Глава 45. Іра

Я сиділа поруч з Олесем, біля нього було якось легше дихати навіть. І перебирала свої симптоми. Страшно. Але очевидно. У мене починався токсикоз. Може й зарано. Може тієї затримки всього лише день чи два. Може все якось занадто швидко. Але я напевно вагітна. 

Я зиркаю на Олеся вкотре. Він зараз уявлення не має, що зі мною відбувається.  Приписує мені якусь хворобу. Мені б сказати йому правду. Але бракне слів. Ну як я йому повідомлю, що він скоро стане батьком. 

Замість того вмощуюсь на ліжку зручніше. Не ввічливо не йти до гостей, але як уявлю скільки до мене буде питань…

В кімнату вихором вривається Соля. 

— Іро! Що сталось? Там такі вже ходять плітки. Що ти напилась і Олесь тебе ледве довів до кімнати! Я тій кобилі що це сказала, ледве всі патли не вирвала! 

Олесь раптом насупився. 

— Це Оксана. Я зараз виставлю її з будинку.

— Стривай, — хапаю його за руку. — Не влаштовуй сцен. Прошу. Не псуй дідусю свято, — дивлюсь на нього благально. Хоча Оксану мені й самі хочеться придушити. Зараз вона осоромила не лише мене, а й господарів будинку. Хіба не розуміє, що перетнула межу? 

— Вона й так вже забралась, — каже Соля войовниче. — Я ж кажу, за патли я її добряче відтаскала. 

— Ви бійку влаштували? — хапаюсь за серце я. 

— Приватно, — Соля підморгує. — В туалеті. 

— Вона буде на тебе скаржитись, — я хитаю головою. Мені хочеться обійняти Солю. Вона єдина зараз горою стоїть за мене. 

І те,що я приховую від неї правду раптом тисне на мене непомірною ношею. Повертаюсь до Олеся. 

— Перевір будь ласка, чи гості не дізнались про скандал. Я зараз приведу себе до ладу і вийду до всіх, щоб побачили, що я абсолютно твереза. 

— Може не варто? 

— Мені вже набагато краще, — запевняю його я. 

Олесь пильно дивиться на мене. Киває. І виходить. 

Я ж дивлюсь на Соломію. Вона на мене очікувально. Чекає пояснень. 

— Код червоний, — кажу я. — Я здається залетіла…

— Тобто? — вона смішно округлює очі. — Як? 

— Як і всі, природнім шляхом, — я усміхаюсь. 

На обличчі подруги теж з'являється посмішка. 

— Вийшло? Ти скоро станеш мамою?!

— Тихіше! — прикладаю пальця до вуст. — Всюди вуха… Олесю знати цього не потрібно. 

— Але твій контракт і так закінчується… — починає Соля, певно думаючи, що я переживаю через роботу. Потім до неї доходить. Вона ще більше розплющує свої карі очі. — Ну Ірка! Ну пройдисвітка! Ну.. Це.. Я в захваті! Молодець! Ти йому не сказала ще? 

Я зітхаю. І не скажу. Тепер це тільки моя дитина. 

— Боюсь наврочити, —  кажу я. 

Соля розуміюче киває. 

Потім допомогає мені почистити сукню, замінити порвані панчохи, і поправити макіяж. Її розпирають питання, але вона слухняно мовчить. 

Я повертаюсь до гостей. Звісно, відразу опиняюсь в центрі уваги. Але тримаюсь якомога впевненіше. Всі мають побачити, що я твереза. Для мене це принципово. 

Олесь підходить до мене відразу. 

А потім і Костянтин Ігорович, поки Олесь йде до офіціанта по сік для мене, дідусь мені підморгує. 

— Коли Оля ходила вагітною нашою донечкою, її нудило кожні п'ять хвилин, — каже дідусь. — Минуло стільки років, але я чудово пам’ятаю…

— Це не те, що ви подумали, — ховаючи очі, мямлю я. І червонію від коріння волосся до п'ят. 

— Ну гаразд, не буду псувати вам сюрприз, — погоджується дід. — Але якщо назвете малого Костею, я буду дуже радий. 

Він погладжує мене по спині, передаючи свою підтримку. А  я думаю, що Костянтин геть непогане ім'я для сина. 

Потім ми навіть станцювали з Олесем один танець. І навіть видовище недобудованої теплиці не псувало веселощі і свято. Навпаки, дідусь з гордістю показував одноліткам своє дітище, з захватом розповідаючи, які огірки він планує вирощувати. Пенсіонери його захват переважно поділяли. Хтось сказав, що планує купити мотоблок, чим викликав у діда нову хвилю азарта, і він висунув ідею, що частину парку можна пустити на весну під город. 

Я думаю, йому не стільки самі овочі потрібні, скільки зацікавив саме мінітрактор, який так рекламував хтось з друзів. 

Ольга Степанівна лише закочувала очі і гірко зітхала. 

Я ж насолоджувалась цими останніми митями в цьому маєтку. Вони були солодко-гіркими на смак. Мов останні осінні промінці сонця перед зимою. Я не хотіла звідси їхати. Але мене ніхто не запрошував залишитися. А бабця, здається, тільки й чекала наступного ранку. 

Зранку я мала заїхати в клініку, де чекало ще одне обстеження. А після нього повернуся до міста. 

Нарешті святкування завершилось шикарним феєрвером. І Ми з Олесем пішли до спальні. Я зрозуміла, що не можу просто так зараз лягти спати. Мені хотілось вкрасти  в долі ще одну ніч. І нехай буде що буде. Але її я буду берегти в своїй пам'яті, як щось неймовірно прекрасне.