водить датчиком і радісно каже: — Ось гляньте самі, бачите, це плідне яйце… 

Я різко розплющую очі. І втуплююсь  в чорно-білі плями на екрані. Де воно? Де моє вистраждане і таке бажане диво? Лікарка показує пальцем на світлу плямку. 

— Ось воно, бачите? Термін зовсім маленький… 

Я відчуваю, як по щоці біжить волога. 

— Все гаразд? — питає жінка. 

— Угу, —  я схлипую. 

Я так чекала цієї новини. Тепер зроблю все, щоб ота мала плямка виросла в справжню людину. Ні за що  у світі не відпущу її від себе. Боротимусь до останнього. 

Я витираю з себе залишки гелю, і несміливо виходжу з кабінету. Здається, мені  й ходити тепер треба особливо обережно. Бо один необережний рух і воно зникне. Те світло, яке поселилось в мені. 

— Іро? —  Соля підхоплюється з крісла, як тільки бачить моє зареване обличчя. — Що там? Помилились? Ну ти не переймайся так…

— Я вагітна, — шепочу я.  І знову починаю ревіти. 

Соля реве теж. Ми обіймаємось, заливаючи сльозами здається всю підлогу в коридорі. І сміємось одночасно. Це здається найщасливіша мить мого життя. 

Нашу істерику перериває лікар. 

— Зараз обом валеріани випишу, — каже він суворо. Стає соромно, але я не можу заспокоїтись ось так, по клацанню пальців. 

Мені подають води. А потім лікар виписує довжелезний список вітамінів і ліків, покликаних втримати рівень прогестерону і не дати вагітності переватися. Розписує рекомендації щодо харчування і способу життя. Я слухаю його, киваю. А  в голові зараз незрозуміло що. Рука на животі. Воно там. Моє. 

***

— Ти маєш сказати Олесю, — каже Соля, коли ми опиняємось на самоті в її квартирі. 

— Ні, — твердо кажу я. 

— Але це несправедливо відносно нього! 

— Я не хочу, щоб він почувався зобов'язаним відносно мене, — кажу я. 

— Не час думати про гордість. Тобі себе треба якось утримувати, а ти працювати не можеш! — вона каже слушні і практичні речі. — Треба правильне харчування. Пологи зараз дуже дорогі! Іро! Почуй мене! 

Але я не можу так вчинити з Олесем. Якось викручусь. Поїду до мами. В селі багато грошей не треба. Все своє, з городу є. Викрутимось. 

— Я вже все вирішила. Я не збираюсь ділити свою дитину ні з ким, — кажу я вперто. — Не збираюсь ловити мільйонера в пастку вагітності. Я йому не треба. Хай так і буде.